35. Поняття фонологічної системи.

Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови.

Для того щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Найпростіший спосіб встановити фонологічну систему — підбирати слова, які різняться між собою однією фонемою. Саме таким чином можна встановити систему фонем будь-якої мови, а зіставивши її з системою фонем іншої мови (інших мов), можна виявити національно-мовну специфіку фонологічних систем порівнюваних мов.

Звуки стають фонемами, коли вони в опозиції до інших звуків, тобто розрізняють значення морфем чи слів. Опозиції бувають привативні, градуальні та еквіполентні.

Привативна опозиція — опозиція, в якій один член має якусь ознаку, а інший її не має. Як приклад можна навести опозицію <д> — <т>. Фонема <д> має ознаку дзвінкість, якої не має фонема <т>. Градуальна опозиція — опозиція, в якій члени характеризуються різним ступенем, градацією однієї и тієї самої ознаки. Так, зокрема, фонеми <е> і <і> характеризуються різним ступенем розкриття рота.

Еквіполєнтна (рівнозначна) опозиція — опозиція, в якій обидва члени рівноправні. Корелятивна опозиція — опозиція, члени якої різняться тільки однією ознакою, а за іншими ознаками збігаються. Своєрідність фонологічної системи кожної мови полягає в загальній кількості фонем, співвідношенні голосних і приголосних, характері опозицій, розподілі фонем за позиціями, характері позицій, варіантів і варіацій фонем та їх сполучуваності (комбінаторики).

Слід зазначити, що в мовознавстві існують різні фонологічні школи, в трактуванні фонем яких є деякі відмінності.

Мовознавчу науку, яка вивчає фонологічні системи мов, називають фонологією. Оскільки фонологія досліджує функціональний аспект звуків мови, то її нерідко називають функціональною фонетикою.

36. Слово як предмет лексикології. Розділи лексикології.

Лексикологія - розділ науки про мову, якийвивчає лексику (словниковий склад мови). Розрізняютьзагальну, конкретну, історичну, зіставну й прикладнулексикологію. Загальна лексикологіяв становлює загальні закономірності будови, функціонування й розвитку лексики. Конкретна лексикологія вивчає словниковий склад однієї мови. Історична лексикологія займається історією словникового складу, причинами й закономірностями його зміни. Зіставна лексикологія досліджує словниковий склад двох чи більше мов із метою виявлення структурно-семантичнихподібностей і відмінностейміж ними або з метою виведення спільних семантичних закономірностей. Прикладна лексикологія вивчає питання укладання словників, перекладу, лінгводидактики й культуримовлення.

Слово - основна структурно-семантичнаодиницямови, що служить для іменуванняпредметів і їхвластивостей, явищ, відносин дійсності, що володіє сукупністю семантичних, фонетичних та граматичних ознак, специфічних для кожної мови. Характерні ознаки слова - цілісність, виділимість і вільна відтворюваність у мовленні.

Враховуючи складність багатопланової структури слова, сучасні дослідники при його характеристиці використовують багатоаспектний аналіз, вказують на суму самих різних мовних ознак:

фонетичну (абофонематичний) оформленість і наявність одного основного наголосу;

лексико-семантичну значущість слова, його окремість і непроникність (неможливість додаткових вставок всередину слова без змінийогозначення);

іиоматичность (інакше - непередбачуваність, не вмотивованість називання чи неповну його вмотивованість);

віднесеність до тих чиіншихчастинмови.