3. Опозиційний рух у 1960-1970-х роках
Кадри з фільму «Тіні забутих предків» В’ячеслав Чорновіл
Виступ у кінотеатрі «Україна»1965 року
Новий виток дисидентського руху почався з 1965 року.
У вересні 1965 року, під час презентації у київському кінотеатрі «Україна» фільму режисера Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», з різкою критикою влади, з протестом проти арештів серед інтелігенції виступили Іван Дзюба, Василь Стус і В'ячеслав Чорновіл. Під листом протесту підписалося 140 глядачів фільму. Після цією події реакція властей була блискавичною — Івана Дзюбу звільнили з роботи у видавництві «Молодь» і виключили з аспірантури Київського педагогічного інституту, Чорновола вигнали з редакції газети «Молода гвардія», Василя Стуса відрахували з Інституту літератури АН УРСР, де він був аспірантом.
На їх захист виступили композитор П.Майборода, художниця А.Горська і поетеса Л.Костенко. З того часу листи звернення до керівників УРСР та СРСР стали однією з найпоширеніших форм протесту дисидентів.
Іншою своєрідною формою протесту стала започаткована традиція: щорічно, 22 травня, вшановувати пам'ять поета Тараса Шевченка.
Адже саме цього дня у 1861 році труну з його тілом провезли з Петербургу до Канева(через Київ). Зібрання біля пам’ятника і проголошення антиурядових промов стали небезпечними для влади.
У 1967 році в цей день міліція розігнала учасників зібрання біля пам'ятника поетові у Києві і заарештувала чотирьох з них. На вимогу розгніваних людей, які влаштували демонстрацію біля ЦК КПУ арештантів все ж звільнили.
Діяльність В’ячеслава Чорновола
Іншою формою діяльності дисидентів було поширення серед людей підготовлених книг, статей, відозв. Вони потайки переписувалися, передавалися з рук в руки. Така система називалася «самвидавом». Першою «самвидавською» роботою була «Правосуддя чи рецидиви терору?» (1966 р.) В’ячеслава Максимовича Чорновола. Він народився на Київщині, у сім’ї вчителів. Закінчив факультет журналістики Київського університету, був комсомольським діячем. Працював як літературознавець, був редактором на телебаченні.
В.Чорновіл зумів зібрати дані про затримання, арешти українських опозиціонерів. Уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (надав у ній своєрідні портрети двадцяти засуджених, допити, їх поведінку на слідстві). Книжку було нелегально переправлено за кордон і у 1967 році вона вийшла у Франції, отримала міжнародну премію журналістів, борців за права людини. За антирадянську пропаганду і агітацію Львівський суд у 1967 році засудив Чорновола на 3 роки тюрми.
Вийшовши з ув’язнення, Чорновіл не склав зброю. В січні 1970 року почав виходити самвидавський журнал «Український вісник»(нелегальне видання про порушення прав людини в СРСР, українські справи тощо). До 1972 року вийшло шість номерів журналу.
У тому ж 1972 році Чорновола арештовують знову — попереду суд і вирок: 6 років таборів і три роки заслання.
У 1975 році Чорновіл написав Лист-звернення до президента США Д.Форда, де зокрема писав, що в той час, коли в світі триває розрядка міжнародної напруги і СРСР виступає з мирними ініціативами, в країні відбувається боротьба з інакодумцями, відбуваються незаконні арешти, суди за закритими дверима, порушуються права людини.
У 1979 році Чорновіл стає членом опозиційної Української Гельсінської групи. У квітні 1980 року знову заарештований на засланні (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). Голодував в знак протесту. Був засуджений на п'ять років позбавлення волі.
1983 року звільнений за ініціативою прокурора Якутії , але без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.
Лише у травні 1985 року В'ячеслав Чорновіл зміг повернувся на Україну.
Також відомими українськими дисидентами цього періоду були (див. додаткову таблицю):
Діяльність відомих дисидентів(детальніше)
Представник опозиції |
Виступи (дії) |
Реакція влади |
|
1) У1949 р. О.Бердник виступив на відкритих партійних зборах театру імені Івана Франка, де тоді працював актором (це була кампанія боротьби з космополітизмом). Був обурений тим, що актори театру обмовляли своїх недавніх друзів і колег, а також тим, що за вказівкою «згори» перекроюються п'єси класиків. 2) Повернувся в УРСР. Написав близько 20 науково-фантастичних творів. 1976 року написав відкритого листа генсеку Л.Брежнєву про узурпацію органами КДБ влади в країні, про жорстокість і злочинність партійних бюрократів; пророчо передбачав, що майбутні роки будуть роками страшних катастроф, з якими не впорається жоден з’їзд КПРС. 3) Став одним з засновників і керівників Української Гельсінської спілки (групи), правозахисної організації. Написав «Меморандум ініціативної ради альтернативної еволюції», адресований "Об'єднаним Націям, Комітетові по захисту оточуючого середовища (УНЕП), усім людям доброї волі", «Маніфест Українського Правозахисного Руху»; відкритого листа до ООН, тримав голодовку в знак протесту проти арештів. |
1) У 1950 році засуджений до 10 років позбавлення волі. До 1955 року відбував покарання на Півночі та в Казахстані. 2) 1979 року Бердник засуджений Київським обласним судом до 6 років позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 роки заслання. Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Його книги були заборонені, вилучені з бібліотек. 3) 1984 року був звільнений.
|
Горині Михайло Миколайович (вчитель) і Богдан Миколайович (музейний працівник) |
Виступали з протестами проти дискримінації, утисків українського народу і української культури, за незалежну українську державу. Михайло – один з засновників Львівського клубу творчої молоді «Пролісок». |
1965 року були засуджені: Михайло – на 6 років, Богдан – на 4 роки за антирадянську пропаганду і агітацію. |
( історик, один із найрадикальніших представників українського національного руху) |
1)Виступав з різкими статтями про негативні явища радянського суспільства. Засуджений у 1965 році, він в таборі написав гостропубліцистичну книгу «Репортаж із заповідника ім.Берії». 2) Після звільнення в 1969 році пише статті «Серед снігів», «Хроніка опору», «Мойсей і Датан», які з'явилися в самвидаві і були прийняті українською інтелігенцією неоднозначно (зокрема його радикальні націоналістичні погляди, антисемітизм, його різкий осуд зречення І. Дзюби). |
1)1970 рік – засуджено на 6 років тюрми і 3 роки таборів. В тюрмі Мороз об’явив голодовку. 2) 1979 рік – його і ще 3 дисидентів обміняли на 2 радянських розвідників, затриманих у США. |
|
1)співзасновник Дніпропетровського клубу творчої молоді. Контактував з дисидентськими колами у Києві та Львові, поширював самвидав. 2)У серпні 1968 р. разом з журналістом М. Скориком написав «Листа творчої молоді Дніпропетровська», в якому висловлювався протест проти політики русифікації в Україні, переслідування національної інтелігенції, плюндрування пам'яток культури, цькування роману О. Гончара «Собор». У 1969 р. «Лист» передала радіостанція «Свобода», опублікували зарубіжні засоби масової інформації. Пізніше – брав участь у роботі Української Гельсінської Спілки. |
1)У 1970 р. Дніпропетровський облсуд засудив до 4,5 років таборів суворого режиму. 2) У 1980 р. був знову заарештований, рішенням суду йому дали до 10 років позбавлення волі та 5 років заслання. Звільнений 1988 р. |
|
1)У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради, Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. 2) У 1979 р. переїхав до Києва, приєднався до Української Гельсінської спілки захисту прав людини. Але його здоров'я було підірване ( Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі) |
1) У 1972 р. київський суд його засудив до 5 років позбавлення волі . Твори поета були заборонені. 2) У1980 р. був знову заарештований, засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Помер у 1985 році у таборі за трагічних обставин. |
Бердник
Олесь Павлович
(письменник)
Мороз
Валентин Якович
Сокульський
Іван Григорович
(поет з Дніпропетровська)
Стус
Василь Семенович
(поет)
Також відомими, активними правозахисниками, дисидентами в цей період були Михайло Масютко, Валерій Марченко,Євген Сверстюк, Степан Хмара, Надія Світлична, Оксана Мешко, Іван Кандиба, Олекса Тихий та інші.