Тема 2.2. Країни Східної Європи та Азії Роль політичних процесів у становленні господарства незалежних країн

Східної Європи, Північної Європи та Центральної Азії

(країни колишнього СРСР)

Становлення господарства молодих незалежних країн (колишніх республік СРСР) відбувалось довгий час у складі єдиного народногосподарського комплексу. При цьому не завжди точно визначались напрямки розвитку тих чи інших галузей господарства, майже не приділялась увага соціальному та економічному факторам.

Розвиток економіки йшов екстенсивним шляхом (зростали переважно кількісні показники виробництва за рахунок залучення нових людських та матеріальних ресурсів). Наукові винаходи і досягнення не мали широкого практичного застосування, майже не відбувався обмін науково-технічною інформацією між соціалістичними і розвинутими капіталістичними країнами. Швидкими темпами нарощувалось виробництво засобів виробництва, а випуску товарів народного вжитку (група “Б” промисловості) відводилось другорядне значення. Занадто ускладнювались зв’язки між підприємствами різних республік, в той же час керівництво галузями, їх матеріально-технічне забезпечення проводилося з єдиного центру, з Москви. Розвиток агропромислового комплексу (АПК) йшов так нераціонально, що були вилучені з виробництва найпродуктивніші землі (Дніпровські плавні, чорноземи Донбасу, цілинні землі Казахстану і т.д.), а країна (СРСР), яка мала всі можливості для самозабезпечення сільськогосподарською продукцією, виступала на світовому ринку, як основний її імпортер. Експорт корисних копалин на європейський і світовий ринок давав можливість підтримувати затратний державний бюджет і утримувати найбільшу армію у світі.

До зміни економічної ситуації призвели політичні процеси кінця 80-х років. Перш за все помітились зміни в зовнішній політиці. СРСР вийшов з інформаційного “вакууму”, в якому перебував десятки років. Першими до ринкової економіки повернулися країни Центральної Європи. А потім відбулась найзначніша подія ХХ ст. – розпад СРСР. Єдиний економіко-політичний простір розділився на 15 частин. Для деяких країн, які швидко перебудували структуру і управління господарства (Латвія, Литва, Естонія), це дало позитивні результати: інтеграція до Європи, підвищення ефективності господарства , поступове зростання життєвого рівня населення. Інші країни пережили значну кризу , в більшості з них вона триває і зараз. Великої шкоди економіці завдали втрати виробничих зв’язків і міжнаціональні конфлікти. Демократичні зміни, які повільно входять до нашого життя, поступово перебудовують і господарство. Впроваджуються нові форми господарювання, поступово зменшується кількість нерентабельних, збиткових підприємств. Значні реформи відбуваються у сільському господарстві (фермерство, оренда землі, готується закон про власність на землю).

До країн , що прагнуть змін у економіці, політиці, соціальній сфері, можна віднести Росію, Україну, Білорусь, Молдову, Казахстан. Для Закавказького і Середньоазіатського регіонів питання економічних і соціальних реформ відійшли на другий план. Для цих регіонів характерна політична і економічна нестабільність, пов’язана з прямими військовими конфліктами (Чеченський та Дагестанський на Північному Кавказі, Карабахський конфлікт між Вірменією та Азербайджаном, “прикордонна війна” в Таджикистані).

Перспективами розвитку країн Східної Європи (колишнього СРСР) можна назвати:

а) відновлення економічних зв’язків між державами;

б) реформування всіх ланок господарства і виробництво власної конкурентної продукції;

в) перетворення СНД в міцний економічний союз;

г) розвиток інфраструктури і соціальної сфери;

д) впровадження науки в усі сфери господарства;

е)створення надійних і ефективних кредитно-фінансових систем і вирішення питань взаєморозрахунків;

ж) захист і збереження навколишнього середовища.