5. Порівнянність фінансової звітності забезпечується у тих випадках, коли:

1. є можливість порівняти фінансову звітність комерційного банку, що аналізується, з аналогічною звітністю інших комерційних банків для порівняльного оцінювання їх фінансового стану та результатів їхньої діяльності;

2. Можна порівняти фінансову звітність комерційного банку протягом певного періоду для визначення тенденцій у фінансовому стані та результатах діяльності банку.

Дотримання наведених вимог до фінансової звітності комерційних банків перевіряється в процесі перевірки її достовірності.

Перевірка звітності може бути:

• формальна;

• логічна;

• обліково-контрольна.

Формальна перевірка звітності банків передбачає перевірку повноти складу наданих документів відповідно до їх складу, передбаченого Інструкцією “ Про порядок складання і оприлюднення фінансової звітності банків України ”, постанова Правління НБУ від 27.12.07 - № 480. Крім того, за формальної перевірки звітності перевіряється правильність її оформлення відповідно до вимог, викладених у згаданій вище постанові Національного банку України.

Логічна перевірка передбачає перевірку взаємозв’язків ідентичних показників у різних формах звітності.

Обліково-контрольна - це перевірка правильності роз­рахунку окремих показників комерційних банків.

Основним джерелом аналізу банківської діяльності є банківський баланс та спеціалізовані форми звітності. Форми звітності комерційних банків поділяються на щоденні, щомісячні та щоквартальні. Окремі джерела інформації для проведення аналізу окремих видів діяльності банку наведено у відповідних розділах посібника.

Питання 2. Інструкція “ Про порядок регулювання діяльності банків ”

На створення необхідних умов для стабільної діяльності банків спрямована система економічних нормативів регулю­вання банківської діяльності, яка впроваджена НБУ і є обов’яз­ковою для всіх комерційних банків.

Найважливішими економічними нормативами, які характеризують фінансову стійкість банку, його здатність виконувати більшість інших нормативів, є нормативи капіталу, зокрема, норматив адекватності регулятивного капіталу (Н2), норматив адекватності основного капіталу (Нз).

Норматив адекватності регулятивного капіталу (норматив платоспроможності) (Н₂) відображає здатність банку своєчасно та у повному обсязі розрахуватися за своїми зобов’язаннями, що випливають із торговельних, кредитних або інших операцій грошового характеру. Чим вище значення показника адекват­ності регулятивного капіталу, тим більша частка ризику, що її приймають на себе власники банку; і навпаки: чим нижче значення показника, тим більша частка ризику, що її приймають на себе кредитори/вкладники банку.

Норматив адекватності регулятивного капіталу встанов­люється для запобігання надмірному перекладанню банком кредитного ризику та ризику неповернення банківських активів на кредиторів/вкладників банку.

Норматив адекватності основного капіталу (НЗ) встанов­люється з метою визначення спроможності банку захистити кредиторів і вкладників від непередбачуваних збитків, яких може зазнати банк у процесі своєї діяльності залежно від розміру різноманітних ризиків.

Однією з узагальнених характеристик діяльності комерційного банку, що відображають рівень його надійності з погляду можливості вчасно виконувати всі взяті зобов’язання, є ліквідність.

Ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов’язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Ліквідними активами є кошти в касі, які відкриті в Національному банку України та інших банках, а також активи, що можуть бути швидко проконвертовані в готівкові чи безготівкові кошти.

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов’язаннями у зв’язку з неможливістю за

певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв’язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх взятих на себе зобов’язань із урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів із прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

З метою контролю за станом ліквідності банків Національний банк України установлює такі нормативи ліквідності: миттєвої ліквідності (Н4), поточної ліквідності (Н5) та короткострокової ліквідності (Нб).

Норматив миттєвої ліквідності (Н») встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов’язань за рахунок високо ліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив поточної ліквідності (Н5) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов’язань банку.

Норматив короткострокової ліквідності (Нб) встановлю­ється для контролю за здатністю банку виконувати взяті ним ко­роткострокові зобов’язання за рахунок ліквідних активів.

Кредитна діяльність банків пов’язана з кредитним ризи­ком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов’язання згідно з угодою, тому банки зобов’язані оцінювати кредитоспроможність своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Кредитоспроможність - наявність передумов для одержання кредиту та здатність повернути його. Кредито­спроможність позичальника визначається за показниками, що характеризують його здатність своєчасно розраховуватися за раніше одержаними кредитами, його поточне фінансове становище, спроможність у разі потреби мобілізувати кошти з різних джерел і забезпечити оперативну конверсію активів у ліквідні кошти.

З метою обмеження кредитного ризику, який виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов’язань, НБУ встановлює норматив максимального розміру кредитного ризику па одного контрагента (Н₇).

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) встановлюється з мстою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окре­мими контрагентами своїх зобов’язань.

З метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою споріднених (пов’язаних) контрагентів НБУ встановлює норматив великих кредитних ризиків (Не).

Норматив великих кредитних ризиків (Н8) установ­люється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов’язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов’язаних контрагентів, уважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов’язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов’язаних контрагентів, становить 10 відсотків і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення опе­рацій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що

призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об’єктивно.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Ню), установ­люється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збере­женню регулятивного капіталу банку.

З метою обмеження інвестиційного ризику, пов’язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк України установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11), норматив загальної суми інвестування (Н12).

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н11) встановлюється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив загальної суми інвестування (Н12) встановлю­ється для обмеження ризику, пов’язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку.

Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

При проведенні комерційними банками зовнішньо­торговельних, валютних кредитних операцій, операцій на фондових і товарних біржах виникає валютний ризик у зв’язку з переходом (при розрахунках) від однієї валюти до іншої та зміною курсу національної валюти щодо іноземних валют. З метою зменшення валютного ризику НБУ встановлює певні його нормативи. Серед них: норматив загальної відкритої валютної позиції банку (Н13), норматив загальної довгої відкритої валютної позиції (Н13-1), норматив загальної короткої валютної позиції (Н13-2)

Валютна позиція - це співвідношення вимог (балансо­вих і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті. За їх рівності позиція вважається закритою, у разі нерівності - відкритою. Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов’я­зань за проданою валютою перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою перевищує обсяг зобов’язань.

За діяльністю комерційних банків здійснюється певний нагляд. Під банківським наглядом розуміють моніторинг процесів, що мають місце у банківській сфері на різних стадіях функціонування банків.

В Україні функції банківського регулювання та нагляду покладено на Національний банк України. Система банківського нагляду скоординована вертикально та функціонує як єдиний механізм у складі центрального апарату та регіональних управлінь НБУ й побудована за такою структурою:

• генеральний департамент банківського нагляду;

• комісія НБУ з питань нагляду та регулювання діяльності банків;

• комісія з питань нагляду та регулювання діяльності банків при регіональному управлінні НБУ;

• відділи банківського нагляду регіонального управління

НБУ.

Питання 3. Закон України “ Про банки і банківську діяльність ”

Відповідно до Закону України “ Про банки і банківську діяльність ” з метою забезпечення фінансової стійкості банку відповідно до ст. 66 цього Закону державне регулювання діяльності банків здійснюється Національним банком України у таких формах: