Необхідними умовами страхування є:

- наявність ризику та його випадковий характер;

- розуміння небезпечного характеру події;

- можливість статистичного обліку небезпек;

- наявність та реалізація страхового інтересу у всіх учасників страхових відносин;

- наявність страхового фонду, який створюється за рахунок внесків страхувальників;

- існування страхових відносин.

Економічній сутності страхування відповідають його функції, які конкретизують зміст цієї економічної категорії:

· ризикова функція (функція страхового захисту) передбачає передання за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику при настанні страхових подій, передбачених чинним законодавством або договором страхування. Саме в рамках реалізації ризикової функції визначається об’єктивна необхідність страхового захисту;

· функція формування і використання страхових резервів визначає особливість страхування як економічної категорії; за допомогою створення достатнього обсягу страхових резервів у вигляді страхових внесків здійснюється відшкодування матеріального збитку у разі настання страхових випадків або виплата страхових сум при закінченні дії договору страхування життя. Реалізація фінансової функції страхування також відбувається в процесі управління страховими резервами з метою отримання доходів і прибутку;

· заощаджувальна функція дозволяє накопичити страхувальнику за рахунок страхових внесків певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Така функція характерна лише для довгострокового страхування;

· превентивна функція страхування спрямована на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій, що передбачає широкий комплекс заходів та їх фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення страхового ризику. При цьому страховики та страхувальники об’єктивно зацікавлені у попередженні настання страхових випадків;

· інвестиційна функція передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, зворотності, прибутковості та диверсифікації;

· контрольна функція проявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах; відповідно до контрольної функції відбувається фінансовий контроль за правильним здійсненням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів;

Страхування характеризується не лише певними функціями, але й ґрунтується на основних, вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економічного інструмента. У страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи. ДО загальних принципів страхування відносять:

• вільний вибір страховика і виду страхування;

· наявність страхового ризику, тобто ймовірності настання страхової події, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за тим або іншим видом страхування;

· страховий інтерес, оскільки будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випадок втрати майна, здоров’я чи життя, що гарантує отримання певних доходів у разі настання таких або інших, спеціально обумовлених подій;

· максимальна сумлінність між страховиком та страхувальником;

· реальність страхового захисту передбачає виплату відшкодування в розмірах реального збитку, що вимагає створення умов, за яких страхування досягає своєї мети.

Конкретними принципами страхування слід вважати наступні:

· платність, що передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика, що дає змогу сформувати страховику відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності;

· неперервність означає, що особі для отримання страхової виплати необхідно мати постійно діючий договір страхування, бо в разі його відсутності страхова виплата здійснюватися не буде;

· поворотність передбачає повернення страхувальнику страхових платежів у вигляді страхового відшкодування в разі настанні страхового випадку або страхової суми;

· диверсифікація означає можливість здійснення діяльності страхових компаній поза межами основного бізнесу;

· франшиза передбачає, що частину збитків згідно договору страхування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страхувальника у відшкодуванні збитків;

· суброгація або регресне право, що означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток;

· контрибуція передбачає існування вимоги однієї страхової компанії до іншої щодо розподілу між собою виплат страхового відшкодування у випадку страхування одного і того ж об’єкта одночасно кількома компаніями від однакових ризиків;

· співстрахування (страхування об’єкта за одним спільним договором кількома страховиками) та перестрахування (передача однією страховою компанією іншій частини своїх зобов’язань згідно з укладеними договорами).