40. Ідея фізичного виховання Лесгафта

Видатний представник російської педагогіки кінця XIX - поч. XX століття Петро Францович Лесгафт займався дослідженням фізичного стану вихованців. Вінідвідав багато країн Західної Європи, де вивчав досвід підготовки вчителів гімнастики. У працях "Про відношення анатомії до фізичного виховання" (1876) та "Підготовка вчителів гімнастики в країнах Західної Євпоии"(1877-1880) він детально розглянув усі існуючі в країнах Західної Європи системи гімнастики та дав їм наукову оцінку

У системі фізичної освіти та виховання П.Ф. Лесгафт головну роль відводив фізичним вправам. Хода, біг, стрибки, кидання, подолання перешкод, прогулянки, катання на ковзанах і лижах, плавання - все це з урахуванням віку, пори року, конкретних умов повинно використовуватись як у сім'ї, так і в навчальних закладах.

Вперше в історії фізичного виховання П.Ф. Лесгафт систематизував фізичні вправи на основі педагогічних завдань: прості вправи; складні вправи зі збільшенням навантаження; вивчення просторових відношень і розподілення вправ у часі; систематичні вправи у вигляді складних дій; епізодичні необов'язкові заняття ручною працею.

Головними ланками в системі фізичної освіти та виховання, на думку П.Ф. Лесгафта, є сімейне виховання дітей дошкільного віку; шкільний період виховання (молодшого, середнього та старшого шкільного віку); період фізичного виховання дорослих, у якому особливо виділялась підготовка до військової служби; лікарська (коригуюча) гімнастика.

У систему фізичного виховання П.Ф. Лесгафт включав рухливі ігри. У процесі гри дитина наслідує мову, звички, поведінку дорослих. У дитячій грі відбиваються звичаї різних народів і країн. Гра є своєрідною формою діяльності. завдяки якій дитина засвоює соціальний досвії.

П.Ф. Лесгафт як вчений-медик зауважував, що нікотин, алкоголь. фармакологічні засоби, підвищена радіація, хвороби та психічні розлади матері -все це рано чи пізно шзначаєіься на пс^хічному та фізичному розвигку датини.

41. Теорія й практика вільного вихованння л.Толстого

Критикуючи сучасну йому школу, Л.М.Толстой протиставив їй свою систему виховання, пооудовану на принциш свободи, поваги до особистості дитини, розвитку п активності та творчості. Л.М.Толстой підкреслював, що вільне виховання повинно сприяти розвитку природних задатків дитини, допомагати самостійно формувати світогляд і моральні переконання. Високий моральний ідеал, на його ду^треба шукати у поглядахселянських мас.

Школа при невтручанні у виховання, на думку Л.М.Толстого, ставить собі за мету передачу відомостей, знань без намагання вплинути на м^ральну область переконань, вірувань і характеру; мета її одна - наука, а не результати її впливу на людську особистість. Школа не повинна намагатися передбачити наслідки впливу науки, а передаючи її , має надавати повну свободу її застосування

Говорячи про свободу в справі організації народної освіти, Л.Толстой вказував, що неможливо насаджувати в країні систему шкіл, яких не бажає народ, не можна нав'язувати школі теоретично надуманого плану навчальних занять,яКиймаєскладатися природним шляхом,зіснуючого кола знань у відповідності до вимог народу.

Порівнюючи між собою погляди Л.М.Толстого на роль виховання у 60-ті роки з тими, що він писав з цього приводу в середині 70-х років, можна прийти до таких висновків: у 70-ті роки він значно уточнив свою постановку питання про свободу у педагогічному процесі і прийшов до висновку, що, поки в суспільстві немає єдиної думки про зміст і методи навчання, питання про те, чому і як навчати в народній школі, повинні вирішувати не діти, а їх батьки, тобто народ, якому треба надати право свободи в організації школи. Свобода у вихованні та навчанні не є правилом. межі п в пжолі визначаються вчигелем, його вмінням керувати дітьми.

Вважаючи релігію основою виховання та навчання, ЛЛолстой вказував, що вона не повинна обмежувати свободу дітей.

Єдиний шлях для покращення освіти, на думку Л.МТолстого, полягає у тому. щоб вчителі і учні мали спільну основу, яка б визначала вибір предметів, що вивчаються в школі. Такою основою, за ЛЛолстим, мала бути релігія в дусі істинного християнства. Л.МЛолстой стверджував, що необхідним є моральне виховання на основі релігійної моралі, бо не може бути моралі без релігії. Він пропагував теорію "неопирання злу насильством", доводив важливість таких якостей характе^у особистості, як незлобливість, смиренність, любов до ближніх.

42.) ОСВІТНЯ Й ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ Т. ЛУБЕНЦЯ Багато і плідно працював Тимофій Григорович у галузі теорії педагогіки. Його педагогічні праці присвячені питанням дошкіль¬ного виховання, початкового навчання, освіти дорослих. Особливу увагу він приділяв зв'язку навчання з життям. Протягом своєї пе¬дагогічної діяльності видав десятки підручників, методичних посі¬бників і книжок з різних питань навчання і виховання. Серед них -основна праця "Педагогічні бесіди", дослідження "Про наочне ви¬кладання", книга для читання в початковій школі "Зернятко" в чо¬тирьох частинах, що витримала більш як десять видань, методич¬ний посібник для навчання арифметиці у недільних школах І кла¬сах для дорослих "Арифметичні задачГ і "Методика арифмети¬ки". У цих та інших роботах автор виступав за впровадження в практику навчання і виховання демократичних і гуманістичних принципів педагогіки. Чимало зусиль доклав Т.Лубенець запровадженню в школах України навчання рідною мовою, яку він вважав засобом утвер¬дження принципу народності в українській педагогіці. У 1883р. під псевдонімом Норець вийшов український буквар Лубенця - "Гра¬матка", в якому було вміщено багато фольклорних творів. Того ж року під псевдонімом Т.Хуторного вийшла його "Читанка". Оби¬два підручники були створені на народній основі. Педагог вважав, що українську мову слід вивчати за народними творами, бо вони є мудрими за змістом, повчальними для життя, а мова в них мелодійна, багата, яскрава. Навіть з методичного боку він вбачав у народних казках, приказках і прислів'ях незамінний матеріал, який варто використовувати якнайповніше. Незважаючи на очевидні переваги такого типу підручників, на¬вчатися за ними в народних школах міністерством заборонялося. В постреволюційний період Т.Лубенець продовжував створю¬вати підручники для початкової школи ("Буквар", чотири "Читан¬ки"), книги і посібники для нової трудової школи, займався лікві¬дацією неписьменності. Читав лекції вчителям, виступав зі стаття¬ми в газетах і журналах, де відстоював свої думки про зв'язок школи з життям, пріоритетний розвиток розумових здібностей і моральних якостей учнів, виступав проти надання школі вузько¬практичного, утилітарного характеру