Тема 11. Інвестиційні операції

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ Починаючи розгляд цієї теми, студент повинен зрозуміти поняття, структуру, економічну сутність та форми інвестицій. Студент повинен знати основні етапи процесу інвестування в цінні папери та їх характеристику. Однією з провідних ланок теми є розгляд суті та видів інвестиційної політики банку та правового регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

План самостійної роботи

1. Етапи процесу інвестування в цінні папери, їх характеристика.

2. Інвестиційна політика банку, її суть та види.

3. Закон України "Про інвестиційну діяльність

Література: 1.10, 1.15, 46,43, 56, 51.

Питання 1. Етани процесу інвестування в цінні папери, їх характеристика

Процес інвестування в цінні папери складається з кількох етапів (напрямів):

• визначення цілей, горизонту і форм інвестицій;

• інвестиційний аналіз;

• формування й управління портфелем цінних паперів;

• оцінювання ефективності інвестиційної діяльності. Формування цілей, визначення горизонту і форм

інвестицій - це перший етап інвестування. Наступний етап - це інвестиційний аналіз. Найпоширенішими вважаються два напрями аналізу - фундаментальний і технічний.

Фундаментальний аналіз включає чотири рівні дослідження:

• макроекономічний аналіз;

• галузевий аналіз;

10

• аналіз фінансового стану і перспектив розвитку конкретної компанії-емітента;

• прогнозування (моделювання) ціни фінансового інструменту.

Аналіз макроекономічної ситуації здійснюють на основі показників, що характеризують динаміку виробництва, рівень економічної активності, споживання та накопичення, темпи інфляції, рівень зайнятості населення і процентних ставок, стан державних фінансів, сальдо платіжного балансу. Результати аналізу дають змогу оцінити, наскільки загальна ситуація на ринку сприятлива для інвестування, і виявити фактори, що детермінують її в короткостроковій і довгостроковій перспек­тиві.

Галузевий аналіз передбачає вивчення економічного циклу, а також здійснення класифікації галузей відносно рівня ділової активності та за стадіями розвитку. Галузевий аналіз дає можливість визначити пріоритетність інвестування коштів.

Фінансовий стан компанії-емітента оцінюється на основі різних джерел інформації: фінансової звітності компанії, публікацій у пресі, інформації, отриманої з Інтернет, результатів досліджень, що виконані спеціалізованими організаціями. Стан компанії порівнюється з аналогічними компаніями в галузі за допомогою коефіцієнтів ефективності (коефіцієнти ліквідності, капіталізації, якості цінних паперів тощо). Результатом аналізу є вибір компанії, цінні папери котрої дають змогу якнайкраще реалізувати поставлені банком інвестиційні цілі. Кінцева мета фундаментального аналізу - це прогнозування ціни фінансового інструменту. Визначивши ціну для майбутніх періодів, аналітики банків обчислюють теперішню вартість інструменту, користуючись схемою дисконтування. Потім теперішня (“ дійсна ”) вартість порівнюється з ринковою ціною. Якщо ринкова ціна нижча від “ дійсної ”, то акція вважається “ недооціненою ” і згідно з фундаментальним аналізом її потрібно купувати, і навпаки.

11

Основою фундаментального аналізу є дві передумови. Перша - це можливість оцінки “ дійсної вартості ” фінансового інструменту. Знання “ дійсної ^-” та ринкової ціни дозволяє виявити недооцінені та переоцінені фінансові активи. Друга - це припущення, що ринок із часом правильно оцінить фінансові активи, отже, ринкова ціна має тенденцію до зближення із “ дійсною ”.

Технічний аналіз - це сукупність методів і прийомів прогнозування тенденцій зміни цін на ліквідних ринках цінних паперів на основі виключно технічних характеристик ринку — динаміки цін і обсягів операцій із купівлі та продажу цінних паперів. При цьому ігноруються фундаментальні фактори, що є основою формування ціни на той чи інший інвестиційний інструмент. Основні завдання технічного аналізу:

• розкриття закономірностей у реальному русі цін;

• виявлення моментів перелому тенденцій у русі цін на ринку (цінового піку), тобто моментів, коїш зростання ціни змінюється на падіння, або навпаки. Ці моменти ще називають сигналами продажу або сигналами купівлі;

• прогнозування напряму руху ціни (межі коливань) у майбутньому.

Основний інструментарій технічного аналізу - цінові графіки, діаграми, лінійні діаграми, стовпчикові діаграми, графіки “ крапок і цифр ”.

В умовах українського ринку за нерозвинутості ринкових механізмів об’єктивної оцінки курсів цінних паперів і низької ліквідності ринку перевага віддається фундаментальному аналізу.

Наступний етап інвестиційного процесу - це форму­вання банком портфеля цінних паперів із урахуванням результатів проведеного аналізу й управління цим портфелем. Банки, як уже відзначалося, вкладають кошти у фінансові інструменти, що мають різні характеристики з точки зору ліквідності, дохідності, схильності до ризику.

Останній етап інвестиційного процесу - це оцінка ефективності інвестиційної діяльності банку і, зокрема, ефективності управління портфелем цінних паперів. Під

оцінкою ефективності мається на увазі, по-перше, періодичний контроль за тим, наскільки реальні результати інвестиційної діяльності відповідають цілям політики, сформованої банком і, отже, наскільки ефективною виявилася стратегія банку з формування й управління портфелем.

Питання 2. Інвестиційна політика банку, її суть та

види

Під інвестиційною політикою банків традиційно розуміється сукупність заходів, спрямованих на розробку й реалізацію стратегії з управління портфелем інвестицій, досягнення оптимального сполучення прямих і портфельних інвестицій із метою забезпечення ефективної діяльності, збільшення прибутковості операцій, підтримки припустимого рівня їхньої ризикованості й ліквідності балансу. Вона розробляється вищим керівництвом та Радою директорів банку (можливо, разом із консультуючою його із цих питань установою).

Основною метою діяльності банків в умовах ринкових відносин є максимізація прибутку як у короткостроковому, так і у довгостроковому плані. Ефективність рішення цього завдання залежить від вибору варіантів фінансового планування в банку й напрямів інвестиційної політики, наприклад, максимізації вартості майна або ринкової вартості акцій, оптимізації співвідношення розмірів накопиченого боргу у формі позик, облігацій тощо і власних коштів (статутного й резервного фондів, нерозподіленого прибутку тощо). Основне завдання інвестиційної політики банку полягає у визначенні кола цінних паперів, найбільш придатних для вкладення коштів, оптимізації структури портфеля інвестицій у кожний конкретний період часу.

Економічні інтереси банків, що випливають із їхньої сутності як комерційних структур, складаються у забезпеченні прибутковості своїх операцій при дотриманні їхньої ліквідності й надійності. Банки працюють, в основному, не з власними, а із залученими й позиковими ресурсами, тому вони не можуть ризикувати коштами своїх клієнтів, вкладаючи їх у великі інвестиційні проекти, якщо це не забезпечено відповідними гарантіями. У зв’язку із цим при формуванні інвестиційної політики комерційні банки завжди повинні виходити з реальних оцінок ризику, економічної ефективності, фінансової приваб­ливості інвестиційних проектів, оптимального сполучення коротко-, середньо- та довгострокових вкладень.

Разом із тим, існуюча система інвестування є не тільки внутрішньою справою самого банку. Відповідно до базисних принципів регулювання банківської діяльності, невід’ємною частиною будь-якої системи нагляду є незалежна перевірка політики оперативної діяльності банку й застосовуваних ним процедур, пов’язаних із видачею кредитів та інвестуванням капіталів, а також поточного управління кредитним та інвес­тиційним портфелями.

Процес формування інвестиційної політики в банку здійснюється у певній послідовності. На першому етапі на підставі єдиної концепції розвитку банку формується стратегія інвестиційної діяльності, визначаються її мета з прибутковості, ризику й ліквідності з урахуванням особливостей статусу банку як платника податків, а також специфіки напрямів його поточної діяльності й структури активів і пасивів. На другому етапі визначаються специфічні інвестиційні цілі й завдання банку, які повинні бути досягнуті й вирішені за рахунок реалізації додаткових функцій фондового інвестиційного портфеля. На третьому етапі визначається обсяг портфеля інвестицій, достатній для виконання покладених на нього функцій і прийнятний із погляду розроблених обмежень.

Основні положення розробленої інвестиційної політики банку, зазвичай, формулюються у письмовому документі, що містить вказівки співробітникам банку щодо видів інвести­ційних інструментів, структури портфеля, стратегії банківських покупок і продажів тощо. Службовці, що займаються інвести­ційною діяльністю у банках, повинні керуватися офіційно затвердженими керівництвом банку установками відносно інвестиційної політики. При цьому Рада банку принаймні один раз у рік повинна вносити у них певні зміни з урахуванням складної кон’юнктури ринку. Гак, у рамках формування інвестиційної політики банку формалізації підлягають такі положення: основні цілі політики, відповідальні за проведення політики, склад інвестиційного портфеля, прийнятні види інвестиційних інструментів, строки випусків цінних паперів, що зберігаються у портфелі, вимоги до якості інвестиційних інструментів, вимоги до диверсифікації портфеля, порядок використання цінних паперів як забезпечення, умови зберігання цінних паперів у сейфі, порядок надходження цінних паперів при їх продажу або придбанні, комп’ютерні програми, облік курсових виграшів і втрат, особливості операцій “ своп ” із цінними паперами, ведення архіву з матеріалами про плато­спроможність емітента тощо.

Розрізняють два основні види інвестиційної політики

банків:

1. агресивну: надається перевага ЦП із великим ступенем ризику, проте із значною потенційною дохідністю (акції);

2. консервативну: значну частину інвестицій займають вклади в облігації та інші короткострокові боргові зобов’язання, що призводить до зменшення ризику, підвищення ліквідності, проте до зменшення дохідності.

Питання 3. Закон України “Про інвестиційну діяль­ність”

Закон України “ Про інвестиційну діяльність ” визначає загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України.

Він спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб’єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування економіки України, розвитку міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької та ініпих видів діяльності, у результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Такими цінностями можуть бути:

• кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

• рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устат­кування та інші матеріальні цінності);

• майнові права інтелектуальної власності;

• сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих (“ ноу-хау ”);

• права користування землею, водою, ресурсами, будин­ками, спорудами, обладнаннями, а також інші майнові права;

• інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст матеріально-виробничих запасів здійснюються у формі капіталь­них вкладень.

Інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

• інвестування, здійснюваного громадянами, недержав­ними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними органі­заціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

• державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад народних депутатів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичкових коштів;

• іноземного інвестування, здійснюваного іноземними громадянами, юридичними особами та державами;

• спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юридичними особами України, іноземними державами.

Інноваційна діяльність як одна із форм інвестиційної діяльності здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, що включає:

• випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

• прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

• реалізацію довгострокових науково-технічних програм з великими строками окупності витрат;

• фінансування фундаментальних досліджень для здійс­нення якісних змін у стані продуктивних сил;

• розробку та впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального й еколо­гічного становища.

Об’єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, у тому числі, основні фонди та оборотні кошти в усіх галузях

та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об’єкти власності, а також майнові права.

Забороняється інвестування в об’єкти, створення та вико­ристання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіаційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Інвестування та фінансування будівництва об’єктів житлового будівництва з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі, в управління, може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, а також шляхом випуску цільових облігацій, виконання зобов’язань за якими забезпе­чується одиницею такої нерухомості, відповідно до законо­давства. Інші способи фінансування будівництва таких об’єктів визначаються виключно законами.

Суб’єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Недержавні пенсійні фонди, страховики та фінансові установи - юридичні особи публічного права здійснюють інвестиційну діяльність відповідно до законодавства, що визначає особливості їх діяльності.

Інвестори - суб’єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об’єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують

реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Відносини, що виникають при здійсненні інвестиційної діяльності в Україні, регулюються цим Законом, іншими законодавчими актами України.

Інвестиційна діяльність суб’єктів України за її межами регулюється законодавством іноземної держави, на території якої ця діяльність здійснюється, відповідними договорами України, а також спеціальним законодавством України. Особливості здійснення інвестиційної діяльності на території України суб’єктами інвестиційної діяльності, розташованими за межами України, а також цих суб’єктів і суб’єктів України в зонах вільного підприємництва на Україні визначаються спеціальним законодавством України.

Права суб’єктів інвестиційної діяльності:

1. Усі суб’єкти інвестиційної діяльності, незалежно від форм власності та господарювання, мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Розміщення інвестицій у будь-яких об’єктах, окрім тих, інвестування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід’ємним правом інвестора й охороняється чинним законодавством України.

2.Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі, шляхом організації конкурсів і торгів.

3. За рішенням інвестора права володіння, користування та розпорядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом.

Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

4. Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик. Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов’язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов’язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства України.

5. Інвестор має право володіти, користуватися та розпоря­джатися об’єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвестиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України. Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встановлюється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

4. Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян та юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності:

1. Інвестор у випадках і порядку, встановлених законо­давством України, зобов’язаний:

• подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

• одержати дозвіл на виконання будівельних робіт у випадках та порядку, встановлених Законом України “ Про регулювання містобудівної діяльності ”;

• одержати позитивний комплексний висновок держав­ної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного та епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог, за винятком об’єктів цивільного та виробничого призначення, для затвердження проектів будівни­цтва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим. Перелік об’єктів, для затвердження проектів будівництва яких комплексний висновок державної експертизи не є обов’язковим, затверджується центральним органом вико­навчої влади у сфері будівництва та архітектури.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані:

• додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

• виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред’являються в межах їх компетенції;

• подавати в установленому порядку бухгалтерську та статистичну звітність;

• не допускати недобросовісної конкуренції та викону­вати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

• сплачувати податки, збори (обов’язкові платежі) у розмірах та у порядку, визначених законами України.

Для проведення господарської діяльності, яка підлягає ліцензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається у порядку, встановленому законодавством.

Основним правовим документом, який регулює взаємо­відносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємо­відносин, що не суперечать законодавству України, є виключ­ною компетенцією суб’єктів інвестиційної діяльності.

Інвестування та фінансування однієї квартири в об’єкті будівництва кількома інвесторами можливе виключно за умови укладення між ними договору в письмовій формі, в якому визначаються частка кожного інвестора та порядок внесення ним

відповідної інвестиції. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб’єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

• власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження та заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

• позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

• залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян та юридичних осіб);

• бюджетних інвестиційних асигнувань;

• безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.