Підтримуючий апарат зубів.

Підтримуючий апарат зубів, або, заданими різних авторів, "зубоутримуючий апарат", "опорний апарат зуба", "функціонально-тканинний комплекс", включає в себе тканини, які оточують зуб і нерозривно зв'язані з ним. Ясна, альвеола, періодонт і зуб становлять функціональну і морфологічну єдність. Життєдіяльність кожного компонента - взаємозв'язані і взаємозалежні процеси. Сукупність навколозубних тканин (ясна, періодонт, альвеола) ще називають пародонтом.

Циркулярна зубна зв'язка.

Термін "циркулярна зубна зв'язка" був запропонований КоШкег у 1835 році для позначення глибокого надальвеолярного шару функціонально орієнтованих колагенових волокон в яснах, який без різкої межі переходить у періодонт. Періо­донт є сполучною тканиною, що оточує корінь зуба.

На основі гістологічного вивчення надальвеолярного шару волокон ясен Репаіз (1952) розрізняв у ньому більш, ніж 10 груп тяжів сполучної тканини (рис.31).

1. Fibrae interdentales decussate забезпечують щільне прилягання міжзубного сосочка ясен до альвеолярної перегородки.

2. Fibrae dento-interdentales слабо розвинені, з'єднують цемент зуба з між­зубними сосочками,

3. Fibrae inter dentales medio-distales являють собою зв'язки між окремими зубами. Вони розміщені на окісті міжзубних перегородок альвеол.

4. Fibrae circulo-apicales. притримують край ясен щільно притиснутим до альвеолярного відростка.

5. Fibrae alveolo-gingivales переходять від окістя на альвеолу, ці волокна з'єднують ясна з альвеолярним відростком щелепи і забезпечують нерухомість ясен.

6. Fibrae circulo-gingivales розташовані на язиковій і щічній сторонах альвеоли і з'єднують її з епітелієм ясен, щільно прикріплюючи його до шийки зуба.

7. Fibrae circulares зі всіх боків охоплюють зуб, вигинаючись в залежності від форми ясен. Вони протидіють рухові зуба в альвеолі і утримують кріплення епі­телію ясен до шийки зуба.

8. Fibrae dento-gingivales виходять з екстраальвеолярного цементу у вигляді віяла в напрямку до ясен і утримують їх притиснутими до шийки зуба.

Між вказаними групами волокон у власній пластинці слизової оболонки ясен міститься пухка сполучна тканина з численними клітинами - фібробластами, макрофагами (гістіоцитами), тканинними базофілами, лімфоцитами і нейтро-фільними гранулоцитами (зернистими лейкоцитами).

Періодонт.

Періодонт є сполучною тканиною, яка оточує корінь зуба. Цю тканину назива­ють по-різному - періодонтальна мембрана, коренева оболонка, окістя зуба, пери­цемент, альвеоло-дентальна мембрана, періодонтальна зв'язка, періодонт. Місце розташування періодонта отримало умовну назву періодонтальної щілини.

Ширина періодонтальної щілини є свого роду об'єктивним критерієм стану підтримуючого апарату зуба. її розміри неоднакові в різних ділянках і залежать від віку людини і функціонального навантаження на зуб.

Ширина періодонтальної щілини зубів людини (за даними Є. Гаврилова, 1969) біля краю альвеоли дорівнює 0,23-0,26 мм, в пришийковій третині - 0,17-0,19 мм, в середній третині - 0,08-0,14 мм, в біляверхівковій третині - 0,16-0,19 мм і на дні альвеоли - 0,23-0,28 мм. Виходячи з цих розмірів, вважається, що форма періодонтальної щілини наближається до форми піскового годинника (рис.З2). Таку форму дослідники схильні пояснити мікрорухами зуба в альвеолі. Зуб є важелем першого виду з центром обертання, розміщеним приблизно в середній частині кореня зуба. Велике плече важеля включає коронку і корінь зуба до пункту обертання, менше плече - корінь зуба від його середньої третини до верхівки. Тому розмах руху є більшим у верхній частині альвеоли і, відповідно до цього, періодонтальпа щілина тут ширша, ніж у нижній її частині. Зрозуміло, що біля пункту обертання періодонтальна щілина найвужча. У багатокореневих зубах кожен корінь має свою періодонтальиу щілину.

Періодонт представлений щільною волокнистою оформленою (зв'язки) і пухкою волокнистою неоформленою сполучною тканиною, яка виповнює порожнини між зв'язками.

Топографічно розрізняють маргінальний періодонт (на межі з яснами) і власне періодонт (у ділянці кореня зуба). Серед зв'язок маргінальної частини на вестибулярній і оральній поверхнях розрізняють чотири основні групи волокон.

Перша група - зубо-ясенні волокна (рис.ЗЗ .3), які беруть початок від цементу зуба біля ясенної кишені, прямують назовні у вигляді віяла і закінчуються в спо­лучній тканині ясен. При цьому частина волокон огинає ясенну кишеню в поверх­невому напрямку, інші орієнтовані горизонтально від цементу зуба до сполучної тканини ясен. Деякі волокна від цементу направляються вглиб у надальвеолярну ділянку ясен.

Друга група волокон, зубо-періо стальні (рис.ЗЗ. 11), утворює більш потужні пучки. Вони починаються нижче від виходу зубо-ясенних волокон, прямуючи косо вниз (якщо це нижній зуб), огинають верхівку альвеолярного відростка і вплітаються в періост.

Третя і четверта групи волокон - зубо-альвеолярні і зубо-гребінцеві (рис.33.5) зустрічаються непостійно. Вони починаються нижче від зубо-періостальних, мають горизонтальний напрямок і прикріплюються до верхівки альвеолярного гребеня.

На контактних сторонах зуба розрізняють найбільш розвинені зубо-ясенну і міжзубну групи волокон.

У власне періодонті на поздовжніх зрізах виявляються дві групи функціональ­но орієнтованих волокон: косих зубо-альвеолярних і верхівкових.

Косі зубо-альвеолярні волокна складають основну масу фібрил періодонту (рис.33,8). Вони йдуть, не перериваючись, від цементу зуба косо вгору до кістки альвеоли. Волокна одним кінцем вплітаються в кісткову тканину альвеоли, іншим-у речовину цементу. Кут нахилу волокон до довгої осі зуба поступово збільшується в напрямку від верхівки альвеоли до верхівки кореня. У верхній частині періодон-тальної щілини (для нижніх зубів) кут між пучками волокон і довгою віссю зуба складає приблизно 60°, у нижній (біляверхівковій) - 35-40°. Внаслідок такого розташування волокна ніби підвішують зуб в альвеолі.

Верхівкові волокна (рис.ЗЗ. 10) тягнуться від верхівки кореня зуба до дна альвеоли.

На поперечних зрізах пародонту зубів людини виявляються два види волокон: одні з них мають радіальний напрям, інші - тангенціальний (як за ходом годиннико­вої стрілки, так і проти).

Пучки колагенових фібрил періодонту, які починаються в цементі, отримали назву проривних (шарпеєвських) волокон.

За своїм хімічним складом колагенові волокна періодонту ідентичні фібри­лам щільної сполучної тканини інших органів. Крім колагенових, у ньому зустрі­чаються також ретикулярні, еластичні і окситаланові волокна.

Ретикулярні волокна розташовуються між пучками колагенових і повторю­ють їх хід. Еластичних волокон у періодонті невелика кількість. Вони також містяться між колагеновими, але частіше зв'язані з стінками кровоносних судин. Окситала­нові волокна виявлені в періодонті недавно. Цю назву вони отримали через свою стійкість до дії кислот, їх амінокислотний склад близький до еластичних волокон. Окситаланові волокна також частіше повторюють хід пучків колагенових фібрил. Частина з них пов'язана зі стінкою кровоносних судин, їх скупчення містяться в пришийковій і біляверхівковій ділянках. Довкола верхівки кореня окситаланові волокна формують складну сітку. Встановлено, що їх кількість зростає з підвищен­ням функціонального навантаження на зуб.

У проміжках між пучками колагенових волокон періодонту розміщені про­шарки пухкої сполучної тканини, в яких проходять кровоносні і лімфатичні судини.

Основна речовина періодонту являє собою аморфне середовище, яке запов­нює простори між клітинами і волокнами. До йогоскладу входять високо-молекулярні глікозаміноглікани, зв'язані з білками.

Клітини сполучної тканини періодонту різноманітні, а саме: фібробласти, тканинні базофіли, макрофаги, плазмоцити, остеобласти, остеокласти. З функцією фібробластів пов'язане утворення волокон і основної речовини періодонту; макро­фагів - знищення залишків зруйнованих тканин; тканинних базофілів - регуляція місцевого гомеостазу (синтез гепарину, гістаміну, серотоніну); плазмоцитів - ви­роблення імуноглобулінів (антитіл); остеобластів - оновлення кісткової тканннн альвеоли.

До особливостей сполучної тканини періодонту належить наявність у ній скупчень епітеліальних клітин - залишків епітелію зубного емалевого органу (острівці Малассе) і цементиклів - як гомогенних, без видимої структури, так і структурованих, які мають ядро і розташовані навколо нього шари цементу. Періодонт виконує такі функції:

1. Механостатична (анатомічна) функція - механічне утримання зубів у щелепах і передача зусиль, які виникають при жуванні, від коронки зуба або від щік, язика і губ через коронку до кореня. Сполучнотканинні елементи орієнтовані так, щоб протидіяти напрямку силових моментів, які виникають при функціонуван­ні зуба. При цьому радіальні пучки перешкоджають розхитуванню зуба, танген­ціальні попереджують обертання, косі (від альвеоли до кореня) запобігають впиранню верхівки кореня при жуванні в дно альвеоли. Пучки, які проходять від альвеоли до шийки, роблять неможливим виштовхування зуба при жуванні дуже твердої їжі.

2 .Розподільчо-регулююча - у момент жування еластичні волокна приймають на себе і рівномірно розподіляють зусилля, які при цьому виникають. Наявна в періодонті рідина (приблизно 60%) відіграє роль своєрідної гідравлічної прокладки, що покращує функцію періодонту як зв'язочного і амортизуючого апарату. Тиск, який при жувальному зусиллі чинить на судини періодонт, викликає зменшення в останньому об'єму крові і лімфи. Коли тиск зникає, спостерігається новий приплив рідини в періодонт, що сприяє відновленню положення зуба. Таким чином, жувальні зусилля є необхідною передумовою нормального перебігу обмінних і трофічних процесів в періодонті.

3. Захисна функція - імунний захист від чужорідних білків (антигенів) забез­печується наявними в періодонті макрофагами, Т- і В-лімфоцитами.

4. Трофічна функція - добре розвинена сітка кровоносних судин сприяє нормальному живленню і обміну речовин в періодонті і цементі.

5. Пластична функція - типовим проявом є формування кісткової тканини альвеоли остеобластами і утворення вторинного цементу цементоцитами.

6. Сенсорна функція - періодонт сприймає різного виду подразнення завдяки наявності в ньому численних нервових закінчень. Вони розміщуються як у пучках колагенових волокон, так і в прошарках пухкої сполучної тканини. Це вільні нервові закінчення кущикового типу і в вигляді клубочків (поодиноких і подвій-них). Найбільше їх знаходиться в періодонті периапікальиоїзони, значно менше - у пришийковій ділянці.