1.2 Завдання та функції самодіяльного хорового колективу

Основним завданням хорової самодіяльності є ідейно-естетичне виховання мільйонів самодіяльних співаків, задоволення зростаючої естетичної потреби людей у створенні духовних цінностей. Хорова самодіяльність надає можливості знайомитися зі скарбами народного фольклору, спадщиною національної і світової музичної класики, композиторською творчістю. Хорова самодіяльність готує досвідчених слухачів музики, виховує художню вимогливість, що має, на наше переконання, велике значення у формуванні людини майбутнього.

Роль хорової самодіяльності нині стає особливо відповідальною, тому що вона ідейно й художньо впливає на мільйонну аудиторію, яка щодня слухає й дивиться виступи аматорських колективів по радіо, телебаченню, у різних концертних залах і клубах як у себе на батьківщині, так і за кордоном. Культурно-просвітнє значення хорової самодіяльності в сучасних умовах важко переоцінити. Особлива роль та величезне виховне її значення у безпосередньому спілкування з живими джерелами музично пісенної культури.

Для плідної роботи дуже важливо зрозуміти структуру й різноманіття функцій хорової самодіяльності, а саме: виховну, пізнавальну, художньо-естетичну, комунікативну, функцію розваги тощо. Різноманіття функцій хорової самодіяльності свідчить про її різнобічний характер і великий діапазон виховних засобів, яким вона володіє. Насамперед, у цьому зв'язку необхідно відзначити активний характер діяльності її членів, які безпосередньо беруть участь у творчому процесі та у створенні художнього образа.

Масштаби й зростаючий рівень виконавської майстерності сучасної хорової самодіяльності дають підставу оцінювати її не тільки як засіб активного відпочинку, прилучення до світу прекрасного, шлях до музичної освіти, але і як величезну в масштабах країни суспільно корисну справу, що сприяє формуванню всебічної й гармонічно розвинутої особистості.

Функції хорової самодіяльності, як і всієї художньої самодіяльності в цілому, з часом поступово розширюються й набувають усе більшої ваги та важливого характеру. Відтак, проблема художнього керівництва самодіяльними колективами, роль хормейстера як художнього керівника, педагога й вихователя з кожним роком буде набувати все більшої значимості. Якщо спочатку завдання хорового колективу обмежується тільки задачами масового співу, то й діяльність його буде носити відповідний характер. У цьому випадку колектив організується без обліку музичних і вокальних здібностей бажаючих співати в ньому. Розподіл голосів також відповідний – або всі будуть співати в унісон, з можливими найпростішими підголосками, або достатньо розподілу тільки на високі й низькі голоси.

Варто зауважити, що існує достатньо самодіяльних хорів, особливо змішаних, які хоч і мають повний склад хорових партій, залишаються нерівноцінними по кількості та якості звучання. Можна зустріти такі варіанти, в яких із-за нечисленної чоловічої групи або із-за слабко розвинених навичок багатоголосного співу хори діляться тільки на три групи голосів (жіночі – сопрано й альти – і одна чоловіча група). У цьому випадку необхідно особливо враховувати робочий діапазон чоловічої партії, що співає в унісон, і підшукувати доступні їй твори. Наприклад, змішане трьохголосся, при якому нечисленний склад чоловічих голосів об'єднаний в одну партію, звучить досить компактно, а з погляду ансамблю між партіями – цілком урівноважено й струнко. Для народно хорового виконання такий склад є цілком органічний, тому що відповідає структурі хорових партитур народних пісень.

Буває, що керівник самодіяльного хору залежить від об'єктивних причин, які диктують той або інший склад хору. Часто трапляється, що керівник не має можливості створити такий склад колективу, який би він хотів. Це залежить від умов, які визначають якісний та кількісний склад колективу, і який може бути меншим або більшим, однорідним (жіночим, чоловічим) або змішаним (повним, не повним). Тому, добираючи репертуар, керівнику необхідні уміння пристосовувати той або інший твір до наявного складу хору. А отже, хормейстер повинен знати основні принципи хорового аранжування й уміти перекладати обрану партитуру під існуючий склад самодіяльного хору.

Необхідність хорового аранжування виникає в хормейстерів, що працюють із однорідними групами, тому що літератури для цих складів не вистачає. Керівники народних хорів, що дотримуються обласних співочих манер виконання, також змушені прибігати до аранжування. Завдяки аранжуванню багато кращих зразків хорової й вокальної музики широко виконуються. Разом з тим відомо, що всякого роду зміни, навіть незначні, здатні порушити характер музики, стиль твору, навіть спотворити його зміст. Тому робити перекладання варто обережно і тільки на основі професійних знань, прийомів і способів хорового аранжування.

Варто проконсультуватися з більш досвідченим музикантом, хормейстером щодо остаточного варіанту виконаного аранжування. Існує низка практичних посібників, які допоможуть хормейстерові в цій роботі. При складанні репертуару необхідно дотримуватися принципу "від простого до складного". У ряді випадків доцільно включати в репертуарний план твори, які допомагають рішенню конкретних навчальних завдань колективу. Наприклад, для співочого розвитку окремих груп хору добре добирати такі твори, у яких цим групам даються сольні партії.

У кожного хорового колективу згодом виробляється певний репертуарний напрямок, накопичується репертуарний вантаж, що відповідає складу учасників, співочій манері, творчим завданням. Досягши певних вершин, нагромадивши достатній потенціал для нового росту виконавської майстерності, творчий колектив шукає ґрунт для свого розвитку в більш складному репертуарі. У цьому сенсі репертуар завжди повинен бути націленим на перспективу, його необхідно постійно так би мовити "плекати".

Перед керівником може постати ще одна проблема, пов'язана з оволодінням сучасним репертуаром, сучасним ладом музичної мови, в якому часто вживаються гострі, дисонуючі гармонії, контрастна динаміка, сполучення різноманітних темпів і змінних розмірів, оригінальні інтонаційні обороти, тональні зіставлення тощо. Сучасні композитори розвивають свою техніку хорового письма, створюють твори, які засвоюються хоровою практикою. Така техніка, у свою чергу, дає стимул для наступного росту авторської творчості. Поряд із технічними прийомами хорових композицій розвиваються музичні уявлення, музично-творче образне мислення, удосконалюється співочий апарат учасників хору. Все це становить закономірний процес еволюції хорового співу як мистецтва виконавського, у якому репертуар є потужною рушійною силою, про що піде розмова у третьому розділі роботи.