3. Мобілізаційні заходи і політика радянської влади на визволених територіях.

Плакати присвячені воїнам-визволителям

Урочиста зустріч і мобілізація

Жителі міст і сел радо зустрічали своїх визволителів – воїнів Радянської Армії. Виносили хліб і сіль, молоко, квіти, висловлювали щирі слова подяки. Часто в їх очах стояли сльози, адже у багатьох сім’ях були загиблі на фронті, замучені фашистами, забрані у Німеччину та у концтабори. Велика кількість молодих людей, що палали ненавистю до фашистів, приєднувалися до армії.

Водночас військкомати здійснювали додаткову мобілізацію. В Радянську Армію влилося 3,5 млн. чоловік, в основному з тих, що були евакуйовані до східних районів СРСР. Також з 1943 року, почали призивати в армію осіб від 47 років. Це було зроблено тому, що давалася відстрочка від служби хворим, учням, студентам, а також тим, хто працював в оборонній промисловості. Водночас, у цьому процесі спостерігалися і певні вади, що пояснювалися умовами того часу. Молодим бійцям не вистачало часу на навчання, їх швидко кидали у бій і нерідко ця «необстріляна» молодь гинула. Взагалі, в складі Радянської Армії і ВМФ воювало більше 6 мільйонів українців.

Урочиста зустріч Радянської Армії

Особливості політики на визволених територіях

На визволених територіях радянська влада вітала і нагороджувала тих, хто боровся з фашизмом у тилу з ризиком для життя. Однак ті, хто проживав під фашистами на окупованій території і працював на них часто попадали під підозру і перевірку органів НКВС. Тепер на них було немовби невидиме тавро «ненадійних громадян». Заарештовували тих, хто служив при німцях поліцаями, зраджував свій народ. Над ними влаштовували судові процеси і нерідко суворо карали. Також, безжально суворо відносилися до тих червоноармійців, офіцерів, що потрапляли в німецький полон. Інколи їм давали шанс «змити кров’ю» свою вину перед Батьківщиною. Відправляли до «штрафбату», посилали на найважчі ділянки бою. Тим хто добре проявив себе, мужньо і достойно воював надавали прощення, могли повернути офіцерське звання. Але багато людей з «штрафбату» гинули в

боях.

4.Героїчна праця українців в тилу

Налагодження роботи тилу

Перемоги Червоної Армії у значній мірі забезпечувалися наполегливою і самовідданою пра­цею трудівників тилу. Велику роль у налагоджуванні роботи тилових підприємств зіграла Рада по евакуації на чолі з Миколою Шверніком (з України евакуацію здійснював його заступник Д.Жила).Основна частина обладнання, вивезеного з України, у листопаді — грудні 1941 року прибула в промислові центри Уралу та Сибіру. Чимало фабрик і заводів розмістилися у Казахстані, Поволжі та середньоазіатських республіках СРСР. Місцеві органи влади, трудящі східних республік СРСР прийняли на себе весь тягар турбот, пов'язаних з розміщенням і введенням у дію евакуйованого облад­нання, влаштуванням і забезпеченням прибулого населення.

Радянські плакати часів війни

Завдя­ки напруженій праці як евакуйованих, так і місцевих виробничих колективів темпи відновлення і пуску евакуйованих підприємств були надзвичайно високими. Більша частина цих заводів і фабрик почала давати продукцію уже навесні 1942 року. На середину 1942 року переведення народного господарства країни на воєнні рейки у цілому завершилося, а на кінець цього року створено потужну воєнну економіку. Майже половину її потенціалу становило обладнання, евакуйоване з України. Працюючи на повну силу, воно давало продукції більше, ніж до війни. Збройні Сили почали отримувати необхідну кількість бойової техніки, озброєння та боєприпасів. Наприклад, 19 жовтня 1941 року на Урал прибула основна група інженерів і техніків ХТЗ, в вже 8 грудня вийшла з цехів перша партія танків Т-34.

Трудовий героїзм робітників, селян і інтелігенції

Трудове подвижництво трудящих мас проявилося у виробничо­му змаганні, яке розгорнулось в усіх галузях народного госпо­дарства, на всіх підприємствах. Мільйони трудівників тилу економи­ли час при виконанні фронтових замовлень, заощаджували паливо, сировину, брали зобов'язання випускати протягом зміни продукцію понад план, змагалися за звання «кращий сталевар», «кращий вибійник», «кращий токар», обслуговували по кілька верстатів. У трудових змаганнях брали широку участь і евакуйовані з Ук­раїни робітники. Висловлюючи їх спільну думку, знатний бурильник з Криворіжжя О. І. Семиволос говорив: «На далекому Уралі, ми, криворіжці, з надією і хвилюванням стежимо за перемогами Черво­ної Армії, яка п'ядь з п'яддю визволяє рідну українську землю…» . Зокрема бригада українського сталевара В. М. Амосова на Златоустівському металургійному заводі, ставши ініціатором швид­кісного сталеваріння, за роки війни дала танковій промисловості понад 35 тис. т сталі. 40 тисяч шахтарів Донбасу влилися в шахтарські колективи на сході СРСР. М.Ізотов очолив трест «Челябвугілля», а Герой Соціалістичної праці О.Стаханов – шахту №31 тресту «Карагандавугілля». Працювали у надзвичайно тяжких умовах: робочий день тривав 12 годин на добу, профспілкові відпустки були фактично відмінені. Вихідні дні випадали рідко. Жити евакуйованим доводи­лося на квартирах у місцевих жителів. Продовольче постачання, що здійснювалося за картковою системою, було незначним. Дещо в кра­щому становищі були металурги і шахтарі. Але робітники та служ­бовці, а разом з ними і мільйони в'язнів таборів ГУЛАГу, серед яких було багато українців, усі сили віддавали виконанню головного завдання — збільшенню випуску оборонної продукції.

Подоланню труднощів і створенню необхідних умов для роботи сприяло те, що українських трудящих з теплом і розумінням зустрі­ли жителі інших союзних республік, які близько до серця сприйня­ли всі поневіряння, що випали на долю багатостраждального народу України. Саме завдяки цьому змогли продуктивно працювати у тилу евакуйовані з УРСР сільгоспартілі та МТС. Деякі з них стали школою умілого господарювання і передового досвіду для місцевих аграріїв. Справжньою дослідною ділянкою казахського колгоспу стала бригада механізаторів на чолі з відомою українською тракто­ристкою П. М. Ангеліною. Вона навчала казахських дівчат тракторним справам. Невдовзі у республіці було створено до 200 жіночих тракторних бригад з 11 тисяч трактористок. Хоча у зв'язку з окупацією західних районів посівні площі значно скоротилися, завдяки терміновому освоєнню перелогових земель на сході та інтенсифікації праці селян в умовах тривалої і виснажливої війни ні масових голодувань, ні епідемій допущено не було.

В історії української інтелігенції назавжди залишиться праця у східних районах країни наукових та вузівських колективів, теат­рів, кіностудій, музеїв, творчих спілок України. Вчені, які працюва­ли у складі Академії наук республіки, численних вузах у тилу, внесли чималий вклад у зміцнення боєздатності Червоної Ар­мії. Швидкісне автоматичне зварювання уперше впровадив на танкових заводах колектив Інституту електрозварювання АН УРСР на чолі з академіком АН УРСР Є. О. Патоном. Завдяки цьому значно зріс випуск найкращих у той час в світі танків Т-34 і КВ, інших видів зброї. Багато тисяч поранених воїнів були повернуті у лави діючої армії завдяки плідній діяльності колективів медиків на чолі і видатними ученими України о. о. Богомольцем, м. д. Стражеско, В. П. Філатовим .