Тема 4. Урср у 1964-1984 роках і під час «Перебудови» Лекція 16. Політико-ідеологічне становище
1.Суспільно-політичні та ідеологічні зміни
Курс на стабільність
Жовтневий пленум ЦК КПРС 1964 року, який усунув з влади першого секретаря ЦК КПРС М.Хрущова, закликав партійців до:
подолання «волюнтаризму» у політиці, до поступовості, зваженості у прийнятті державних рішень;
надання суспільству стабільності.
Основним ідеологічним орієнтиром для всього радянського суспільства залишається Програма КПРС 1961 року про побудову в СРСР передового комуністичного суспільства до 1980-1981 року.
Основним провідником цих рішень у життя є Комуністична партія Радянського Союзу (в УРСР – КПУ) і її новий секретар Леонід Ілліч Брежнєв.
Л.Брежнєв почав виправляти деякі помилки свого попередника, проголосив напрям на стабільність, але дуже активних і глибоких реформ в суспільстві старався не проводити. Взагалі - реформи були, але більш другорядні, деякі з них носили «косметичний» характер.
Тому період правління генерального секретаря Л.Брежнєва і його послідовника Ю. Андропова став періодом:
деякої стабільності соціалістичної планової економіки;
періодом збільшення товарної маси і покращення добробуту людей;
періодом звуження демократичних тенденцій, започаткованих ліберальною епохою «Відлиги» і часткової реанімації командно-адміністративної системи.
Цікаво, що в країні масових репресій, які були властиві сталінщині, не проводилося, але боротьба з інакодумцями (наприклад, дисидентами) все ж була, але вона мала більше «виховний», «профілактичний», а не каральний характер (дехто з істориків їх назвав «м’якими репресіями»).
Характерні риси епохи «застою»
Фактично, період 1964-1985 років став в історії України, так і усього СРСР «періодом суспільного і економічного застою», для якого було характерні:
Державна власність на засоби виробництва;
Планова економіка і дуже незначна роль ринкових механізмів;
Дуже обережне і повільне впровадження нових реформ (наприклад, реформ О.Косигіна);
Централізована влада з величезними повноваженнями КПРС і залежних від неї республіканських комуністичних партій;
Панування комуністичної (марксистсько-ленінської) ідеології і відсутність реальної демократії, боротьба з дисидентством;
Деяке покращення добробуту людей.
Л.Брежнєв і його дружина Вікторія Л.Брежнєв – генсек Л.Брежнєв і президент США Р.Ніксон
Додаток. Леонід Брежнєв: біографічна довідка
Леонід Ілліч Брежнєв (1906-1982) народився в м.Дніпродзержинську (Кам’янське) в родині робітника-металурга. Вчився в технікумі, вступив до лав комсомолу, з 1931 року – кандидат в члени ВКП(б). У 1935 році добре закінчив Дніпродзержинський металургійний інститут, був комсомольським вожаком, активістом. Став інженером. Сталінські репресії 30-х років викосили старі партійні кадри, тому висували молодих, енергійних, здібних. З 1937 року, Брежнєв, 30 річний інженер, вже перебуває на керівній радянській і партійній роботі. Спочатку був на посаді заступника голови Дніпродзержинського міськвиконкому, згодом, з допомогою впливових друзів став секретарем Дніпропетровського обкому КПУ. У роки Великої Вітчизняної війни з німецьким фашизмом полковник Брежнєв перебував на різних фронтах(на Кавказі, на т.з. Малій Землі), був військово-політичним працівником у радянській армії. У1943 році — отримав звання генерал-майора. Після війни — знову на партійній роботі. У 1947-1950 роках був першим секретарем Дніпропетровського міського комітету КПРС, займався відбудовою зруйнованого нацистами краю. Згодом - перший секретар комуністичних партій Молдавії та Казахстану, багато зробив для освоєння цілинних земель. У 1964 році був одним з ініціаторів усунення М.Хрущова з влади. У 1964 році, після відставки Хрущова, обраний Генеральним секретарем ЦК КПРС.(З Інтернету). |
Початок політико-ідеологічної кризи
На початку 70-х років ХХ століття СРСР вже нічим не нагадував слаборозвинену країну. Радянський Союз був достатньо розвиненим економічному і військовому плані.
Але в середині 70-х років СРСР почав поступово відставати від передових країн Заходу і Сходу(Франція, Великобританія, США, Японія). Дефіцит, низька якість товарів, деморалізація комуністичної правлячої верхівки, яка не змінювалася роками, породжували в народі зневіру в комуністичних ідеалах. Та й самі лідери КПРС не зовсім чітко уявляли становище справ в країні та перспективи її розвитку. В суспільстві наростає розчарування, правозахисники і дисиденти почали критикувати комуністичну ідеологію.
Ситуація складалася так, що керівництво КПРС було змушено відмовитися від тези про побудову високорозвиненого комуністичного суспільства до 1980 року. Ідеологи КПРС висунули іншу тезу, про те, що в СРСР будується лише своєрідний перехідний етап до комуністичного суспільства – «розвинений соціалізм». В зв’язку з деяким падінням авторитету КПРС, уряд СРСР закріплює конституційно ст.6 в Конституції СРСР 1977 року (і в Конституції УРСР 1978 року) – про керівну і направляючу роль КПРС в радянському суспільстві. В засобах масової інформації йде активна пропаганда переваг і успіхів соціалістичних країн, піддаються критиці вади капіталізму.
Петро Шелест П.Шелест і Л.Брежнєв Володимир Щербицький В.Щербицький в робочому кабінеті