3. Напрями діяльності

3.1 Домагатися створення нової Конституції України, що вбере в себе демократичний зміст між­народного права та політичні традиції українського народу.

3.2 Основою політичної системи України партія вважає парламентську республіку, в якій усі по­літичні партії та організації мають конституційно гарантовану свободу діяльності.

3.3. УРП виступає за заборону діяльності політичних організацій, керівні центри яких знаходять­ся за межами України і прагнуть влади в Україні, а також таких, що для досягнення своєї мети про­пагують насильницькі дії чи вдаються до них.

3.4. УРП — за введення республіканського громадянства і нового виборчого закону, що врахову­вав би інтереси всіх соціальних та національних груп населення.

3.7. Власність КПРС в Україні треба націоналізувати.

3.8. УРП визнає в політичній боротьбі лише мирні засоби.

4. В економічній сфері

4.1. Запровадження економічної самостійності. Зсм ія, її надра та об'єкти господарювання в межах республіки належать народові України.

4.2. Перехід до ринкової економіки на засадах співіснування і рівноправності всіх форм власності й економічних суб'єктів.

4.3. Запровадження протимонопольного законодавства.

4.4. Пріоритет екології над економікою. 8. У справах культури, науки, освіти

8.2. За головне в галузі культури УРП вважає к) іьгивування шляхетності духу, виховання само­поваги та національної гідності.

8.3. УРП підтримує відродження і розвиток культури українського народу, інших національних культур в Україні як одну з головних умов оздоровлення суспільства й подальшого розвитку його поступ

8 4 УРП домагається повернення на Батьківщину всіх незаконно вивезених з України скарбів ма­теріальної та духовної культури.

8.9. УРП проти ідеологізації та мілітаризації освіти.

9. У справах релігії

9.1. УРП виступає за незалежну роль релігії в житті українського суспільства, покликану відро­дити його духовність.

9.2. УРП стверджує рівноправність віруючих усіх конфесій та захищає право на створення релі­гійних громад і вільне справляння своїх релігійних обрядів.

9.3. УРП сприятиме братнім взаємозв'язкам українських Церков на користь ідеї незалежності України.

9.4. УРП виступає за відокремлення від держави як Церкви, так і атеїстичної ідеології.

10. Щодо національного питання

10.1. УРП відстоює рівність перед законом усіх громадян України незалежно від походження та національності.

10.2. УРП домагається державної гарантії для культурної автономії всіх національних громад в Україні.

10.3. УРП підтримує право кримських татар на організоване повернення до Криму і на їхню по­літичну автономію в складі України.

10.4. УРП бореться проти розпалювання міжнаціональної ворожнечі.

1. До якого політичного напряму можна віднести партію? Чому?

2. Який політичний спадок має ця партія, який її «організаційний родовід»? Які представники цієї партії вам відомі?

3. Які з програмних положень, проголошених УРП у 1990 р., були втілені в життя? Яких цілей так і не вдалося домогтися? Як ви вважаєте, чому?

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація ХРОНІКА ПЕРШОГО РОКУ УКРАЇНСЬКОГО ПЛЮРАЛІЗМУ

1990 рік

Січень — уперше за останні 45 років на подвір'ї собору св. Юра відбулася греко-католицька пана­хида в пам'ять про Акт злуки (1919 р.) українських земель.

Лютий, 11—12 — у Києві відбулася установча конференція Товариства української мови ім. Т.Г. Шевченка;

16 — газета «Літературна Україна» опублікувала проект програми Народного руху України за пе­ребудову.

Березень — у Києві відбулася установча конференція Українського республіканського товариства «Меморіал»;

21 —^; перша політична демонстрація у Львові;

24 — перший у радянський період політичний страйк у Львові.

Квітень, 26 — у Києві та інших містах України відбулися екологічні мітинги у зв'язку з 3-ми роко­винами Чорнобильської трагедії.

Травень, 1 — уперше львів'яни вийшли на першотравневу демонстрацію із синьо-жовтими прапо­рами;

7 — створено Львівську регіональну організацію НРУ;

20 — створено Київський депутатський клуб, вийшов його друкований орган «Голос»;

25 — створено студентське братство у Львові.

Червень, 24 — у 48-му річницю масових сталінських репресій в Галичині на Янівському та Лича-ківському цвинтарях відправлено панахиди на могилах невинних жертв НКВС. Панахиди відбулися по всій Західній Україні.

Липень, 1 — відбулася установча конференція Київського відділення НРУ. На конференції обрано оргкомітет із проведення Республіканського установчого з'їзду;

2 — на майдані біля Республіканського стадіону (м. Київ) відбувся 20-тисячний мітинг під гаслом «Вся влада Радам!»;

20 — почалися масові страйки шахтарів у Червонограді.

Серпень, 23 -— у Львові, на місці майбутнього пам"ятника Т. Шевченкові, виставлено пікети з осу­дом ганебного пакту Ріббентропа—Молотова;

пройшов недільник, зорганізований Київською координаційною радою НРУ і Подільським райви­конкомом партії;

31 —перший студентський мітинг у Львові.

Вересень, 3 — відбулася установча конференція Запорізької крайової організації НРУ на о. Хортиця; 8—10 — у Києві відбувся установчий з'їзд Народного руху України;

17 — 250-тисячний похід греко-католиків до собору св. Юра.

Жовтень, 1 — «Кривава неділя»: жорстоке побиття спецзагонами міліції групи людей під час свят­кування дня Львова;

3 — понад 40 підприємств, установ і навчальних закладів Львова провели двогодинний поперед­жувальний страйк протесту проти розправи над мирними учасниками свята міста;

5 — у Києві пройшов перший студентський мітинг у студмістечку КДУ; 15 — розігнана міліцією установча конференція Народного Руху м. Хмельницького; відроджене Наукове Товариство ім. Т. Шевченка;

28—29 — відбувся Всеукраїнський з'їзд екологічної асоціації «Зелений світ».

Листопад, 1 — Народне віче у Львові, присвячене вшануванню пам'яті Українських січових стріль­ців і 71-й річниці проголошення Західноукраїнської Народної Республіки;

4 — відбувся мітинг у Харкові в пам'ять українців і всіх загиблих від штучного голоду 1933 р.;

18 — відбулася нарада представників неформальних органів і об'єднань зі створення блоку демо­кратичних сил на вибори до Верховної Ради УРСР;

26 — другий похід греко-католиків до собору св. Юра.

Грудень, 8—10 — у КДУ пройшли установчі збори Української студентської спілки, де були пред­ставлені делегати з 11 міст України;

10 — відбувся перший санкціонований мітинг УГС, присвячений 41-й річниці прийняття ООН Де­кларації прав людини;

17 — у Києві й ряді інших міст України відбулися жалобні мітинги з ушанування пам'яті видатного вченого, державного діяча, правозахисника А.Д. Сахарова.

П ЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Леонід Макаровим Кравчук (нар. 1934 р.)

Перший Президент України Леонід Макарович Кравчук народився в 1934 р. в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. До вершин кар'єри Л. Кравчук ішов 56 років. Сільський хлоп­чина з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала в колгоспі, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника об­кому до другого секретаря ЦК КПУ.

23 липня 1990 р. сесія Верховної Ради УРСР у зв'язку з від­ставкою В. Івашка обрала на альтернативній основі Л. Крав­чука Головою Верховної Ради УРСР. Новообраний голова пар­ламенту відразу ж заявив, що розуміє політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашому житті, у контексті загаль­нодемократичного процесу і вважає за потрібне вирішувати питання про владу в республіці та про Союзний договір.

Він чудово усвідомлював, що зіткнеться з протидією, не­прийняттям його опозицією. Тому цілком слушно закликав до конструктивної співпраці увесь спектр наявних тоді політич­них сил.

Уже на початку вересня 1990 р. Л. Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши на одній із прес-конференцій: «Я був тоді впевнений, що вона можлива. Але тепер, коли утвердилися різні групи, партії, вона стала

нереальною. Я за консолідацію українського народу, за вихід з кризи, за будівництво нової суверенної держави. Щодо консолідації в самій Верховній Раді, то це — ілюзії. Але не треба ворожнечі. Потрібні розумні компроміси». Життя владно висувало на порядок денний питання майбутнього Союзного до­говору. Серпневий «заколот» 1991 р. прискорив розпад Радянського Союзу і виявився фатальним для деяких політиків, насамперед батька «перебудови» — М.С. Горбачова. Неоднозначну оцінку дістала позиція, яку в ці дні займав Леонід Кравчук як Голова Верховної Ради УРСР. Одні звинувачували його в надмірній обережності, другі — мало не в потуранні «заколотникам», треті — у зраді КПУ. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено, а її Указом від 30 серпня й заборонено діяльність компартії України.

Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум під­тримали майже всі політики і громадсько-політичні організації. На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України. 1 грудня 1991 р. відбулася іще одна визначна подія — було обрано першого Президента України.

Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л. Кравчук, В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, І. Юхновський, В. Гриньов, О. Ткаченко та Л. Табурянський. Лідером передвиборних перегонів уважався Голова Верховної Ради Л. Кравчук, котрий запропонував програму з п'яти «Д» — «Державність. Демократія. Добробут. Духовність. Довіра». Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її дер­жавних і політичних діячів перед необхідністю самостійного розв'язання багатьох складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили в Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

За рік незалежності Україну визнав увесь цивілізований світ: понад 120 країн, а з 87 із них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Вона набула основних ознак державності: кордо­ни, прикордонні війська та митна служба, сформувала власне військо. Проте серйозною проблемою було створення самостійної структурно збалансованої та ефективної національної економіки, власної фінансово-кредитної і банківської системи. В умовах гострої соціально-економічної та політичної кри­зи 24 вересня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів до парламенту — 27 березня — і Президента України — 26 червня 1994 р. За два з половиною роки, що минули після перших президентських виборів в Україні, бажаючих балотуватися істотно поменшало: якщо 1991 р. майже 100 висуванців розпочинали боротьбу, то 1994 р. — лише 11, із яких 7 (Л. Кравчук, В. Бабич, Л. Кучма, В. Лановий, О. Мороз, І. Плющ та П. Таланчук) були зареєстровані кандидатами у Президенти України.

10 липня відбувся другий тур виборів. А вже о 5-й ранку 11 липня з Адміністрації Л. Кравчука зателефонували до виборчого штабу Л. Кучми й привітали суперників із перемогою. За Л. Кучму про­голосувало понад 52% тих, хто прийшов на виборчі дільниці, за Л. Кравчука —45%.

І сторичний портрет В'ячеслав Чорновіл (1937—1999)

Шістдесятник, видатний діяч правозахисного і на­ціонально-визвольного руху 1960-х—1990-х рр., член Української громадської групи сприяння виконанню Гель­сінських угод (УГГ), політичний і державний діяч, публі­цист і журналіст В'ячеслав Чорновіл народився 24 грудня 1937 року в с. Єрки Звенигородського району (нині Ка-теринопільський) Черкаської області в родині сільських учителів. 1955 р. закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету ім. Тараса Шевченка на філоло­гічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. Уже в університеті мав неприємності за свої погляди, із чим пов'язана майже річна перерва в навчанні 1958 р. 1960 року закінчив університет із відзнакою.В. Чорновіл започаткував в Україні національно-визвольний рух шістдесятників разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, Г. Севрук та ін. В. Чорновіл був одним із найяскравіших організаторів та активістів цього руху, що в 1960-ті—1970-ті рр. протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності, державного суверенітету. Брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді (КТМ).

4 вересня 1965 р. виступив разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом у кінотеатрі «Україна» на прем'єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів української інтелі­генції. За відмову давати свідчення на закритому суді братів Горинів В. Чорновола засудили до трьох місяців примусових робіт.

Репресії лише посилювали в ньому силу опору: звільнення з роботи прискорило працю над доку­ментальним дослідженням «Правосуддя чи рецидиви терору?» (травень 1966 р.). Це був, мабуть, один

. з найсміливіших зразків тогочасної української політичної публіцистики. Наступний вирок у листо­паді 1967 р. — три роки ув'язнення в таборах суворого режиму. Причиною і цього разу виявилася жур­налістика: Чорновіл уклав документальну збірку «Лихо з розуму» (Портрети двадцяти «злочинців»), де подав матеріали про арештованих у 1965 році шістдесятників.

Після звільнення 1969 р. з великими труднощами вдалося влаштуватися на роботу. З 1970 р. В. Чорновіл працював спостерігачем метеостанції в Закарпатті, землекопом археологічної експедиції в Одеській області, вагарем на станції Скнилів у Львові. 1970 р. Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», у якому друкує матеріали самвидаву, хроніку українського національ­ного спротиву. 1972 р. його заарештовують знову — попереду суд і вирок: шість років таборів і три роки заслання. В. Чорновіл був організатором і учасником численних акцій протесту, голодовок, ви­снажливої боротьби за статус політв'язня. «Зеківський генерал» — так назвав нарис про нього пись­менник Михайло Хейфец.

22 травня 1979 р. Чорновіл став членом Української Гельсінської групи. У квітні 1980 р. знову за­арештований на засланні за сфабрикованим звинуваченням (фактично — за опозиційні виступи та за участь у Гельсінській групі). 1983 р. звільнений за протестом прокурора Якутії без права виїзду в Україну. Працював кочегаром на заводі будівельних матеріалів у місті Покровську.

У травні 1985 р. В. Чорновіл повернувся в Україну. Зміг улаштуватися на роботу у Львові тіль­ки кочегаром у міськрембудтресті та школі-інтернаті. Відновив активну політичну діяльність. Улітку 1987 р. В. Чорновіл відновив видання «Українського вісника», редактором та автором якого був про­тягом двох років. 1988 р. ініціював створення Української Гельсінської спілки (УГС), яку від початку задумав як політичну партію.

Від часу створення (8—10 вересня 1989 року) Народного руху України (НРУ) В. Чорновіл бере активну участь у роботі організації. Сам він згадував: «Ідея створення Руху виникла спонтанно, вона йшла знизу. Прийшов час «розвалу імперії», так званої перебудови. Він закликав низи до дії, а серед інтелігенції, колишніх політв'язнів, політичних діячів виявилися люди, які вирішили очолити цей рух. Я пригадую, як 17 вересня 1989 р. ми вивели на вулиці Львова 200—250 тис. осіб. Це була природна потреба різко змінити ситуацію, яка на цей момент склалася в країні: ішло розвалення комуністичної системи, дуже активізувалися народні маси, і це треба було оформити... У вересні 1989 р. відбулися установчі збори НРУ. 1993 р. НРУ був перереєстрований на політичну партію, бо, будучи громадсько-політичною організацією, ми не могли брати участь у виборах».

У березні 1990 р. В. Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України. Він був одним із лідерів радикального крила демократичної частини Верховної Ради — На­родної Ради. З квітня 1990 р. до квітня 1992 р. — голова Львівської облради та облвиконкому. Восени 1991 р. В. Чорновіл був кандидатом у Президенти України (2 місце, 7 420 727 голосів або 23,27%). У жовтні 1991 р. на Великій козацькій раді В. Чорновола обрано гетьманом українського козацтва. З квітня 1992 р. він на постійній роботі в парламенті України (народний депутат України двох на­ступних скликань — 1994 і 1998 рр., керівник депутатської фракції Народного руху України). З 1995 року — член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи. Шеф-редактор незалежної громадсько-політичної газети «Час». Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1996) у галузі журналістики й публіцистики (у тому числі за твори, раніше інкриміновані як антира-дянські) — за збірки «Правосуддя чи рецидиви терору?», «Лихо з розуму», книгу «Хроніка таборових буднів», публіцистичні виступи в пресі. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975). Нагородженний орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997).

25 березня 1999 р. Вячеслав Чорновіл загинув за нез'ясованих обставин в автокатастрофі на шосе під Борисполем.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ

Робота з картосхемою

«Україна в 1885—1991 роках. Боротьба за незалежність»

Покажіть на картосхемі:

> міста, які стали головними осередками національного відродження в другій половині 1980-х рр.; скориставшись картою, назвіть, які події там відбулися;

> міста, у яких 1989 р. відбувся шахтарський страйк

> місто, у якому відбувся Перший республіканський фестиваль сучасної української пісні «Чер­вона рута» (17—26 вересня 1989 р.);

> міста, через які проходив «живий ланцюг» 1990 р.

Ї

Тест 2 (контрольний)

1. Які заходи в економічній сфері були здійснені керівництвом ЦК КПРС на чолі з М. Горбачовим у період «перебудови»?

А ліквідація галузевої системи управління й створення раднаргоспів Б освоєння цілинних земель Казахстану, Сибіру, Північного Кавказу В запровадження орендних та кооперативних форм господарювання Г обмеження господарської самостійності промислових підприємств

2. Як називається політика максимальної відвертості в діяльності державних і громадських організа­цій, надання можливості отримувати достовірну інформацію?

А гласність Б демократизація

В лібералізація Г плюралізм

3. Хто з політичних діячів був головою першої масової опозиційної організації — Народного руху України?

А П. Григоренко Б Л. Лук'яненко

В М. Руденко Г В. Чорновіл

4. Якою цифрою позначено на картосхемі місто, від якого 1990 р. протягнувся «живий ланцюг» із нагоди річниці злуки УНР і ЗУНР? А 1 Б 2 В З Г 4