58. Характеристика основних частин мови.

Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за наявності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, болгарській та ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками хто або що. Первинна синтаксична функція іменника - бути в реченні підметом і додатком. Прикметнику властиве граматичне значення ознаки (якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість прикметника іменнику. Прикметник має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. дієслово характеризується граматичним значенням процесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорій особи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова - виступати в реченні присудком. Прислівник має граматичне значення "ознака ознаки" (дуже солодкий, зовні красивий, їхати швидко, зовсім дитина), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (дуже холодно, надто цікаво, страшно лячно). Числівнику притаманне граматичне значення кількості або порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками (два, п'ять, сто, десятеро), займенниками (багато, мало, декілька), прикметниками (другий, двадцятий). Займенники виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі: 1) не називають предмет безпосередньо, а вказують на нього, тобто виконують дейктичну функцію; 2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом (я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви - зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів); 3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення. До службових частин мови належать прийменники (в деяких мовах їм відповідають післяйменники), артиклі, частки і сполучники. Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлять модальні слова (навряд, ледве чи, кажуть). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки. У реченні використовуються як вставні слова.

59. Поняття про словосполучення. Класифікація.

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком. Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним (бити лежачого, бити скло, бити в бубон). У фразеологічному словосполученні лексична самостійність одного чи обох його компонентів ослаблена або зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова (байдики бити). Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. Підрядні словосполучення за характером вираженого в них відношення поділяють на: 1) атрибутивні, в яких залежне слово називає ознаку. 2) об'єктні, в яких залежне слово є об'єктом. 3) релятивні, в яких залежне слово є релятивом, тобто називає щось, чого немає в самому стрижневому слові, але пов'язане з ним певним відношенням.