4. Аналітична філософія в сучасних умовах
Узагальнюючи попердні питання, можна зробити висновок, що успішний розвиток аналітичної філософії основувався на удосконаленні методу аналізу і його поширенні на нові предметні області, специфіка яких, у свою чергу, стимулювала подальший розвиток методичного арсеналу цієї філософії. Водночас історія аналітичної філософії засвідчує й те, що абсолютизація в ній логіного і лінгвістичного аналіізу вела до послаблення її зв’язку з наукою і практикою і її неспроможності впливати на розв’язання нагальних проблем. Це змусило філософів-аналітиків переосмислювати задачі і методи аналітичної філософії: вся її класична спадщина переосмислюється під кутом зору потреб неупередженого, гнучкого і ефективного розв’язання фундаментальних проблем, незалежно від того, чи виникають вони на рівні буденного досвіду, наукового пізнання чи світогляду. Відтак змінюється сам аналіз, він змістовно збагачується як традиційними способами філософської рефлексії, так і діалектичними процедурами і методами комп’ютерного моделювання і т.ін., а його евристичні можливості випробовуються на найрізноманітнішому матеріалі.
Відмічені трансформації аналітичної філософії стають особливо помітні у 80-х роках, з чим пов’язаний початок некласичного етапу її розвитку. В цей час повною мірою починає проявлятись вся значущість “аналітичного” аналізу, він не обмежується виконанням лише “терапевтичних” функцій, а стає важливим чинником росту нового знання і поглиблення інтегративних тенденцій у філософії і науці. Для сучасних філософів-аналітиків, зауважує Б.Страуд, головним стає розробка такої філософії мови, яка найкраще забезпечувала б розуміння усього, що ми говоримо і думаємо про світ. “Задачею стає віднайдення найкращої “теорії” нашого розуміння усього” (Страуд Б. Аналитическая философия и метафизика//Аналитическая философия. Избр. тексты, с.174). У зв’язку з цим актуалізується питання про зв’язок аналітичної філософії з епістемологією і конкретними науками, її діалог з іншими філософськими течіями. З цього питання слід уважно проаналізувати, крім вказаної статті Б.Страуда, також статті Н.Решера і Р.Рорті у збірнику “Аналитическая философия: становление и развитие”. Радимо звернути увагу на такі моменти.
В контексті аналітичної філософії відбувається реабілітація метафізики, визнається її важливість для наукового пізнання і життєдіяльності людини. “Метафізикою, - пише Б.Страуд, - знову енергійно займаються, але тепер це відбувається в “науковому” дусі” (Там само). Метафізика все ще традиційно розглядається як “строга наука”, але ця строгість настільки пом’якшується, що ставиться питання не так про чіткість значень метафізичних висловлювань, як про смисл метафізики в цілому як світоглядного “бачення світу”. З одного боку – метафізика розглядається як важлива дисципліна, потенціал якої перевіряється за допомогою логіко-лінгвістичного аналізу, а з іншого – досліджуються метафізичні засади “аналітичного” аналізу і наукового пізнання. Аналітичні висновки про природу метафізики такі: а) метафізика – це завжди нове і оригінальне світобачення, що виходить за межі наукового осягнення світу, отже, її цінність не можна виміряти одними лише критеріями науковості, зокрема, принципами верифікації (неопозитивізм) чи фальсифікації (К.Поппер); б) метафізика іманентна людській життєдіяльності, вона пронизує весь універсум людського буття, проявляючись в науці, моралі, мистецтві, релігії, літературі і т.ін.; в) метафізичні ідеї підривають заскорузлі стереотипи мислення, відкривають новий ментальний горизонт досліджень; г) внаслідок тісної взаємодії у метафізиці раціонального та ірраціонального, когнітивного і ціннісного, логічного та інтуїтивного моментів в ній часто виникають такі оригінальні ідеї, які суттєво впливають на організацію і зміст наукових досліджень; д) одним з важливих завдань аналітичної діяльності в царині метафізики є експлікація її основних ідей з метою свідомого використання їх пізнавального потенціалу.
Значно розширюється проблемне поле логіко-лінгвістичного аналізу, наразі його предметом є проблеми філософії і методології науки, філософії мови, методологічні аспекти метафізики, онтології, етики, права, історії, релігії, співвідношення духовного і тілесного, психічного і фізіологічного, штучного інтелекту і т.ін. Предметом “аналітичного” аналізу може бути будь-який об’єкт, але головним тут є не це, а питання про ефективність застосування цього методу. Водночас не без впливу постпозитивістських ідей про соціокультурну зумовленість пізнання і новітніх “технік аргументації” як результату розвитку комп’ютерних технологій, відповідним чином збагачується й сам аналіз, він не обмежується формальними процедурами, а стає більш концептуальним, контекстним, комунікативним і прагматистським. Постановка і розв’язання питання про співвідношення засобів аналізу з об’єктивною реальністю, тобто, виявлення епістемного потенціалу аналізу, стимулює трансформацію “терапевтично-прояснюючих” функцій аналітичного методу у важливий чинник наукових досліджень. Ці зміни можна прослідкувати аналізуючи концепцію “дескриптивної метафізики” П.Стросона, боротьбу У.Куайна проти догм емпіризму, доведення теоретичної опосередкованості об’єктів науки, взаємозалежності аналітичних і синтетичних суджень в рамках цілісної концептуальної системи, а також обгрунтування взаємодоповнюваності семантичного, синтаксичного і прагматичного аналізу мови на єдиній ціннісно-комунікативній основі у філософії Д.Девідсона, Х.Патнема, Р.Рорті та ін. (див.: Куайн У. Вещи и их место в теории//Аналитическая философия: становление и развитие. М., 1998; Патнэм Х. Реализм с человеческим лицом. – Там само; Патнэм Х. Разум, истина и история. М., 2002; Дэвидсон Д. Об идее концептуальной системы// Аналитическая философия: избранные тексты. М., 1993; Дэвидсон Д. Истина и интерпретация. М., 2003; Рорти Р. Философия и зеркало природы. Новосибирск, 1997.).
Наразі аналітична філософія вельми успішно виконує інтегративні функції серед різних філософських течій і наукових напрямків. Засобом реалізації цієї задачі є як розширення предметного поля аналітичної філософії, так і удосконалення філософсько-аналітичного стилю мислення. Обгрунтовуючи аналітичну єдність і взаємодоповнюваність пояснення і розуміння на основі мови, аналітична філософія сприяє зустрічному рухові природничих, соціальних і гуманітарних дисциплін. Водночас поширення аналітичних методик на проблеми політики, права, біоетики, гендерних відносин, штучного інтелекту та ін. свідчить про актуалізацію соціокультурної значущості аналітичної філософії, її намагання подолати усталений стереотип консервативної і суто академічної дисципліни. Особливо ефективним є співробітництво філософів-аналітиків з представниками інших філософських течій. Зокрема, зближення аналітичної філософії і феноменології відбувається на основі гуссерлівської ідеї про феноменологічну філософію як “строгу науку”, спільних антипсихологістських настанов в науці, а також проблем інтенціональності (предметного спрямування) свідомості і специфіки ментальності людини. Тісне співробітництво між аналітичною філософією і герменевтикою зосереджується навколо методологічних проблем інтерпретації текстів, взаємозв’язку процедур пояснення і розуміння, з’ясування умов досягнення суспільного консенсусу. Існує близька подібність між логіко-лінгвістичним аналізом точності значень і смислів мовних висловлювань і психоаналітичними процедурами по виявленню прихованих і подавлених мотивів поведінки з допомогою “розшифрування” мовлення пацієнтів. Спостерігається зацікавленість філософів-аналітиків і представників екзистенціалізму у спільному дослідженні духовно-душевного життя особистості, її ціннісного світу. Нині “на полі” аналітичної філософії розв’язується чимало проблем філософії науки, постмодернізму, прагматизму, структуралізму і т.ін. Те, що саме аналітична філософія являється одним з важливих інтеграторів сучасної науки та інших форм духовного освоєння світу, пояснюється передусім високим рівнем її методичної культури.
Однією з важливих тенденцій розвитку аналітичної філософії в сучасних умовах є її відмова від висунення широких теоретичних програм і доктрин, реалізація яких забезпечила б “революційний переворот” в науці і філософії (на кшалт неопозитивістського маніфесту 20-40-х років). Цей факт нерідко слугує підставою для окремих англо-американських філософів (навіть тих, хто ще недавно дотримувався настанов аналізу – Р.Рорті, Н.Решер), про “смерть” аналітичної філософії. Насправді за останні 2-3 десятиріччя в аналітичній філософії відбуваються позитивні зміни, проявляється її здатність до самовдосконалення: відновлюється перерваний на певний час (30-60-і роки) зв’язок аналітичної філософії з традиціями класичного раціоналізму, який, до речі, розвивається на основі аналітичних досліджень ціннісно-смислових реалій; аналітично освоюються нові проблемні сфери і удосконалюються методичні процедури аналізу; першочергової ваги набуває проблема практичної ефективності застосування логіко-лінгвістичного аналізу; значно активізується участь філософів-аналітиків у розв’язанні нагальних проблем сучасності, вони задають тон в різних дискусіях і є активними учасниками всіх філософських форумів. Для кращого розуміння цього питання потрібно глибоко проаналізувати статтю Н.Решера “Злет і падіння аналітичної філософії”, звернувши особливу увагу на висновки автора про те, що ідеологічна або доктринальна сторона (з’ясуйте її суть) аналітичної філософії збанкрутіла і відійшла в минуле, але її методологічна або процедурна компонента (найважливіша) залишилась, “вона показала себе надзвичайно плодотворно і продуктивно, а її благотворний вплив можна відчути у будь-якій сфері сучасної філософії” (Решер Н. Взлеты и падения аналитической философии//Аналитическая философия: становление и развитие, с.465). Просто нині праця філософів-аналітиків стала більш спеціалізованою і глибокою, а ідеал точності і обгрунтованості знання, як відомо, є органічним для філософії і науки, але він повинен розглядатися конкретно-історично і з урахуванням специфіки кожної наукової дисципліни. Аби пересвідчитись у цьому, можна, наприклад, проаналізувати позитивний вплив аналітичної філософії на відродження прагматизму (див.: Бернстайн Д. Возрождение прагматизма//Вопросы философии. 2000, №5), на розв’язання проблем сучасної філософії науки (див.: Канке В.А. Основные философские направления и концепции науки. Итоги ХХ столетия. М., 2000, с.162-169), або на стан сучасної філософської культури Англії (див.: Никоненко С.В. Английская философия ХХ века. СПб, 2003, с.261-568).
На завершення розгляду цього питання рекомендуємо знову повернутися до матеріалів засідання “за круглим столом” на тему “Аналітична філософія в ХХ ст.”, проаналізувавши ті з них, де йдеться про стан цього філософського напряму в останні 20-30 років. Точну його характеристику дає Н.Юліна, яка зауважує, що наразі аналітична філософія “представлена багатьма філософськими співтовариствами, які працюють в різних парадигмах, позиціях, що дуже розрізняються по розв’язанню кардинальних філософських проблем: реалістами та інструменталістами, матеріалістами і дуалістами, прибічниками формальних методів і антиформалістами.
Сьогодні в аналітичному ключі працюють філософи дуже різних країн – США, Великобританії, Канади, Австралії, скандинавських країн, Австрії, Нідерландів, Ізраїлю та ін. По суті аналітична філософія являє собою міжнародний феномен (цьому значною мірою сприяло перетворення англійської мови у робочу мову міжнародних філософських контактів). Годі й очікувати, що філософи, які працюють в географічно і культурно різних регіонах, будуть дотримуватись єдиних теоретико-методологічних настанов. На специфіку їх позицій впливають існуючі в тій чи тій країні філософські традиції. Цим пояснюється виникнення таких феноменів, як “аналітична феноменологія”, “аналітичний прагматизм”, “ аналітична теологія”, і навіть “ аналітичний марксизм”. Проте синтезуюча тенденція здійснюється на основі домінантної традиції думки” (Юлина Н.С. О специфике аналитической философской традиции// Вопросы философии. 1988, №8, с.53).
Висновки. З 80-х років починається некласичний етап розвитку аналітичної філософії, на якому значно оновлюються всі її настанови. Збереження філософсько-аналітичної інтенції на перетворення філософії в систему обгрунтованого знання поєднується з реабілітацією метафізики. Значно розширюється предметне поле аналітичної філософії, в нього включаються проблеми епістемології, політики, етики, історії, права, гендерних відносин, інформатики, культури та ін. Відбувається зближення логічного і лінгвістичного аналізу, він збагачується концептуальними, прагматистськими, аксіологічними та ін. підходами і стає важливим чинником росту знання. Висока методична культура аналітичної філософії дозволяє їй успішно виконувати інтегративні функції в сучасній науці.