Львівський національний університет ім. І.Франка

УДК 130.2:159.964+294.3+1.01

Колесник Ігор Миколайович

Філософсько-антропологічні виміри психоаналітики К.Ґ. Юнґа та дзен-буддизму: порівняльний аналіз

Спеціальність: 09.00.04 - філософська антропологія,

філософія культури

Дисертація на здобуття

наукового ступеня

кандидата філософських наук

Науковий керівник

Стеценко Валерій Іванович,

кандидат філософських наук,

доцент

Львів 2010

Філософсько-антропологічні виміри психоаналітики К.Ґ. Юнґа та дзен-буддизму: порівняльний аналіз

ЗМІСТ

			С.
ВСТУП			3-10
РОЗДІЛ 1		Антропологічний контекст аналітичної психології К.Ґ.Юнґа і дзен-буддизму (методологічний, дефінітивний та історіографічний аспекти)	11-37
1.1.	Основні категорії та поняття дисертації: несвідоме, Самість, самоздійснення		11-22
1.2.	Методологічні засади роботи		23-29
1.3.	Джерелознавча база та історіографія дослідження		30-39
РОЗДІЛ 2		Несвідоме в аналітичній психології та дзен-буддизмі	40-91
2.1.	Несвідоме в аналітичній психології К. Юнґа		39-57
2.2.	Проблема співвідношення свідомого і несвідомого у дзен-буддійській традиції		58-78
2.3.	Антропологічне значення інтеграції несвідомого та її роль в духовному оновленні людини		79-92
РОЗДІЛ 3		“Самість” як мета ініціаційного процесу в К.Ґ.Юнґа і в дзен-буддизмі (“Природа Будди”)	93-129
3.1.	Парадоксальність ролі архетипу Самості в процесі самоздійснення (індивідуації)		93-105
3.2.	“Саторі” (просвітлення) дзен-буддизму – індивідуальна маніфестація Абсолютної Самості (Природи Будди)		106-119
3.3.	Самість як інтегруючий елемент духовних пошуків Заходу та Сходу		120-129
РОЗДІЛ 4		Методи самоздійснення в теорії К. Юнґа та вченні дзен-буддизму	130-174
4.1.	Аналітична психологія К. Юнґа про самоздійснення (індивідуацію) та її методи		130-142
4.2.	Методи пробудження свідомості у дзен-буддизмі		143-156
4.3.	Методи аналітичної психології та дзен-буддійська практика		157-168
ВИСНОВКИ			169-174
ДОДАТОК			175-178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ			179-195

ВСТУП

Актуальність теми. Сучасна людина живе у дуже специфічній ситуації, успадкованої від ХХ ст., коли різноманітні галузі науки знають майже все стосовно кожного аспекту її життя, але при цьому кричущою залишається актуальність найбільш “простих” проблем. Зокрема, проблема смислу життя, нових світоглядних засад, які дозволили би подолати кризовий стан духовності. В контексті цивілізації, яка вже переступила впевнено в еру інформаційну, знову повертаємося до пошуку відповідей стосовно внутрішнього світу, який тривалий час перебував на периферії уваги дослідників. Дійсно, з огляду на успіхи в технічній сфері, звернення до внутрішнього світу людини виглядає дещо несучасним, а оскільки це сфера, яка найменше піддається раціоналізації – ще й справа невдячна.

Але це лише на перший погляд проблема духовності є “маргінальною”. Якщо немає підґрунтя для виявлення творчих інтенцій, то чи є можливим подальший розвиток знань про світ, суспільство, людину, яка із ними нерозривно пов’язана? Як засвідчує історія ХХ ст., прогрес без достатньо зрілої людської свідомості, відповідальної за свої вчинки і винаходи спричинює трагедії вселюдського масштабу. Справа навіть не у знанні інструкцій, рекомендацій, технічній обізнаності людини, а, як це не парадоксально, значно глибше в ній самій: неможливо повністю збагнути її хаотичність, якщо вона не здійснить самотужки цей акт пізнання. Також можливим способом подолання цієї ситуації є спроби міждисциплінарного підходу до особистості ‒ поступово замість процесу диференціації знання налагоджуються містки його синтезу.

Коли ми маємо справу зі свідомістю, яка перебуває в складному і різноплановому процесі самоздійснення, гострота згаданих вище проблем лише зростає. Саме тому необхідним є створення спільного філософсько-антропологічного проблемного поля, що дозволило би кожній зі сторін висловитися. В нашому дослідженні перетинаються психологічні, психотерапевтичні, культурологічні аспекти теорії К.Ґ. Юнґа та релігійно-філософські, психопрактичні аспекти вчення дзен-буддизму. Цей крок уможливлює не лише теоретичне обґрунтування доцільності взаємодії культур в сучасному світі, але демонструє практичне значення для філософії, людини, яка прагне змінити себе, не завдаючи шкоди навколишньому світу.

Поява у ХХ ст. психоаналізу і відкриття ним глибинних вимірів людської душі були невипадковими. Окрім суто психотерапевтичної революції ми можемо спостерігати вплив нових означень З. Фройда та його учнів майже на всі сфери діяльності людини: мистецтво, філософія, психологія, культурологія, релігієзнавство тощо. Лише судячи зі спектру охоплення галузей і популярності психоаналітичних ідей можна ствердити потребу в більш розвиненому підході до внутрішнього світу людини. В аналітичний психології, яка сформувалася спочатку в межах психоаналізу, а потім стала окремою школою, присвячено дуже багато уваги проблематиці, пов’язаній із несвідомим, індивідуацією, розвитком людської особи і новими засадами етики. Зокрема майже всі праці К.Ґ. Юнґа, його учнів і послідовників таких, як: Е. Нойман, М.-Л. фон Франц, Р. Фрейджер, Дж. Фрейдіман, В. Зеленський та інших.

Буддійська релігійна філософія стала відомою на Заході завдяки працям А. Шопенгауера. У ХХ ст. до цього вчення виявляв інтерес також М. Гайдеґер, особливо це стає помітним у працях “пізнього” періоду його творчості. Посилення уваги до проявів внутрішнього світу та розширення культурного обміну із країнами Сходу спричинили появу на Заході великої кількості різноманітних вчень та шкіл “містичного” ґатунку. Школа буддизму Дзен, яка стає відомою на хвилі зацікавлення далекосхідними культурами Китаю та Японії, поступово стає однією із найбільш поширених у Європі та США. Популярність цієї школи зумовлена з одного боку “екзотичним” характером її атрибутики, методів та принципів, незвичністю для свідомості західної людини, з іншого – “інтелектуалізацією” вчення дослідниками для більш зручної адаптації в нових умовах, потребою людини, вихованої в межах християнської системи цінностей в інших шляхах самоздійснення. У зв’язку із цим варто згадати Д. Судзукі, А. Вотса, Е. Конзе, Чж. Чжень-цзи, а також російських дослідників Далекого Сходу, таких, як О. Розенберг, Є. Торчинов, В. Малявін, Н. Абаєв та інші.

Для аналітичної психології та дзен-буддизму спільним є проблемне поле, в якому проявляється їхня найбільша ефективність. Цим проблемним полем є внутрішній світ людини в період загострення її потреби в духовному оновлені, пошуки нею нових засад творчого самоздійснення, її найпотаємніші сфери, які містять в собі потенцію трансформації мікрокосму для більш цілісної взаємодії із макрокосмом. Увага до проблеми становлення особистості як реалізованої та відкритої несвідомому є наріжним каменем двох духовних традицій, але різні культурні умови спричинили специфіку у формуванні методів та принципів, порівняння яких дає можливість значно розширити уявлення про внутрішній світ людини, а також збагатити західну духовну традицію шляхом уважного виявлення сутнісних рис східних практик.

Важливість проблеми взаємодії західної та східної духовних традицій, які в дисертаційному дослідженні репрезентуються аналітичною психологією К. Юнґа та дзен-буддизмом, потребує розкриття перед дослідниками нових вимірів проблематики, пов’язаної із найбільш потаємними та фундаментальними сферами буття людської особи. Як засвідчує сучасний стан духовності в культурі західної людини, потреба у новій основі для самоздійснення та співіснування із людьми у світі залишається однією з найбільш актуальних, а тому відкритим залишається запитання щодо нового фундаменту життя та творчого самоздійснення.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення спільного та відмінного в традиціях аналітичної психології К.Ґ. Юнґа та буддійської школи дзен й обумовленої цим можливості їх плідного діалогу в процесі подолання духовної кризи сучасного суспільства, духовному пробудженні особистості, розвитку її творчих потенцій. Досягнення поставленої мети обумовило постановку і вирішення таких завдань:

• дослідження основних понять і термінів, які використовуються в аналітичній психології та дзен-буддійській практиці для позначення важливих моментів процесу розкриття свідомості та її актуалізації, а також історію їхнього становлення, специфіку розуміння;

• виявлення відмінних та спільних рис духовних традицій, які зумовлені культурними та історичними умовами, рівнем розвитку знання про духовну сферу людини;

• розкриття причин впливу дзен-буддійського вчення на західну культуру та його популярності, його “інтелектуалізації” в процесі адаптації в межах західної культури;

• з’ясування ролі аналітичної психології К.Ґ. Юнґа та духовної практики дзен-буддизму в процесі саморозкриття творчих потенцій індивіда та досягнення цілісного співбуття у світі внаслідок переживання кризи;

• визначення основних проблем та перспектив, які виникають на ґрунті взаємодії західної та східної духовних традицій.

Об'єкт дослідження: традиція духовної практики дзен-буддизму і основні положення аналітичної психології К.Ґ. Юнга, їхні методи здійснення трансформації свідомості та її самоактуалізації.

Предмет дослідження: філософсько-антропологічний вимір процесу самоздійснення свідомості в аналітичний психології К.Ґ. Юнґа та дзен-буддизмі

Методологічна основа дослідження. При написанні роботи дотримано загальнонаукових принципів філософсько-антропологічного аналізу. Серед них – принципи об’єктивності, цілісності, системності, світоглядного плюралізму, гуманізму та міждисциплінарності.

У нашому дослідженні ми послуговувалися міждисциплінарним та феноменологічним підходами. Перший уможливив створення спільного філософсько-антропологічного проблемного поля, в межах якого перетнулися такі галузі знання про людину як культурологія, філософія релігії, психологія релігії, психотерапія, історія філософії тощо. Другий підхід дозволив зосередити увагу на способах прояву свідомості людини, яка перебуває в складному процесі самоздійснення.

Специфіка об’єкту дослідження визначала і методи, які використовувались при роботі над проблематикою дисертації. Із загальнотеоретичних методів: аналітичний, дедуктивний, синтетичний, метод компаративного аналізу.

Важливим для дисертаційного дослідження було використання у ньому методу компаративного (порівняльного) аналізу, який дозволяє розкрити специфічні риси духовних традицій Сході і Заходу у їх безпосередньому співставленні. Щодо спеціальних методів, використаних у дослідженні, то одним із необхідних був історичний метод, який дозволив виявити суттєві моменти становлення і розвитку дзен-буддизму, його адаптації до різних культурних умов та окреслити проблеми взаємодії із західноєвропейських культурним середовищем.

Із власне філософських методів використано ґерменевтичний, завдяки якому було можливим об’єктивно прослідкувати зміни в тлумаченні основних понять, пов’язаних із духовною практикою, на різних етапах розвитку традиції дзен-буддизму. Метод текстологічного аналізу дозволив структурувати дослідження за трьома основними позиціями порівняння: несвідоме (як фундамент духовної практики), стан просвітленості (усвідомлення “природи Будди”, мета духовної трансформації) або Самість і практичні методи, які сприяють переходу від початкового рівня практики до стану усвідомленого буття та реалізації цілісної особи.

Наукова новизна одержаних результатів.

Основна наукова новизна дослідження полягає в розкритті спільних та відмінних рис духовного процесу становлення людської особи в аналітичній психології К. Юнґа і вченні дзен-буддизму, аналізі основних понять, які є характерними для цього процесу, а також розгляді культурного процесу обміну між східними та західними духовними традиціями.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у наступних положеннях, що виносяться на захист:

вперше:

• здійснено порівняльний аналіз понять несвідомого, Самості та “природи Будди” в аналітичній психології К. Юнґа та дзен-буддизмі, принципів та методів, на основі яких здійснюється процес актуалізації людської особи та її творчого потенціалу;

• запропоновано цілісний підхід до вивчення духовної феноменології в західній та східній традиціях, який ставить в центр духовних практик індивідуальну свідомість та її особистий досвід;

• співставлено розуміння ролі індивіда в процесі актуалізації та взаємодії із несвідомим;

• узгоджено українську транслітерацію, написання та значення санскритських термінів;

дістали подальший розвиток:

• тлумачення поняття колективного несвідомого в аналітичній психології К. Юнґа та його співвідношення із аналогічними поняттями буддизму Махаяни, зокрема дзен-буддизму;

• здійснено порівняння методів роботи із несвідомим змістом психіки в духовних традиціях Сходу і Заходу, що продемонструвало сутнісну схожість інтенцій в трансформаційних процесах людської свідомості.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні складові та результати дослідження було обговорено на наукових семінарах кафедри теорії та історії культури Львівського національного університету ім. І. Франка (м.Львів, 2006-2008). На конференціях: Всеукраїнській науковій конференції “Філософія і життя” (НУ “Львівська політехніка”, 10-11 лютого 2007 року), тема доповіді: “Дзен-буддизм і життя”; Всеукраїнській науково-практичній конференції для студентів та молодих науковців: “Діалог людей і культур як шлях нового гуманізму” (Інститут релігії і суспільства, УКУ, м. Львів, 23-24 березня, 2007 р.), тема доповіді: “Проблеми на шляху духовного пошуку людини”; Людинознавчих філософських читаннях “Гуманізм, людина, раціональність” (Дрогобицький державний національний університет імені Івана Франка, м. Дрогобич, 12-13 жовтня 2007 року), тема доповіді: “Релігійні установки особи та актуалізація особи (в контексті аналітичної психології К.-Г.Юнґа)”; Всеукраїнській науковій конференції “Духовність. Культура. Цивілізація”, (ЛНУ ім. І.Франка, м. Львів, 17-18 квітня 2008 р.), тема доповіді “Трансформація внутрішнього світу людини в дзен-буддійській та езотеричній традиції Заходу: порівняльний аналіз”; Всеукраїнській студентсько-аспірантській міждисциплінарній конференції “Філософія: нове покоління. Територія революції” (Національний університет “Києво-Могилянська академія”, м. Київ, 28-29 лютого 2008 р.), тема доповіді “Молодіжна революція та акт “вслухання” як її мета”; Міжнародна наукова конференція “Сучасні аспекти співвідношення філософії і науки” (НУ “ЛП”, м. Львів, 8-9 лютого 2008 р.), тема доповіді “Шлях до просвітлення в дзен-буддизмі: філософія і методика”; Двадцять четвертій міжнародній науково-практичній конференції “Роль науки, релігії та суспільства у формуванні моральної особистості” (28 листопада, 2008 р., м. Донецьк), тема доповіді: “Методи звільнення в дзен-буддизмі”; Всеукраїнській конференції студентів-філософів та молодих науковців “Діалектика духовних процесів”, (м. Дрогобич, 14-17 травня 2009 р.), тема доповіді “Звільнення свідомості і долання “прив’язаності” до тексту у дзен-буддизмі”; Звітній науковій конференції кафедри теорії та історії культури, Львівського національного університету імені І. Франка (5-6 лютого 2009р.), тема доповіді “Еволюція поняття несвідомого в китайському буддизмі Чань”; Днях науки філософського факультету 2009 (Міжнародна наукова конференція, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 21-22 квітня 2009 р.), тема доповіді: “Роль тексту в дзен-буддійській духовній практиці”.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, які об’єднують дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел.

У першому розділі розглядаються основні методи, які було використано нами в процесі наукового дослідження; подається аналіз поняттєво-категоріальної основи дослідження, вказується рівень розробленості теми дисертації, джерелознавча база та історіографія основних аспектів проблематики.

В другому розділі основну увагу приділено проблемі співвідношення несвідомого та свідомості, ролі несвідомого у складному процесі самоздійснення особистості та відмінності в розумінні цього поняття у західній та східній традиціях.

У третьому розділі аналізуються концепції просвітлення та досягнення особистістю цілісності як кінцева мета духовної практики дзен-буддизму та аналітичної психології К. Юнґа. Поняття “Самості” в Юнґа та “природа Будди” дзен-буддизму є крайніми точками духовних практик, метою, без якої методи і несвідоме не мають значення.

Четвертий розділ, на прикладі теорії К. Юнґа та вчення дзен-буддизму, демонструє різні підходи Заходу і Сходу до внутрішньої духовної практики. Розглянуто специфічні риси та стверджується факт спорідненості мети духовних практик, які виявляються в процесі порівняльного аналізу.

РОЗДІЛ 1

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ КОНТЕКСТ АНАЛІТИЧНОЇ ПСИХОЛОГІЇ К.Ґ.ЮНҐА І ДЗЕН-БУДДИЗМУ (МЕТОДОЛОГІЧНИЙ, ДЕФІНІТИВНИЙ ТА ІСТОРІОГРАФІЧНИЙ АСПЕКТИ)

1.1. Основні категорії та поняття дисертації: несвідоме, Самість, самоздійснення

В гуманітарній науці існує кілька антропологічних підходів, які характеризуються акцентом на певні аспекти людської особистості. Соціологія розглядає соціальні виміри буття людини, її життєдіяльність, специфіку міжособистісної комунікації. В психології людина виступає як носій внутрішніх характеристик, особливостей ментальності, яка визначає способи поведінки в різних ситуаціях. В релігійній антропології людина постає як насамперед носій духовних цінностей, конфесійної або поза конфесійної ідентичності. Філософська антропологія займається аналізом особистості, її самоздійснення, реалізацію внутрішніх здібностей в контексті певного ціннісного аспекту світогляду.

В аналітичній психології К. Юнґа людська особистість постає як сукупність складних психічних процесів. Антропологічна позиція тут передбачає не лише індивідуальний вимір, але соціальний, а також, що є доволі незвичним для філософії глибинно-психологічний. Поруч із тим, що традиційно психоаналітику відносять до галузі психотерапії, ми вважаємо за доцільне звернути увагу саме на філософсько-антропологічну та культурологічну специфіку, які залишаються недостатньо дослідженими в міру згаданої вище особливості сприйняття.

Антропологічний контекст в дзен-буддизмі має ряд особливостей, про які слід згадати. Насамперед, розуміння людської особистості, мети її життя є доволі незвичним для європейського. Якщо для Заходу індивід, який еґо-центрується, обмежується задоволенням власних потреб, є нормальним явищем, навіть більше – виступає носієм прогресу, то для буддизму таке розуміння є вкрай неприйнятним. З подолання такого бачення людиною себе розпочинається складний процес пробудження свідомості, самоздійснення. З іншого боку, якби не було еґо-центрованості на Сході, то втратилася би актуальність буддизму та його вчення.

Окрім цього, важливою особливістю дзен-буддизму в розумінні особистості є практична орієнтація, а вже пост-фактум концептуалізація досвіду самореалізації: від практики до теорії.

Нам видається перспективним порівняння антропологічної специфіки поглядів К. Юнґа і дзен-буддійського вчення, оскільки ми отримуємо змогу побачити процес самоздійснення не як лише теорію, певний концепт, але як практичне втілення намірів та сподівань людини в сучасних умовах.

В нашому дослідженні антропологічний підхід має кілька специфічних рис. По-перше, ми розглядаємо духовний вимір людини, процес її самоздійснення в сфері, яка перебуває на перетині психології, релігієзнавства, філософії тощо. Міждисциплінарний характер дослідження зумовлений тим, ми порівнюємо аналітичну психологію К.Г. Юнґа і дзен-буддизм, які насамперед характеризуються своїм практичним спрямуванням. По-друге, окрім духовного виміру людини, ми змушені з необхідністю торкнутися проблеми практичних методів, які сприяють самоздійсненню, розкриттю людиною усієї повноти закладених в ній можливостей. По-третє, принциповою є ситуація після досягнення мети духовної практики, оскільки тоді кардинально міняється спосіб ставлення людини до самої себе, до міжособистісних стосунків та її ставлення до світу загалом. На цьому етапі і розкривається уся повнота та важливість ролі духовного для особистості.

Поняттєво-категоріальний апарат нашого дослідження зумовлений трьома основними аспектами процесу духовної трансформації, а саме: основа (фундамент), з якої розпочинається процес загалом, мета практики, методи, завдяки яким її досягнення стає можливим.

Першим із визначальних понять дисертаційного дослідження є поняття несвідомого, ґенеза якого у західноевропейській думці демонструє постійну спрямованість дослідників на вирішення душевних (психологічних) проблем людини – локалізацію центру усього негативного, джерела психологічних, етичних та творчих проблем. Окрім цього ми можемо спостерігати зміну розуміння ролі несвідомого в процесі самоактуалізації особи.

Тривалий час на Заході традиційним було сприйняття несвідомого як джерела небажаних втручань у свідомість. Автономний характер і “міфологічність” тлумачилися як форма психологічного рудименту, який перешкоджає процесу раціоналізації та остаточному поясненню людської природи. Поняття несвідомого, таким чином, перебувало в сфері головно психологічній. На нашу думку, воно не лише може бути осмисленим в межах філософської традиції, але саме філософія, зокрема філософська антропологія, створює можливість адекватного сприйняття комплексу проблем, пов’язаних із цим поняттям.

“Негативне” тлумачення несвідомого спричинило його специфічне розуміння в західній культурі крізь призму психології: пошуки несвідомих, прихованих мотивів людини в її діяльності привели до формування масової культури споживання та маніпуляції. Прагнення влади (Ф. Ніцше), накопичення капіталу (К. Маркс) та тотальна сексуалізація мотивів поведінки (З. Фройд) – це три основні “підозри” щодо будь-якої людської діяльності. При цьому поширеним було переконання, що людина для самопізнання мусить звертатися за допомогою до “фахівців”.

Окрім цього, визначення несвідомого в західній думці тісно пов’язані із поняттям автономності і нездатністю свідомості контролювати внутрішні імпульси. Таке визначення тісно переплетене із психофізіологією, рефлексами, психіатричними дослідженнями, психопатологією, тобто тими галузями знання, на тлумачення понять “душевної” сфери яких, в першу чергу, звертають увагу в науці.

Розвиток у двадцятому столітті психоаналізу, який продемонстрував неоднозначність несвідомого для людини, став фундаментом для досліджень глибинного змісту психіки і спричинив посилення інтересу до даної галузі знання. Це слугувало причиною всебічного вивчення несвідомого і його проявів, а також появі різних концепцій їхнього розуміння.

Поряд із, умовно названою нами, “негативною” лінією тлумачення ролі несвідомого, у західній думці постійно існувала інша, в якій несвідоме відігравало роль джерела творчості, підґрунтя для духовної трансформації свідомості. Ця лінія на Заході спостерігається в містичній релігійній традиції християнства, глибинній психології, в сучасних течіях релігійно-психологічного характеру (трансперсональна психологія, різноманітні школи, які поєднують практики Заходу і Сходу тощо).

Нерідко існує протистояння в західній культурі між традиціями, які ставлять в основу своїх концепцій, по-перше, “негативне” і, по-друге, “одухотворене” розуміння несвідомого. Одним із найбільш поширених методів боротьби є звинувачення в “непрофесійності” або некомпетентності в даній галузі.

Актуальною для західної і української, зокрема, науки залишається потреба в диференціації різних аспектів несвідомого, що створить умови для всебічного дослідження його проявів, уникаючи надто агресивних і безпідставних суперечок.

На нашу думку, проблема визначення поняття несвідомого пов’язана із самою природою дійсності, про яку говориться. Несвідоме лежить на межі концептуалізації, на межі здатності мови описувати і позначувати. Саме тому для К.Г. Юнґа відновлення безпосередньої взаємодії між свідомістю та несвідомим є первісним завданням, оскільки таким чином ми отримуємо найбільш адекватні поняття, які в подальшому слугуватимуть фундаментом мислетворення.

Отже в західноевропейській думці існує кілька найбільш відомих підходів до поняття несвідомого:

1) як інстинктивна основа для маніпуляцій свідомістю (“зовнішній вимір”). Прикладом цього можна вважати спроби К. Маркса звузити людські потреби до задоволення найбільш простих фізіологічних потреб, що має слугувати основою для самоздійснення;

2) як провалля безумства і найбільша небезпека свідомості (“внутрішній вимір”). Під таким кутом зору несвідоме поставало в психоаналізі З. Фройда, на думку якого інстинктивність та ірраціональність в людині є небезпечними носіями психічних розладів;

3) як носій потенцій розгортання творчих здібностей та фундаментальної зміни установок свідомості (“духовний вимір”: філософія екзистенціалізму, аналітична психологія К. Юнґа, трансперсональна психологія).

Окрім цього також існує поділ несвідомого на кілька важливих складових. Цей поділ використовується в різних галузях, але важливим для нас залишається характер і мета його використання. В понятті несвідомого виділяють:

• підсвідоме – неусвідомлювані, але такі складові психіки, які мають постійний зв'язок із свідомістю (З. Фройд);

• індивідуальне несвідоме – сукупність складових психіки, які включають сновидіння, залишкову пам'ять, витіснений зміст, а також певним чином містять важко доступну для усвідомлення інформацію (З. Фройд);

• колективне несвідоме – рівень несвідомого, існування якого є гіпотетичним, але його вплив можна спостерігати за проявами колективної пам’яті та архетипічних сюжетів у діяльності людини (К. Юнґ).

• космічне несвідоме (поняття, яке вводить Д.Т. Судзукі для позначення мети дзен-буддійської практики).

Принциповим для нашого дослідження є ствердження факту існування традицій в різних культурах, які визнають за несвідомим роль креативного і фундаментального начала людини, наголошують на первісній необхідності у взаємодії між свідомістю та несвідомим в процесі екзистенційної трансформації. Саме таке смислове наповнення використовується впродовж всього дисертаційного дослідження.

В практиці дзен-буддизму поняття несвідоме формувалося в дещо інший спосіб. Це зумовлено, зокрема, тим, що на Сході увага до самоздійснення людини, пробудження свідомості, психопрактик, а отже до певних очікуваних результатів взаємодії свідомості та несвідомого має більш тривалу історію.

В буддизмі несвідоме переосмислюється із появою Махаяни і ствердження принципу тотожності сансари (ілюзій) і нірвани (істинного буття), пізніше набуває поширення теорія Татгаґатагарбхи, яка сакралізує несвідоме, наділяючи його тією ж природою, що й Природа Будди, Дгармакая. На відміну від Заходу, пошуки в цій сфері майже постійно перебували в центрі уваги мислителів, міняючи позицію із більш теоретичного осмислення в епохи соціально-культурного достатку на більш практичне використання “теоретичних” висновків стосовно мети і методів психопрактики у кризові епохи.

Дзен-буддизм належить до шкіл буддизму, які використовують несвідоме в безпосередній практиці, але це не означає, що текстологічні дослідження або концептуалізація відкидаються послідовниками цієї школи. Стереотип стосовно дзен-буддизму і його радикально-негативного ставлення до священних текстів є зумовлений недостатньою проінформованістю читачів та дослідників, неадекватністю відображення історичної специфіки формування цієї школи та її розвитку.

Спільним для аналітичної психології і дзен-буддизму, як вже було нами зазначено вище, є “одухотворене” бачення ролі несвідомого, увага до взаємодії свідомості та несвідомого як основи для виявлення Самості або Природи Будди, іншовимірності буття людини, або трансперсонального досвіду.

В нашому дослідженні поняття несвідомого використовується в тісному зв’язку із процесом самоздійснення, а отже включає в себе насамперед духовний вимір, який є сприятливим для реалізації людиною своїх творчих можливостей. Несвідоме – це невід’ємна складова людського життя, необхідна умова для творчості та відправна позиція для будь-якої якісної зміни в психічному та духовному житті особистості.

Несвідоме – це сукупність і одночасно джерело психічних процесів, які носять автономний характер, тобто не піддаються повному або частковому контролю з боку суб’єкта. В даному понятті дослідники виділяють кілька рівнів: індивідуальний (Фройд), колективний (Юнґ), космічний (Судзукі) тощо, але навіть за умов усебічного дослідження проявів несвідомого, питання дефініції залишатиметься відкритим – це зумовлене складністю опису і невідповідністю засобів опису розумом, звичайною мовою явищ, які продукує несвідоме. На нашу думку несвідоме носить не просто автономний характер, але також відіграє сильну компенсаторну роль: навіть у випадку, якщо розуміння впливу несвідомого на життя людини і її психічну діяльність виходить на межі етичних норм, звичних особистості, несвідоме підтримує свідомість та її діяльність в певний специфічний, часто ірраціональний спосіб.

Другим важливим поняттям, яке слід розглянути більш глибоко, є Самість. Це поняття має одразу кілька тлумачень, як у західноєвропейській думці, так і в буддизму, зокрема, дзен-буддизмі.

На Заході Самість тісно переплітається із поняттям “Еґо”. Це зумовлено тим індивідуалістичним характером світоглядних цінностей, які великою мірою спричинили ефективний розвиток техніки, науки, економіки Західної Європи.

“Самість” дуже часто трактується як форма “вдоволеного Еґо”, вплітаючись в його контекст як щось похідне, вторинне, можливо навіть другорядне, хоч і розглядається як мета життєдіяльності людини. Одним із прикладів такого розуміння Самості є «піраміда потреб» Маслоу. В його розумінні самоактулізація розпочинається із задоволення матеріальних потреб, потім потреби в соціальному вираженні, а вже потім як результат попередніх успіхів – досягнення духовності.

В аналітичній психології Самість належить до понять, які не піддаються повному поясненню, воно завжди перебуває в стані «відкритості» до інтерпретацій: кожна людина проходить свій шлях до цілісності своєрідно. На нашу думку Самість завдяки своїй складності, «несистематичності» заслуговує уваги саме філософії, яка в даній ситуації має набагато більше можливостей в розкритті специфічних горизонтів цього поняття, ніж психологія. Філософський підхід передбачає певну відкритість до предмету пізнання; поняття, які віднайшли своє повне раціональне пояснення, втрачають частину своєї філософськості, глибини, таємничості, що її прагне пізнати людина.

Поняття Самості в розумінні К. Юнґа не зумовлюється лише матеріальним рівнем потреб. Можна із певністю сказати, матеріальні потреби виступають вторинними для процесу самоздійснення. Відповідно й «Его» набуває дещо іншого значення – відтепер це не центр всього людського буття, а лише одна із позицій, яка не має навіть ознак постійності. Пізнати цілісність власного буття, складність наслідків взаємодії свідомості та несвідомого ми можемо лише в тому випадку, коли бачимо людське життя не як неперервне задоволення потреб “шлунку”, а обмеженість її буття як істоти свідомої.

В буддійській традиції Самість визначається ще складніше. Воно завжди включалося в безпосередній процес практики, що передбачало, окрім теоретичного значення, ще й прикладне. Тобто поліваріативність означення Самості зумовлена тим, на першому плані завжди був процес самоздійснення, а не теоретизування щодо його складових. Одним із аналогів Самості в буддизмі є поняття “Природи Будди”, яке схожим чином трактується як своєрідна потенційна, “несвідома” мета, що змінюється в процесі її здійснення.

Самість – поняття, яке використовується в аналітичній психології К.Г. Юнґа на позначення мети людського життя, її самоздійснення, включає в себе ознаки цілісності, парадоксальності (себто поєднує в собі звичні дихотомії таким чином, що вони несуперечливо розкривають комплексність людської свідомості як багатогранного утворення). Дослідження архетипу Самості, виявлення його сутнісних ознак можливе лише в межах мови символічної, яка немов відтворює архаїчний режим буття несвідомого і його глибинних пластів. На думку Юнґа досягнення Самості в житті людини є неможливим. Сам архетип не може бути повністю визначеним, оскільки передбачає поліваріативність відповідно до кожного специфічного випадку.

Поняття Самості ми використовуємо в специфічному значенні. Це зумовлене насамперед різними рівнями ознайомленості із предметом визначення:

1. розуміння Самості в дзен-буддизмі є значно ширшим, воно має тривалу історію розвитку і аналізу усіх можливих аспектів. Зокрема важливим етапом “практичного” осмислення Самості була дискусія між прихильниками Південної та Північної шкіл стосовно природи пробудження. Буддійські філософські тексти стосуються природи свідомості, несвідомого, способів концептуалізації досвіду пробудження, досягнення цілісного стану самоздійсненості. Водночас це не применшує значення психоаналітики, не ставить її в позицію “недосвідченого учня”;

2. в аналітичній психології розуміння Самості презентує вже нову генерацію дослідників людського самоздійснення. Характерним в західноєвропейській культурі є ставлення до психічного як до чогось менш вартісного. Це зумовлене зосередженням на “зовнішньому”, предметному. Відповідно поняття Самість як одне із визначальних в даній сфері залишається певним чином “недо-зрозумілим”, надмірно ірраціональним для науки. Поряд із цим Юнґ неодноразово зазначав, що Самість для нього є поняттям не просто ірраціональним, а таким, що залишається відкритим для доповнення більш адекватним розумінням.

Позиція Юнґа дає нам змогу поєднати поняття Самості таким чином: в дзен-буддизмі ми звужуємо спектр визначень до одного “Юнґіанського”, але лише за формою визначення. Зміст поняття значно розширюється завдяки, по-перше, закладеній Юнґом здатності доповнення даного поняття; по-друге, дзен-буддійський досвід є більш практичним, містить багато “фактажу” стосовно процесу самоздійснення, але вимагає дефініції в координатах західноєвропейської філософсько-антропологічної думки.

Отже, Самість – це архетип цілісності, який слугує метою процесу самоздійснення особистості, символізує досягнення нею цілісного світосприйняття та якісно іншого способу буття.

Третім визначальним поняттям для нашого дослідження є самоздійснення (індивідуація). Поширеним є переконання, що аналітична психологія Юнґа належить винятково до психологічної сфери. На нашу думку проблема самоздійснення людини заслуговує уваги саме філософії, її аналізу особистості як результату процесу духовної трансформації. В даному понятті можна знайти вихід для філософської антропології в практичну сферу буття людини після реалізації свого творчого потенціалу. Буття людини самозреалізованої – це якісно інший спосіб маніфестації, співбуття із іншими людьми та навколишнім середовищем.

В контексті сучасних пошуків нових “екологічних” засад буття людини, дослідження філософією процесу самоздійснення, а тим паче в порівняльному розрізі аналітичної психології та дзен-буддизму, дає нам змогу вийти на прикладний рівень, подолавши етап осмислення “теорії”, безпосередньо до буття людини, яка своїм життям демонструє нам результати “практичної” духовності.

Індивідуація – процес духовного дозрівання особистості, трансформації свідомості внаслідок взаємодії та відкритості несвідомим імпульсам. Розрізняють два види індивідуації: неусвідомлену і усвідомлену. Перша відбувається в кожної людини із характерними перешкодами та проблемами впродовж життя, але завжди залишається поза аналізом та самоаналізом. Друга перебуває в сфері практичної психотерапії, в специфічному режимі уважного самоспостереження та аналізу кожного із аспектів самоздійснення людської багатогранної особистості.

В більш широкому значенні індивідуація означає самоздійснення людини взагалі. В дзен-буддизмі згаданий процес включає в себе складний комплекс роботи зі свідомістю та несвідомим: фізичний рівень дихальних методик, контемпляційних вправ поєднується із психічним виміром внутрішніх переживань, розвитком здатності виявлення етапів та різних аспектів самоздійснення.

Оскільки в західноєвропейській традиції проблема самоздійснення часто перебуває в межах саме практичної психотерапії, нам видається доцільним доповнення такого підходу. Більш ширшим є, зокрема, дзен-буддійське розуміння актуалізації людської свідомості. Воно включає в себе, окрім специфічної “монастирської” також щоденну практику, доступну кожному, незалежно від рівня освіченості чи матеріального добробуту. На нашу думку, таке доповнення поняття “самоздійснення” за рахунок включення характерних для буддійських практик особливостей дозволить нам більш адекватно сприймати процес становлення особистості і долання нею обмеженості та закритості світогляду.

Окрім основних понять слід звернути увагу на те, що в компаративістських дослідженнях звичним стає використання комплексних понять, які містять в собі одразу сукупність значень. Особливо це стосується досліджень східних традицій, в яких спосіб визначення різних явищ відрізняється від європейського. Це дозволяє уникнути неточностей, двозначностей, європоцентризму і створити умови для максимально можливого адекватного сприйняття цієї культури.

Насамперед слід зауважити, що в даному дослідженні поняття “Схід” використовується для позначення культур Китаю та Індії, які поширювали свій вплив в сусідніх регіонах. Це зауваження важливе також тим, що виділяє вказані культурні регіони як типологічно “інші” щодо західних культур, навіть можна стверджувати про певну амбівалентність, протилежність основних світоглядних установок, що складалися впродовж тривалого історичного процесу. Як справедливо зазначає відомий сходознавець Є. Торчинов, Далекий Схід (Китай, Японія, Корея) є навіть в більшій мірі “іншим” для Заходу, ніж Індія, яка внаслідок тривалого в ХХ ст. процесу обміну та колоніальної політики країн Європи стала “близькою” людині західної культури. Це зумовлено також спільним корінням мов, а, відповідно, формами опису світу та його осмислення.

В буддологічній науці поширеними є такі поняття як карма, нірвана, сансара, дг’яна (кит. чань, яп. дзен), йоґа, різноманітні назви психопрактик, смислове навантаження яких краще передавати мовою, в контексті якої формувалася та чи інша традиція. В нашому дослідженні при написанні основних понять буддизму використовуються їхні санскритські варіанти (наприклад: “карма” замість “камма”, “нірвана” замість “ніббана”), а не палійські. Це зумовлено тим, що основна увага приділяється аналізу текстів Махаяни.

Полісеміотичність метапонять дозволяє використовувати їх в сучасних міждисциплінарних дослідженнях, уникаючи спрощення. Також вони фокусують в собі певний історичний досвід, а отже виправдовують роль, яку їм відводять: долання обмеженості мовленевого осмислення душевних процесів людини.