4. Розвиток українського мистецтва

Музика

У 1960-х роках відбувається своєрідний прорив української композиторської школи на світову арену. Композитори, музиканти успішно виступають в Європі, вивчають новітні течії, стилі європейської музичної культури. У Києві створюється група митців «Київський авангард».

У 1958 році спеціальна Постанова ЦК КПРС визнала критику опери К.Данькевича «Богдан Хмельницький» в сталінські часи невірною, однобокою. Опера пройшла з успіхом.

В ці ж роки продовжують працювати такі композитори, як Платон і Георгій Майбороди, Станіслав Людкевич, Юлій Мейтус, на цей період припадають останні дві симфонії Бориса Лятошинського. Активно працюють Ігор Шамо, Андрій Штогаренко.

Популярним стає молодий композитор Олександр Білаш. Значне місце у його творчості займають пісні, які стали майже народними. Серед них: «Ясени», «Два кольори», «Білий цвіт», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Журавка», «Ластівка».

Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва. Яскраві імена української оперної сцени — Анатолій Солов'яненко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко.

Художні роботи Тетяни Яблонської

Живопис і скульптура

В галузі живопису офіційно насаджувався народницький академічний стиль . Крім того, відповідно до гасла про те, що мистецтво повинне бути зрозумілим «широким масам трудящих», на творчий експеримент, пошук нових форм залишалося мало можливостей. Але талановиті майстри пензля з’являлися.

Молода Тетяна Яблонська створила ряд яскравих полотен «Наречена», «Колиска», «Ранок», «У парку». ЇЇ емоційна картина «Над Дніпром», яка передає трепетний стан весняної природи, вразила світову спільноту, зокрема французького письменника Луї Арагона. У 1960-х роках Яблонська звернулася до джерел народного мистецтва, шукаючи в мистецьких традиціях ритміки форм і кольорів. Це дало її мистецтву нову формотворчу живучість, зокрема у таких творах: «На ярмарку в Солотвині», «Весілля», «Травень» та інших. У цих творах художниця наблизилася до основного руху нового українського мистецтва — бойчукістів, які прагнули до гармонійного поєднання традицій з модерністичними напрямами сучасності. З 1953 року Т.Яблонська - член-кореспондент Академії мистецтв СРСР.

Визначною художницею - декоратором стала Алла Горська. Вона була одним з організаторів і активним членом Клубу творчої молоді у Києві, який був тоді центром українського національного життя. Працювала на замовлення, оформлюючи вікна, стіни у різних будівлях. Створила Шевченківський вітраж до вестибюля Київського університету(не зберігся), у Донецьку – експериментальні роботи «Космос», «Вода», «Життя», «Вітер»(усього – 10 кв.м зі смальти, кольорового скла, керамічної плитки), монументальну композицію «Прометей» (100 кв.м). Цікаво оформила ресторан у Маріуполі, створивши композиції «Дерево життя», «Боривітер» зі сталі, смальти, кольорового скла, плитки. Активна участь А.Горської в опозиційному дисидентському русі стала причиною переслідувань і критики з боку влади. Інколи це приводило художницю до відчаю: «Я відчуваю, що сильне радянське мистецтво нікому не потрібне».

У 1970 році художниця раптово загинула за загадкових обставин (за офіційною версією її під час сварки вбив свекор, який потім покінчив життя самогубством).

Художні роботи Алли Горської

Серед талановитих художників цього періоду варто назвати В.Зарецького, В.Касіяна, П.Заливаху, М.Дерегуса, К.Трохименка, О.Шовкуненка. Усьому світу стали відомі роботи Миколи Сідристого, автора мікроскопічних художніх робіт (наприклад: двигун у маковому зернятку).

В галузі скульптури особливо можна виділити роботи А.Фуженка (пам’ятник Т.Шевченку у Києві), В.Борисенка ї Є.Миська (пам’ятник І.Франку у Львові).

Дорогою ціною Сон Спрага Вертикаль Гадюка

Буйний розвиток кіномистецтва

Після малокартиння, яке було властиве сталінським часам, кінематограф переживає період другого народження. Кількість фільмів, які випускалися Київською і Одеською студіями значно виросла. Незважаючи на певні ідеологічні перепони, кіномайстри періоду «Відлиги» все ж відчували свободу творчості. Ставилося багато нових реалістичних і романтичних фільмів, народилося українське «поетичне кіно». Найвизначніший майстер кіно Олександр Довженко думає ставити картину, до якої готувався п'ять років — «Поема про море». Розпочав зйомки, але смерть завадила картину закінчити. Після смерті режисера його задум завершить Юлія Солнцева, дружина і соратник. Крім того, вона зніме «Повість полум'яних літ» (1961) «Зачаровану Десну» (1964) та «Золоті ворота» (1969) на основі літературних творів режисера.

Ще один відомий майстер кіно Марк Донськой у 1957 році екранізував повість М. Коцюбинського «Дорогою ціною». Кольорова стрічка мала величезний успіх у прокаті в СРСР і за кордоном.

Тіні забутих предків Вечір на Івана Купала Камінний хрест За двома зайцями

Слідом за старими майстрами у кіно приходить плеяда молодих режисерів. З'являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: комедія «Весна на Зарічній вулиці» (1956, режисер Марлен Хуцієв), біографічна стрічка «Іван Франко»(1956, Тимофій Левчук), пригодницький фільм «Спрага» (1959, Євген Ташков), драма «Іванна» (1960, Віктор Івченко), біографічна замальовка про Т.Шевченка «Сон» (1964, Володимир Денисенко), сатирична комедія «За двома зайцями» (1961, Віктор Іванов, за твором М.Старицького), історична драма «Гадюка» (1966, Віктор Івченко, за повістю О.Толстого), гостросюжетний фільм про альпіністів «Вертикаль» (1967, Станіслав Говорухін), науково-фантастична стрічка «Туманність Андромеди» (1968, Євген Шерстобитов, за романом І.Єфремова) та багато інших. На екранах з’являються молоді, талановиті актори І.Миколайчук, Б.Брондуков, Н.Мишкова, В.Висоцький, Л.Кадочникова, Р.Недашківська, Б.Хмельницький, Н.Реус, Л.Биков, К.Степанков, М.Гринько та інші. Велику популярність у глядачів мали комедії з відомими артистами - коміками Тарапунькою (Ю.Тимошенко) і Штепселем (Є.Березін).

У цей час з'являються стрічки, які поклали початок унікальному феномену «українського поетичного кіно»: поетично-філософська драма про кохання «Тіні забутих предків» режисера Сергія Параджанова (1964, за М.Коцюбинським, фільм отримав декілька нагород); містична феєрія «Вечір на Івана Купала» Юрія Іллєнка (1965, за М.Гоголем); трагедія «Камінний хрест» Леоніда Осики (1968, за В.Стефаником).

Однак, пізніше, реакційна політика так званого «застою» старалася всіляко обмежити українське «поетичне кіно», вважаючи сам факт його існування поступкою націоналізмові. Фільми цього направлення йшли «третім екраном» ї їх бачили обмаль глядачів, бо було надруковано мало копій. Дошкульною була критика. Режисеру С.Параджанову не давали нових робіт у кіно. «Авторський» фільм Кіри Муратової «Довгі проводи» (1970) взагалі опинився під забороною і ліг на «полицю».

Але все ж цей період був відзначений по справжньому епохальними досягненнями кінематографістів.