30. Спонтанні зміни звуків. Звукові закони.

Спонтанні зміни— історичні зміни звуків, причина яких тепер невідома. Наприклад, давній звук і в українській мові повсюдно перейшов в і (тінь — тінь, д-кпо — діло), і цей перехід не пов'язується ні з відкритим чи закритим, ні з наголошеним чи ненаголошеним складами. Так само давні звуки ь та ь в українській мові або змінилися відповідно на о та є (сьнь — сон, дьнь — день), або зовсім зникли. Регулярні звукові зміни називають звуковим (фонетичним) законом. Сюди належать такі явища, як асиміляція, акомодація, субституція, дисиміляція, епентеза, дієреза тощо. Проте до звукових законів не можна зарахувати метатезу та гіперизм, оскільки вони проявляються нерегулярно.

Звукові закони:

- у кожній мові свої, притаманні лише їй; поширення звукових законів однієї мови на іншу порушує лад мови, спотворює її;

- обмежені в часі (колись в українській мові звук о в закритому складі переходив в і навіть у запозичених словах: дріт із німецького Draht, шріт із німецького Schrvt, колір із латинського color; нині таких змін не відбувається: протокол, мотор, бутерброд);

- прагнуть бути всеохоплюючими у своїй мові, хоча нерідко залишаються й винятки (наприклад, в усіх словах української мови "Ь перейшов в і; чергування ж о, є у відкритому складі з і в закритому відбулося не так послідовно).

Знання звукових законів допомагає глибше зрозуміти внутрішній лад мови, полегшує її засвоєння й користування нею. На основі знання звукових законів будується правопис мови, визначаються правила орфоепії, встановлюється спорідненість м, розробляються етимологічні словники.

31. Поняття про орфоепію. Фонетичка транскрипція.

Термін "орфоепія" має два основних значення: 1) "сукупність норм літературної мови, пов'язаних зі звуковим оформленням значущих одиниць: морфем, слів, пропозицій. Серед таких норм розрізняють вимовні норми (склад фонем, їх реалізація в різних позиціях, фонемний склад окремих фонем) і норми суперсегментний фонетики (наголос та інтонація) "; 2) розділ мовознавства, що вивчає правила усного мовлення.

Орфоепія тісно пов'язана з фонетикою: правила вимови охоплюють фонетичну систему мови, тобто склад розрізняються в даній мові фонем, їх якість, зміна в різних фонетичних умовах. Предмет орфоепії - норми вимови. Орфоепічні норми - це єдино можливий або переважний мовної варіант, відповідний системі вимови і основним закономірностям розвитку мови.

Фонетична транскрипція - графічна фіксація всіх мовних звуків, що реально вимовляються у потоці мовлення (точний запис звуків). Вона грунтується на таких вимогах:

1) кожна літера позначає один і той самий звук;

2) кожен звук позначається завжди тією самою літерою.

Для запису фонетичною транскрипцією послуговуються українською абеткою, але без літер я, ю, є, ї, щ та ь, що не позначає звука. Крім того, у фонетичній транскрипції використовують додаткові надрядкові, підрядкові знаки.

32. Фонетичні та історичні чергування звуків.

Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Живі, або актуальні, фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в українській та інших сучасних мовах, акання в білоруській мові, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові. Історичні, або традиційні, зміни не пов'язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких історичних фонетичних змін належить чергування задньоязикових [ґ], [к], [х] з шиплячими [ж], [ч], [ш] і свистячими [з], [с], [ц]. Слов'яни не могли вимовити цих звуків перед [і], [є] та іншими голосними переднього ряду, і внаслідок пристосування (акомодації) задньоязикові змінювалися на передньоязикові. Тому виникли ці чергування (нога — ніженька — нозі, мука — мучний — муці, муха — мушка — мусі). Історичними є чергування [о], [є] з [і] в закритому складі (стола — стіл, село — сіл), чергування [о], [є] з нулем звука (сон — сну, день — дня), перехід [є] в [о] після шиплячих (чотири, жонатий) та ін. Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції і дивергенції. Конвергенція - збіг у процесі фонетичних змін двох звуків у одному. Протилежним конвергенції є процес дивергенції. Дивергенція – розщеплення звука на два різні звуки. Іншими словами, в одній позиції звук може залишитися, а в іншій — перейти в інший звук. Так, наприклад, звуки [о] і [є] в українській мові у відкритому складі збереглися, а в закритому — перейшли в [і]: вола — віл, семи — сім.