До теми № 4. Філософія в Україні: традиції та особливості Методичні поради

1. Починаючи вивчати тему «Філософія в Україні» слід спочатку розглянути умови та джерела її виникнення та становлення.

Філософські начала проукраїнської доби розвинулися в культурі Київської Русі, держави, в кордонах якої наприкінці ІХ ст. об’єднались споріднені племена, сформувавши спільноту українців-русичів. Як специфічний тип світопізнання і світорозуміння, філософська думка виокремлюється з-поміж міфологічного і релігійного світогляду, переплітаючись і співіснуючи з ними.

Потрібно також згадати історичні події кінця ІХ-ХІІ ст. ст. в плані політичних, економічних духовних процесів, що відбувалися в цей період. Порівняти, як на рівні всезагальних, абстрактно-теоретичних понять і уявлень про світ, про суспільство і людину виглядали язичницькі вірування і християнські ідеї, як вживалися вони серед буденного життя українців.

2. Зважаючи на те, що передумовами виникнення вітчизняної філософії були такі три обставини як: проникнення християнства в культуру Київської Русі та греко-римської і візантійської філософської думки, а також власна духовна спадщина – слід їх проаналізувати відповідно в трьох напрямках: як християнство запропонувавши складну систему пошуку загального, універсального, загальнолюдського, всеблагого, надало культурі русичів нового духовного спрямування, вплинуло на розвиток інтелектуальної та філософської думки; як перекладна література, а особливо твори філософського змісту Іоанна Дамаскіна «Діалектика», Костянтина (Кирила) Філософа «Бджола», Георгія Амартола та Георгія Синкела «Хроніки» та інші, зусиллями вітчизняних книжників закладали підґрунтя для розвитку в Україні філософських знань; і як, на кінець, власні писемні пам’ятки культури («Слово про Закон і Благодать» Іларіона Київського, «Повість минулих літ» Нестора, «Слово про Ігорів похід» Кирила Туровського, «Повчання» Володимира Мономаха та ін.) розкривали основні глибинні ідеї, концепції, стиль філософствування.

3. Далі слід пізнати, які саме з філософських знань знайшли своє місце у культурі Київської Русі. Для цього потрібно відшукати відповідь на питання: яке було розуміння понять «філософ» і «філософія»? Чому тогочасна філософія мала не духовно-теоретичний, а духовно-практичний вимір, тобто діяльнісну сутність, а філософом вважали того, хто здобувши істину шляхом нагромадження книжних знань, налаштовував своє життя згідно з її основними принципами? Якими були онтологічні та гносеологічні погляди києво-руських мислителів? Яке місце посідали у філософських пошуках історико-філософські проблеми? Чому це була філософія релігійна в першу чергу у специфічному візантійському варіанті на українському ґрунті з тенденцією до екзистенційного, антропологічного спрямування філософського знання.

4. Торкаючись питання, яким чином формувалося підґрунтя професійної української філософії в ХV-ХІІ ст. ст., тобто в період українського Відродження та Барокко, потрібно дослідити історичні умови в яких перебували українці і їх духовна культура в зв’язку з розпадом держави Київська Русь, татаро-монгольською навалою, успадкуванням державницької традиції українського народу Галицько-Волинським Князівством, а згодом Великим Князівством Литовським. А вже потім проаналізувати, як нові історичні реалії активізували зміни у сфері філософського мислення, як ідеї західноєвропейського Ренесансу та Реформації сприяли формуванню засад української філософії.

5. Потім простежити, яким чином поява у другій половині ХV ст. перекладної літератури, в першу чергу філософського змісту, завдяки гуртку київських книжників, створила сприятливі умови для виокремлення філософських знань з-поміж релігійних, а також, як організовані наприкінці ХV ст. в Галичині кириличні друкарні для випуску східнослов’янських книг своїми виданнями впливали на спрямування філософської свідомості на людину, її внутрішній світ, «екзистенцію». Далі слід оцінити вклад в розвиток окремих філософських знань представниками гуманістичної культури України ХV – ХVІ ст. – Острозьким культурно-освітнім центром (Острозька академія) та братствами особливо Київським, а серед його представників Касіяна Саковича.

6. Діяльність всіх вище перерахованих осередків духовної культури, а також К. Саковича (1548-1647) засвідчила якісно новий стан української філософської думки, її поступовий вихід на професійний рівень, що остаточно закріпилося у працях професорів Києво-Могилянської академії (що існувала в 1632 – 1817 р.р.).

Тут потрібно показати, як від розуміння філософії як мудрості, що досягається тільки через релігійний і містичний досвід (як це було за часів Київської Русі і пізніше), філософи Києво-Могилянської академії поступово переходять до тлумачення філософії як засобу інтелектуального пізнання істини, віри, раціонального осягнення природи, людини, специфіки її пізнавальних здатностей тощо.

7. Вивчаючи філософські погляди Г. Сковороди, потрібно ознайомитися з його філософськими творами, які поділяються на чотири цикли. Слід звернути увагу на його останню працю «Діалог, ім’я йому – Потоп зміїний». Аналізуючи твори Г. Сковороди необхідно пізнати, що на його думку є предметом філософії, як він визначав поняття філософія; яким є його бачення матеріального і ідеального; його онтологічні роздуми, або його доктрина про три світи; яке місце в його філософських роздумах займає людина, як вона може пізнати світ, себе в цьому світі, якими цінностями вона повинна оволодіти, а що заперечити, його вчення про триступеневий процес самопізнання та ін.

Отже, потрібно зрозуміти філософську систему Г. Сковороди і як він вирішує проблему щастя в своїх етичних роздумах.

8. Як відомо, духовне життя Європи в XIX ст. було наповнене культурою Про­світництва, де головна увага зверталася на розвиток освіти, удосконалення інтелектуальних здібностей людського розуму. В українській філософії це теж отримало свій відгук. У дусі просвітницької традиції українські вчені розв’язують проблеми сутності людини та її щастя.

У теорії пізнання переважає його чуттєва складова або сенсуалізм, з позицій якого розглядаються пізнавальні здатності людини.

У соціальній проблематиці превалює інтерес до розв’я­зання питань з позиції теорії «природного права» і «суспільної угоди» походження суспільства, держави, власності, виникнення нерівності між людьми, релігії. Аналізується місце і роль науки та філософії у житті суспільства.

Однак духовне життя в Україні наповнене також впливом Романтизму, який в західноєвропейській культурі суперничав з Просвітництвом.

Романтизм опирається на ідеї Ж-Ж. Руссо, одного з представників радикальних кіл французького Просвітництва. Розвинута в його філософії критика розуму, ірраціоналізм і пов’язаний з ним культ серця, набувають розвитку у «філософії життя», творчості Ф. Ніцше, працях О. Шпенглера, філософії екзистенціалізму.

Романтична тенденція поступово проникає в українську філософію і відіграє провідну роль. Завдяки їй започатковується розробка філософії національної ідеї направленої на вирішення проблеми «людина-нація». Філософія теорії, культури, національної ідеї ведуть до завершення становлення української філософської думки.

Осередками розробки філософських проблем стають університети й інші навчальні заклади, де розвивається професійна філософська теорія й популяризуються ідеї західноєвропейських мислителів. Але крім них філософські знання акумулюються багатьма з гуртків, товариств, організацій, що виникають в Україні. Тому об’єктом історико-філософського вивчення є не лише творчість про­фесійних філософів, а й видатних науковців, політиків, представників культури, релігії ХІХ-ХХ ст. ст., які зробили істотний внесок у філософську думку через нефілософську діяльність.

Крім відомих центрів в Україні – Києва, Острога, Львова, де велися філософські пошуки, в ХІХ ст. виникають і нові – в Харкові, Полтаві, Ніжені, Кременчуці, Одесі та ін.

9. Щоб визначити особливості формування та сутність філософії української національної ідеї другої половини ХІХ – початку ХХ ст. потрібно розуміти, що розвиток української філософської думки цього часу відбувався в органічній єдності зі складним і суперечливим процесом пробудження національної свідомості, прагненням українського народу національно і політично самовизначитися.

Серед такого складного світоглядно-політичного сплетення виокремлюються фундатори національної ідеї позитивістської орієнтації тобто такі, що апелюють до врахування реальних обставин, фактів, а не чуттєвих побажань і прагнень (М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський та ін.); прибічники інтегрального націоналізму, в основі якого ідея формування нового типу українця (Д. Донцов, І. Нечуй-Левицький, Б. Грінченко, М. Міхновський, Ю. Липа та ін.), а також автор специфічної історіософської концепції національної ідеї, що репрезентувала її консервативно-анархічне крило – В. Липинський.

Далі слід вивчити питання, що розуміється під філософією національної ідеї, як форми рефлексії над ідеєю нації.

Реалізація філософії національної ідеї модифікує основне світоглядно-філософське питання про співвідношення «людина – світ» через проблему «Я і нація», «нація і світ людства».

10. Розглядаючи розвиток філософської думки в Україні в ХХ- початку ХХІ ст., слід звернути увагу, по-перше, на заснування по всій Україні установ, зв’язаних з вивченням філософських проблем (Українського інституту марксизму-ленінізму в 1922 р. в Харкові, Інституту філософії Академії наук України в 1946 р.), філософських факультетів і відділень (Харкові, Дніпропетровську, Чернівцях, Черкасах та ін. містах), кафедр філософії у всіх вищих навчальних закладах; по-друге, на політичні постаті в українській філософії – М. О. Скрипника, М. І. Фітільова (М. Хвильового), С. Ю. Семковського (Бронштейна), В. О. Юринця, А. М. Деборіна (Йоффе), П. В. Копніна, В. І. Шинкарука та ін.; по-третє, на філософські пошуки цих та інших науковців: світоглядно-гуманістичну проблематику, питання філософії культури у філософській школі П. В. Копніна; дослідження проблем діалектики, логіки та теорії пізнання у філософській школі В.І. Шинкарука; проблем людського буття М. Тарасенком, О. Яценко, О. Плахотним, І. Бичко, В. Табачковським та ін.; питань історії філософії України В. Горським, М. Ткачуком, І. Городником, В. Нічиком, Д. Багалієм та ін.