3 Техносфера

Техносфера – це частина біосфери, трансформована під впливом техногенної діяльності людини (нова глобальна матеріальна багатошарова сфера штучно створених об'єктів). Наприкінці XX ст. серед екологічних чинників, які визначають умови функціонування екосистем і біосфери в цілому, найпотужнішим виявився комплекс антропогенних чинників – сума негативних впливів на довкілля всіх видів людської діяльності. Частина біосфери, в якій господарює людина і яка докорінно перетворена людиною на техногенні об'єкти (від будинків, шляхів, аеродромів і виробничих комплексів до шахт, кар'єрів, свердловин, водосховищ і космічних станцій), дістала назву техносфери. Техносфера почала формуватись у XVIII-XIX ст., а на кінець XX ст. стала чинником планетного масштабу. В результаті величезного тиску на біосферу і активного розширення техносфера стала перетворюватися на монстра, який почав знищувати цивілізацію. Виникла необхідність детального вивчення різноманітних забруднень, пов'язаних з людською діяльністю (з розвитком енергетики, промисловості, транспорту, сільського господарства, військової справи, космічної діяльності), їх класифікації та нейтралізації, пошуків шляхів екологізації виробництв.

Техногенні чинники забруднення довкілля при сферному підході у дослідженнях (атмо-, гідро- і літосфера) об'єднують у групи:

• атмосферні (хімічне, фізичне, механічне, теплове);

• водні (на суходолі і в океані, поверхневе і підземне - сотнями найрізноманітніших хімічних елементів і сполук - відходів усіх видів людської діяльності);

• грунтові (хімічне, ерозія, дефляція, дегуміфікація, засолення, ущільнення, заболочення, висушення тощо);

• геолого-геоморфологічні (розвиток негативних екзогенних процесів – зсувів, обвалів, провалів, осадів, карсту, підтоплення, абразії берегів);

• біотичні (деградація екосистем, мутації, збідніння біорозмаїття і генофонду, біогенна акумуляція шкідливих речовин, зникнення лісів і пасовищ, розвиток згубних зон "цвітіння" в морях і водосховищах);

• комплексні (ландшафтне; порушення природної структури ландшафтів, спустелювання, деградація земель).

Забруднення класифікують за галузевим принципом: забруднення від автотранспорту, об'єктів енергетики, конкретними видами промисловості, сільськогосподарського виробництва, військової діяльності тощо.

За ступенем негативного впливу на живі організми техногенні забруднювальні речовини поділяють на класи токсичності (їх виділено 4, найвищу токсичність мають речовини, віднесені до І класу - бензпірен, діоксин, талій, ртуть та ін., а вивченням особливостей походження впливу на біоту, знешкодженням забруднювальних речовин займається наука екотоксикологія.

Завдання для самоконтролю знань:

Опрацювати зміст питання.

Підготувати реферат на тему «Біосфера: її структура та межі»

Рекомендована література /1.1/

Питання для самоконтролю

1. Що таке біосфера і техносфера ?

2. Яка структура і межі біосфери ?

3. Як здійснюється кругообіг речовини і енергії в біосфері ?

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ КОНТРОЛЮ ЗА СТАНОМ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА

КІЛЬКІСНІ МЕТОДИ АНАЛІЗУ

ФІЗИКО-ХІМІЧНІ МЕТОДИ

Нефелонометрія

Нефелонометрія грунтується на вимірюванні інтенсивності світла, розсіяного суспензією речовини. Інтенсивність розсіяного світла пропорційна кількості речовини, що знаходиться в частинках. Цим методом визначають концентрацію речовин нерозчинних у воді, але здатних утворювати стійкі суспензії (Аg⁺ по AgCI, Ba²⁺ по BaSO₄). Нефелонометричні вимірювання проводять на нефелометрах, аналогічних колориметрам, з тією лише різницею, що в них спостерігається розсіяне світло і спостереження проводять збоку (див. рис. 2.1). Для цього, зокрема, придатний колориметр - нефелометр Дюбоска, який розглядався вище. Концентрацію речовин у методі нефелонометрії розраховують за калібрувальними графіками, які будують за допомогою стандартних суспензій.

Рис. 2.1. Методи фотометричних визначень

1 – колориметрія;

2 – фотоколориметрія;

3 – турбідіметрія, фототурбідіметрія;

4 – нефелонометрія, фотонефелонометрія;

5 – спектрофотометрія;

А – поглинання;

С – концентрація;

λ – довжина хвилі.

Турбідіметрія. Вимірюють інтенсивність пройденого через суспензію світлового потоку (див. рис. 2.1), пропорційну концентрації суспензії речовини. Для турбідіметричних вимірювань придатні колориметри і фотометри. Визначення речовин проводять за калібрувальним графіком, побудованого за допомогою серії стандартних розчинів.

Завдання для самоконтролю знань:

1. Вивчити і коротко законспектувати зміст питань. Вміти розрізняти методи і знати їх особливості

Рекомендована література /2.1, 2.3, 2.7/