1.3. Джерелознавча база та історіографія дослідження

Джерельну базу дослідження становлять праці психоаналітичного напряму в культурології, передусім К.Ґ.Юнґа і його учнів. Використано також наукові розвідки дослідників творчості Юнґа, духовних практик дзен-буддизму, а також інші дослідження, що дозоляють глибше проаналізувати аспекти теми.

При порівняльному аналізі дзен-буддизму і аналітичної психології нам необхідно пам’ятати, що спектр джерел є специфічним для кожної із сторін. Можна умовно виділити 5 груп текстів, якими ми послуговуємося у дисертації:

- першоджерела:

1) джерела безпосередньо за авторством К.Г. Юнґа, його найближчих учнів та послідовників (Е.Нойман, М.-Л. фон Франц, К. Ламберт та інші);

2) першоджерела дзен-буддизму. Ця група включає в себе також першоджерела буддизму Махаяни загалом, а також роботи найбільш відомих китайських та японських вчителів цієї школи;

- дослідницька література:

3) дослідницькі тексти і критика аналітичної психології та її основних принципів (Г. Вер, К. Гаяр, В. Зелінській, Р. Шерін та інші);

4) праці буддологів (Е.Конзе, Є. Торчинов, О. Розенберг та інші);

5) окремою групою слід виділити ті тексти, які займаються компаративістикою найбільш важливих аспектів буддизму (дзен-буддизму) і психоаналізу (аналітичної психології), інтерпретацією та осмисленням (А. Вотс, Д. Судзукі, А. Маслов та інші).

У процесі дослідження аналітичної психології, її принципів та теоретичного підґрунтя ми використовували такі праці К.Ґ. Юнґа, як “Дослідження феноменології Самості”[118], “Дух в людині, мистецтві і культурі”[122], “Лібідо: його метаморфози і символи”[125], “Про психологію несвідомого”[126], “Про енергетику душі”[128], “Відповідь Йову”[129], “Підхід до несвідомого”[131], “Психологія і алхімія”[134], “Психологія і релігія”[135], “Відношення між Я і несвідомим”[111], “Дослідження процесу індивідуації”[123].

Для адекватного розуміння основних понять аналітичної психології важливим є звернення до тих авторів, праці яких слугували фундаментом теорій колективного несвідомого, архетипів та індивідуації К.Ґ.Юнґа.

Важливе місце у формуванні поглядів К.Ґ. Юнґа займають праці його вчителя З. Фройда[100;101;102], кропітка праця якого в галузі глибинної психології слугувала першим кроком до кардинального переосмислення внутрішнього світу людини. Зокрема розроблення концепції поділу психіки на несвідоме, Еґо і Супер-Еґо, методу аналізу сновидінь тощо.

До переліку авторів, які слугували основою для теорії та практики аналітичної психології, слід включити Р. Ото. У своїй праці “Священне”[62] він приділяє значну увагу ірраціональному виміру релігії, проблемі співвідношення людської свідомості та нумінозної сили божественного.

Його активна діяльність та здатність дотримуватися принципів хоча й слугували причиною пізнішого розриву із К.Г. Юнґом, але саме ці риси дозволили ввести психоаналіз, а, відповідно, й аналітичну психологію в сферу академічної науки, визнання та використання термінології культурології, мистецтві, літературі тощо.

Розгляду основних проблем, які поставлені в працях К. Юнґа, а саме індивідуації, взаємодії свідомості із несвідомим змістом, колективного несвідомого та архетипів, присвячені праці як дослідників творчості мислителя, так і його учнів. Зокрема серед їхнього числа найбільш відомими були такі, як Г. Вер[11], К. Гаяр[13], Н. Гінділіс[15], В. Зелєнській[29;30], К. Ламберт[49], Е. Нойман[61], М.-Л. фон Франц[98], К. Фрей-Верлін[99], Р. Фрейджер[103], Дж. Фрейдіман[103], Дж. Хілман [106;107], Дж. Холіс[108] та інші. Учнями, окрім активної практики принципів аналітичної психології в психотерапевтичній сфері, було здійснено велику кількість розробок та нововведень.

Одним із найбільш відомих учнів Юнґа був дослідник міфології Е. Нойман, який займався важливими дослідженнями процесу еволюції свідомості, її становлення. Для нашого дослідження його праця “Походження і розвиток свідомості”[61] є важливою тому, що розвиває певні погляди вчителя і водночас демонструє, яким чином на основі ідей аналітичної психології можна вийти на міждисциплінарний рівень. Він же продемонстрував “етичний” спосіб використання методології К. Юнґа – як спосіб розроблення підґрунтя для нового, більш сучасного типу етичності.

Слід згадати, що деякі розробки К. Юнґа в галузі душевної феноменології стали основою для формування трансперсональної психології і поглиблення взаємодії між західними та східними духовними практиками.

Окремо слід виділити відомого російського Юнґіанця В.Зелєнського, який не лише популяризує ідеї аналітичної психології, але докладається до перекладів, публікацій досі невідомих праць в даній галузі. Також він займається організацією семінарів, що сприяє більш адекватному сприйняття аналітичної психології.

Актуальною залишається проблема ознайомлення науки пострадянського простору із сучасними тенденціями в галузі глибинної психології, а також розробками в трансперсональних напрямках психології. Однак поступово прослідковується тенденція в загостренні інтересу та зростанні популярності психоаналізу, аналітичної психології, збільшення кількості семінарів та конференцій, а також поширення нових психотерапевтичних методик.

Коли ми звертаємося до традиції дзен-буддизму, то спектр джерел значно розширюється. Буддійське вчення в умовах багатоманітності шкіл зберігає живий зв'язок та основну інтенцію на звільнення людської особи від страждань. Тому необхідним є здійснення обережного “звуження” спектру джерел за певними параметрами: 1) розуміння ролі несвідомого, його взаємодія із свідомістю і сакральний характер в практиці; 2) мета практики і трансформації несвідомого; 3) методи психопрактики, які дозволяють здійснити якісне перетворення свідомості, її перехід із стану “захопленості ілюзіями” в звільнене буття.

Серед використаних у дисертації текстів буддизму Махаяни слід згадати такі, як “Мула-мадхяміка-каріка” Нагарджуни[58], “Аватамсака-сутра”[139], “Ланкаватара-сутра”[50], “Садгарма-пундаріка”(Лотосова сутра)[168], “Махаяна-шрадходпада-шастра”[89], “Ваджрачхедіка Праджня-параміта сутра”[81] “Сутра Серця Праджня-параміти”[82], а також переклади Е. Конзе[148], Є. Торчинова[87] і Д. Судзукі[74] санскритських і китайських “малих” текстів праджняпараміти.

Окрім цього слід згадати праці японських вчителів дзен-буддизму Догена[22] і Екаку Хакуіна[105].

Вчення дзен-буддизму розкривається в працях таких популяризаторів, як Д. Судзукі[74;75;76;77;78;79;80], А. Вотс[93;94;95], Чж. Чжень-цзи[111;112] тощо. Також здійснюється аналіз методів, принципів та історичної зумовленості цієї школи в роботах таких буддологів та сходознавців як Є. Торчинов[83;84;85;86;87;88], Е. Конзе[46;148;149;150;151], В. Малявін[54;55], О. Розенберг[67;68], А. Маслов[56], С. Лепехов[52;53], Н. Абаєв[1;2], Г. Дюмулен[25], Г. Померанц[66], Л. Янгутов[137] та інші.

Для дзен-буддизму та аналітичної психології спільною є їхня міждисциплінарність, яка парадоксальним чином відповідає потребі сучасної науки в реформуванні методів та підходів до проблеми людини. Лише цілісне вивчення, ґерменевтичне “вживання” уможливлює відкриття нових граней проблематики.

В процесі нашого дослідження було виділено три основні структурно-важливі моменти: джерело або фундамент трансформаційного процесу (поняття несвідомого), мета і методи її досягнення. Ці три фундаментальні аспекти дослідження поступово розкриваються в працях К. Юнґа, його учнів, буддійських мислителів та буддологів.

Відповідно до поділу на групи джерел, якими ми послуговуємося в дослідженні, розглянемо більше докладно

Поняття несвідомого. В аналітичній психології було здійснено дуже важливий перехід від розуміння несвідомого як носія негативних внутрішніх імпульсів до більш творчого, такого, що сприяє духовному само здійсненню людини. Важливим є також висновок К. Юнґа про те, що несвідоме певним чином “підштовхує” особистість до реалізації творчого потенціалу.

К. Юнґ звертається до поняття несвідомого загалом і до колективного несвідомого, зокрема, чи не в кожному зі своїх творів. Він підкреслює складність аналізу цієї сфери, оскільки для західної культури психічне завжди буде відігравати другорядну роль. Психічне не піддається об’єктивації, а отже дослідити звичними науковими методами ніколи не можливо повністю і вичерпно.

Людина постає в К. Юнґа багатогранною, часто ірраціональною істотою, яка поряд зі своїми природними інстинктами перебуває в постійному процесі самоздійснення (індивідуація). Він звертає в першу чергу увагу на факт, що цей процес розпочинається і більша частина його відбувається в несвідомому.

Таким чином ми можемо пояснити особливий інтерес до несвідомого та його різних проявів: розпочинаючи від вже знайомого завдяки З. Фройду інстинктивного і до таких, що тісно переплітаються із духовним, антропологічно-релігійним виміром людини.

Серед найбільш відомих праць К. Юнґа в даному контексті слід згадати такі, як “Еон”, “Психологія та алхімія”, “Проблеми душі нашого часу” та інші.

В “Еон” дається розгорнене пояснення різних архетипів колективного несвідомого, аналізується їхня роль і характер впливу на свідомість людини. Окрім цього, демонструються способи взаємодії свідомості із несвідомим. Подано визначення поняттям Еґо, Персона, Самість, що дозволяє прослідкувати певну еволюцію поглядів автора, розпочинаючи від співпраці із З. Фройдом і до становлення як самостійного мислителя.

“Психологія та алхімія” ‒ твір, присвячений практичним аспектам внутрішньої аналітики. Для нашого дослідження він важливий насамперед тим, що дозволяє звернути увагу на певні передумови формування поглядів К. Юнґа, а саме середньовічну традицію алхімії та її розуміння несвідомого.

У своїй культурологічній праці “Проблеми душі нашого часу” швейцарський мислитель робить спробу вийти на більш широкий рівень. Він робить слушний висновок, що причиною соціальних катастроф у двадцятому столітті є переконання людини у зверхності розуму, раціонального мислення та остаточної перемоги науки над забобонами, до яких відносилася велика частина духовного змісту свідомості людини. Колективне несвідоме в нього набуває іншого значення – не просто інтелектуального концепту, не лише основою сновидінь, але специфічним рушієм людських вчинків, прихованим мотиватором. Найгіршим вчинком людини може бути ігнорування імпульсів та інформації, яка в символічній формі потрапляє у свідомість і прагне відновити цілісність.

Результати спостережень К.Г. Юнґа у глибинній психології пізніше були використані і розвинені найближчими учнями, та в трансперсональній психології. Поряд із постійною критикою прихильниками “ортодоксального” психоаналізу Фройда, психологи-трансперсоналісти продовжували відкривати в понятті несвідомого саме “духовний”, життєствердний пласт.

У дзен-буддизмі поняття несвідомого завжди лежали в основі практики. Розпочинаючи від перших текстів буддизму Махаяни і завершуючи найновішими працями популяризаторів буддійського вчення, ми можемо спостерігати постійне звернення до несвідомого як до власне відправної точки і основи взагалі будь-якої діяльності людини. Проблема, яка наразі спричинює постійні дискусії, полягає у тому, що у далекосхідній філософській традиції диференціація понять доволі сильно відрізняється від західноєвропейської. Вираження цієї проблеми можна зустріти вже в першій спробі Д. Судзукі вивести “формулу” космічного несвідомого, або під час зустрічі Юнґа і дзен-буддійського вчителя: через відсутність тривалої термінологічно-поняттєвої та діалогічної співпраці виникало багато проблем під час співставлення образу людини Сходу і Заходу.

Великим внеском у даній сфері були праці буддологів, зокрема Е. Конзе, Є. Торчинова, Ф. Щербатского та інших. Саме завдяки їхній титанічній перекладацькій роботі вже наступне покоління дослідників отримало можливість більш адекватно побачити відмінності між філософсько-релігійними традиціями, навіть в розумінні самої філософії та її ролі. Змінився підхід і до проблеми несвідомого. Великої уваги заслуговують перші спроби компаративістики, наприклад тибетського буддизму, вчення школи йогачари зі спочатку психологічними теоріями Заходу, а пізніше вже більш широко із антропологічними теоріями.

Першими дослідниками, які вже мали змогу порівнювати на основі певної кількості першоджерел буддизму Махаяни, були А. Вотс, Джио Ді Фео, Р. Шерін, Е. Конзе та інші. Їхні праці слугують прикладом того, як взаємодіють культурні цінності християнського Заходу і буддійського Сходу.

Алан Уотс належав до покоління перших вже “західних” прихильників дзен-буддизму, який належав своїм вихованням до західної культури, а отже володів необхідними навичками для зіставлення власного духовного буддійського досвіду і західної філософської термінології.

Джио Ді Фео належить до глибинних психологів, які не лише спираються на аналітичну психологію та психоаналіз Фройда, але йдуть далі у впровадженні певних теоретико-практичних доробок дзен-буддистів у сфері роботи із душевних і духовним змістом особистості.

Мета трансформаційного процесу (процесу самоздійснення). В даному аспекті найбільш вразливим для компаративістики залишається знову ж таки відсутність тривалої діалогічної роботи між філософсько-релігійними традиціями дзен-буддизму і аналітичної психології К. Юнґа.

Основним поняттям, яким оперує Юнґ, коли звертається до мети індивідуаційного процесу, є архетип Самості. Одразу ж виникають питання: чому Самість є метою індивідуації? Яким чином відбувається перехід звичайного стану свідомості до її «самістного»? Що таке архетип Самості загалом? Якою має бути мова, щоб мати можливість аналізу?

Юнґ не дає однозначної відповіді на жодне із поставлених питань. Насамперед пояснює це тим, що сфера глибинної психології належить до найбільш проблемних – мова, якою може послуговуватися дослідник, є символічною, тобто не може стати основою «позитивістського» дослідження. Самість для нього є і метою, і водночас закладена в людській свідомості як протоформа. Для нас важливим є той висновок, який робить мислитель: саме через складність, багатогранність і водночас цілісність людського внутрішнього світу, ми ніколи не зможемо повністю пізнати її можливості та межі. Цей висновок відкриває нові перспективи, оскільки людина постає не як обмежений концепт, але як набагато складніша жива істота, сам факт життя якої викликає подив.

В дзен-буддизмі мета практики – пробудження ‒ також належить до фундаментальних проблем. Оскільки теоретична складова вчення ніколи не була єдиною умовою для досягнення стану трансформованої свідомості, то виникає потреба у використанні більш динамічних, міждисциплінарних підходів у дослідженні. Зокрема, без включення цілісного фізичного, душевного і духовного вимірів людини, яка практикує, ми не зможемо прослідкувати складні процеси і їхні результати в житті людини. Антропологічний підхід вимагає від нас комплексного бачення людини. На нашу думку лише комплексний підхід уможливлює дослідження взагалі і не лише дзен-буддійських поглядів на мету практики, але також проблеми людського самоздійснення.

Такий підхід дозволить нам уникнути сприйняття мети людського самоздійснення надто широко, як усіх видів праці та творчості (нас насамперед цікавить специфічний вимір духовної трансформації), так і надто вузько, коли Самість інтерпретується як просте задоволення різноманітних фізіологічних потреб, а отже перед людиною ставиться лише її матеріальний вимір буття.

Сучасна ситуація в психології, філософії та релігії засвідчує можливість не лише теоретичної компаративістики мети людського самоздійснення, але прикладного використання її результатів. Зокрема, це проявляється в обопільному використанні категоріально-поняттєвого апарату (зі сторони буддистів), так і певних синкретичних практичних методів роботи зі свідомістю та несвідомим.

Методи. Аналітична психологія Юнґа і дзен-буддизм, поряд із важливістю «теоретичних» складових залишаються «практичними», наголошуючи насамперед на безпосередній участі людини в процесі самоздійснення. Для філософсько-антропологічного дослідження сучасного зразка образ людини доповнюється його духовно-практичним виміром. Саме тому виявлення основних методів, результатів їхнього використання, походження та зв'язок із іншими галузями знання про людину, дозволяє нам оминути невідповідного, надто теоретичного і віддаленого від дійсності підходу.

Більшість робіт Юнґа орієнтовані на прояснення читачеві позиції стосовно процесу самоздійснення (індивідуації). Його принципи і відкриття лягли пізніше в основу інших шкіл психології, які активно співпрацюють із буддійськими школами. Він, окрім важливих висновків стосовно теорії психоаналізу, відзначився як експериментатор в практиці. Це стосується, зокрема, уваги до психосоматики, до фізіології і її нерозривного складного зв’язку із душевним та духовним життям людини. Його цілісний підхід відкриває нові перспективи у дослідження феномену людської особистості як процесу постійного самоздійснення, прагнення до цілісного образу самого себе.

У дзен-буддизмі методи досягнення пробудження є визначальними. Поряд із цим, вони немов демонструють досліднику шляхи співпраці та еволюції різних методик, розпочинаючи від часів буддизму в Індії, завершуючи сучасним етапом діалогу і популяризації на Заході.

На нашу думку загострення уваги щодо духовних практик має дуже тісний зв'язок із культурною атмосферою, а у більш вузькому значенні – із актуальними індивідуальними потребами та запитуваннями. Саме це поєднує аналітичну психологію і дзен-буддизм – їхня здатність задовольняти вищезгадані потреби та давати відповіді на поставлені запитання, особливо в умовах духовної та культуротворчої кризи.

Цілісне бачення людської особи як постійний процес самоздійснення, як специфічну ситуацію багатовимірності, дають підстави для більш докладного порівняння антропологічних підходів дзен-буддизму та аналітичної психології К.Г. Юнґа.

РОЗДІЛ 2

НЕСВІДОМЕ В АНАЛІТИЧНІЙ ПСИХОЛОГІЇ ТА ДЗЕН-БУДДИЗМУ