3. Види адміністративно-процесуальних норм

Норми адміністративного процесуального права можна класифікувати за наступними критеріями:

— за змістом норми поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, у тому числі і органів, уповноважених розглядати адміністративні справи. Дефінітивні норми визначають завдання проваджень, встановлюють принципи процесу, формулюють визначення понять правоздатності та дієздатності, процесуальних строків, доказів, судових витрат тощо;

— за сферою застосування норми адміністративного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виняткові. Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу і містяться в загальних розділах адміністративно-процесуальних актів. Спеціальні норми регулюють права, обов’язки, умови і порядок процесуальних дій суб’єктів правовідносин щодо окремих видів проваджень, здійснення певних процедур. Виняткові норми в адміністративному процесуальному праві спрямовані на врегулювання особливих видів проваджень, умови виняткової підсудності та ін. Наприклад, провадження в окремих категоріях справ, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами та ін.;

— за методом впливу на відносини адміністративні процесуальні норми поділяються на імперативні і диспозитивні. Iмперативні встановлюють зобов’язання, заборону, примушування вчинення тих чи інших дій учасниками адміністративного процесу. Диспозитивні встановлюють права учасників адміністративного процесу на вчинення дій на власний розсуд, однак спрямованих на повне, об’єктивне, справедливе вирішення адміністративних справ.

Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм адміністративного процесуального права. Норми адміністративного процесуального права можуть класифікуватися за їх дією у часі та просторі, за сферою публічних відносин, за змістом

повноважень тощо.

Наприклад, за змістом повноважень адміністративні процесуальні норми поділяються на:

— норми, що зобов’язують, установлюють (диктують) суб’єктам певну поведінку (обов’язок щодо прийняття адміністративного позову чи скарги);

— норми, що уповноважують, наділяють суб’єкта процесуальними правами (право на складання протоколу про адміністративне правопорушення);

- норми, що зобов’язують утриматися від вчинення певних дій під страхом застосування примусу (неявка без поважних причин в суд).

4. Поняття та ознаки адміністративно-процесуальних відносин

Адміністративні процесуальні відносини є різновидом правових відносин, а тому їм притаманні усі загальні ознаки правовідносин. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв’язок між особами — громадянами, організаціями, державними і судовими органами, який визначає забезпечену законом міру можливої та необхідної поведінки.

Специфічні ознаки процесуальних відносин виділяють їх серед інших суспільних відносин, а саме:

а) правові відносини — це зв’язок між особами на основі норм права;

б) зв’язок між особами вникає на основі норм права через їх суб’єктивні юридичні права і обов’язки;

в) цей зв’язок між особами на основі норм права підтримується і гарантується державою;

г) цей зв’язок між особами на основі норм права має індивідуальний характер.

Адміністративні процесуальні відносини мають свої особливості, власні ознаки, серед яких можна виділити наступні.

1. На відміну від кримінально-процесуальних, цивільних процесуальних чи господарських процесуальних відносин, які складаються під час розкриття і розслідування кримінальних справ та при здійсненні правосуддя як у сфері публічних, так і приватних інтересів, адміністративні процесуальні відносини виникають, змінюються і припиняються лише у сфері публічного управління. При цьому розгляд і вирішення судами справ про адміністративні правопорушення не є адміністративним судочинством, а саме адміністративне судочинство не є продовженням управлінської діяльності. Воно виступає як форма судового контролю за діяльністю органів владних повноважень, як форма забезпечення захисту прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб.

2. Адміністративні процесуальні відносини, як правило, виникають із наявності адміністративної справи щодо розгляду і вирішення спорів про право та вжиття примусових заходів. Проте вони можуть виникати за заявою чи скаргою фізичних та юридичних осіб щодо визнання, реалізації та захисту їх прав і законних інтересів, а також за ініціативою суб’єкта владних повноважень, у тому числі в порядку здійснення ним контрольних повноважень за реалізацією та захистом прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб.

3. На відміну від кримінального, цивільного та господарського процесів суб’єктами адміністративних процесуальних відносин, уповноважених розглядати і вирішувати адміністративні справи, виступають не тільки суди, а й органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові (службові) особи, інші органи і посадові особи в порядку,

встановленому законом.

4. Однією із сторін адміністративних процесуальних правовідносин завжди є орган владних повноважень або його посадова (службова) особа, які наділені державно-владними повноваженнями у сфері публічних відносин, у тому числі й з питань розгляду і вирішення адміністративних справ.

Узагальнюючи викладене, адміністративні процесуальні відносини можна визначити як урегульовані нормами права суспільні відносини, що виникають у процесі розгляду і вирішення індивідуальних адміністративних справ у публічній сфері.