Тема 15. Наддніпрянська україна в другій половині XIX ст.

ХРОНОЛОГІЧНА ТАБЛИЦЯ*

Дата	Подія
1853—1856 рр.	участь Росії в Кримській війні з Великою Британією, Францією, Осман­ською імперією
1854 р.	спроба організації антиросійського повстання Міхалем Чайковським
1855 р.	розгортання масового антикріпосницького руху — «Київської козаччини» під час Кримської війни
1856 р.	селянський рух «У Таврію за волею», масове переселення селян Катеринослав-щини і Херсонщини до Криму під час Кримської війни
1856— 1859 рр.	діяльність Харківсько-Київського студентського таємного товариства
1857р.	створення таємного комітету для підготовки реформи в Росії
1859 р.	виникнення першої громади, відкриття в Києві першої в Російській імперії не­дільної школи
1860 р.	початок громадівського руху в Україні, створення в Києві Української громади
60—90-ті рр. XIX ст.	Формування в Україні Донецького вугільно-металургійного, Криворізького за­лізорудного, Нікопольського марганцевого промислових центрів; прискорений розвиток зернового і цукробурякового виробництва
1861—1862 рр.	видання в Петербурзі першого українського журналу «Основа»
19 лютого 1861 р.	скасування імператором Олександром II кріпосного права в Російській імперії
1861 р.	створення російської революційної організації «Земля і воля»
Початок 60-х рр. XIX ст.	діяльність «хлопоманів»
1863 р.	видання Валуєвського циркуляру про заборону друкування українською мовою наукових, освітніх і релігійних видань
1863—1864 рр.	польське національно-визвольне повстання проти Росії, яке охопило й Право­бережну Україну
1860—1864 рр.	проведення фінансової реформи в Російській імперії
1862—1877 рр.	здійснення військової реформи в Російській імперії
1863—1864 р.	проведення освітньої, земської та судової реформ у Російській імперії
1865 р.	зеформа в галузі цензури
1866 р.	відкриття першої в Україні залізниці Балта—Одеса (219 верст)
Початок 70-х рр. XIX ст.	відновлення громадівського руху
70-ті рр. XIX ст.	діяльність в Україні «чайковців» і «Київської комуни»
1870 р.	здійснення реформи міського самоврядування в Російській імперії
1873 р.	створення Історичного товариства Нестора Літописця, заснування Південно-Західного відділу Російського географічного товариства
1874 р.	здійснення народниками масового «ходіння в народ» .
1875 р.	початок діяльності гуртка «Південних бунтарів»
1876 р.	видання імператором Олександром II Бмського указу про повну заборону української мови
1&77р.	створення «Таємної дружини», «Чигиринська змова»
1878 р.	початок закордонної діяльності Михайла Драгоманова
1883 р.	скасування категорії тимчасовозобов'язаних селян у Російській імперії
1892—1893 рр.	виникнення таємної студентської організації «Братство тарасівців»

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ Й ТЕРМІНИ**

Земства — виборні загальностанові органи місцевого самоврядування в губерніях Російської імпе­рії, які займалися господарськими та культурними справами.

Громадівство — громадсько-політичний рух, учасники жкого віддавали перевагу не політичній діяльності, а культурно-просвітницькій роботі серед населгннл.

«Братство тарасівців» — таємна студентська організації, яка мала осередки в Харкові. Києві, Оде­сі, Полтаві та визначала метою своєї діяльності здобуття незалежності України.

«Чигиринська змова» — спроба групи револющонерів-егродинісів на чолі з Я Стефановичем під­няти селянське повстання в Чигиринському повіті Київсько: плоетвіТ в І * р

Хлопомани — представники національно-культурного рух;, в У країн: середини XIX ст.. які ви­вчали українську мову, історію й культуру, прагнули зближенні з народом та демократизації суспіль­ства.

ФАКТИ

Стислий довідник Реформи 60—70-х рр. XIX ст. і процеси модернізації в Україні

У середині XIX ст. різко загострилася криза кріпосницької системи., що виявилося у відставанні Росії від передових країн Заходу, її поразці в Кримській війні 1853—1856 рр.. збільшенні кількості се­лянських повстань («Київська козаччина» 1855 р., похід селян –«У Таврію за волею»" 1856 р.). Усі верстви населення (інтелігенція, селяни, підприємці й навіть поміщики* розуміти необхідність здійснення се­лянської реформи.

19 лютого 1861 р. російський імператор Олександр II підписав «Положення про селян» і «Мані­фест» про скасування кріпосного права. Селяни одержали особисту свободу й громадянські права. За отримані земельні наділи, які часто були меншими й гіршими, ніж попередні, селяни повинні були заплатити поміщикам викуп. Через відсутність належної суми грошей вони мусили брати їх у борг у держави, а потім сплачувати одержану позику ^ відсотками протягом 49 років. До укладання ви­купної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов'язаними й за користування наділами змушені були відпрацьовувати панщину або платити оброк. Зберігалася община як засіб суворого ви­конання селянами повинностей, оскільки з поміщиком розраховувався не кожен селянин окремо, а вся община в цілому. Для розв'язання спорів між селянами й поміщиками було створено інститут мирових посередників, які призначалися виключно з дворян.

Селянська реформа сприяла розвитку капіталістичних відносин, однак зберігала кріпосницькі пе­режитки (поміщицьке землеволодіння, безземелля й малоземелля селян, високі викупні платежі, пови­нності тимчасовозобов'язаних селян).

Скасування кріпосного права викликало необхідність проведення реформ адміністративно-політичного управління: реформи місцевого самоврядування, військової, судової, фінансової та освіт­ньої.

Реформи 60—70-х рр. XIX ст. справили позитивний вплив на соціально-економічний розвиток суспільства, сприяли розвитку ринкових відносин у сільському господарстві й промисловості. Однак вони не змінили основ політичного устрою — Росія залишалася абсолютною монархією з жорстоким політичним режимом.

Економічний розвиток Наддніпрянської України у 60—90-х рр. XIX ст.

Галузь економії- Особливості розвитку економіки ного розвитку
.. ■ ■	У сільському господарстві діяли дві системи господарювання: ринкова система,
	при якій застосовувалася вільнонаймана праця селян за договором із викори-
	станням сільгосптехніки й добрів, і відробіткова система, при якій застосовува-
	лася примусова праця селян зі своїм інвентарем у господарстві поміщика за взяті
	в борг зерно, інвентар та ін.
	Піднесення сільського господарства проявилося в розвитку товарного рільни-
Сільське	цтва (вирощуванні зернових культур, кукурудзи, льону, тютюну, цукрових бу-
господарство	ряків), розвитку тваринництва (розведенні великої рогатої худоби, овець, сви-
	ней, коней), застосуванні сільськогосподарської техніки (парових двигунів,
	молотарок, жниварок, віялок), поширенні застосування вільнонайманої праці
	(батраків) розвитку сільськогосподарської кооперації (створенні артілей, спо-
	живспілок), подальшому майновому розшаруванні селянства (заможні селяни,
	середняки, бідняки), початку трудової еміграції українців до Кубані, Поволжя,
	Сибіру
	У промисловості завершився промисловий переворот. Розвивалися вугільна
	(Донбас), залізорудна (Кривий Ріг), металургійна (Олександрівськ, Катерино-
	слав, Юзівка), машинобудівна (Харків, Луганськ, Миколаїв), цукрова (Правобе-
	режжя) галузі. Сформувалися два центри важкої промисловості — Донецький
Промисловість	басейн і Дніпровський промисловий район. Пожвавилися інвестиції іноземного
	капіталу (англійського, французького, німецького, бельгійського та ін.) у про-
	мисловість.
	На початку XX ст. Україна давала 70% загальноімперського видобутку вугілля,
	близько 50% виплавки чавуну та сталі, 90% виробництва цукру
	Розвивалася внутрішня та зовнішня торгівля: Україна експортувала пшеницю,
	ячмінь, вовну, м'ясо, сукно, імпортувала машини, шовк, бавовну, чай, каву, рис,
Торгівля	прянощі. Розвивалися ярмаркова торгівля (у Харкові, Києві, Полтаві, Житомирі,
	Білій Церкві), чумацький промисел (транспортування зерна, солі, риби), створю-
	валися біржі для продажу великих партій товарів (Київська, Одеська, Харківська,
	Миколаївська та ін.)
	Розгорнулося залізничне будівництво (Одеса—Балта> Київ—Одеса, Курськ—
	Харків—Севастополь, Донбас—Кривий Ріг та ін.).
Транспорт	Розвивався водний транспорт, зростали морські порти (Миколаїв, Херсон, Ма-
	ріуполь, Керч)

словник

Поняття й терміни

Буржуазія — соціальна верства підприємців, формування якої пов'язане з розвитком фабрично-заводської промисловості.

Міські думи — виборні загальностанові органи місцевого самоврядування в містах Російської ім­перії, які займалися господарськими та культурними справами.

Модернізація — оновлення, зміни в економічному, політичному, культурному житті суспільства відповідно до сучасних вимог.

Пролетаріат — соціальна верства найманих робітників, формування якої пов'язане з розвитком фабрично-заводської промисловості.

Промисловий переворот — перехід від дрібного товарного виробництва й мануфактури до вели­кого машинного виробництва й заводу та фабрики.

Реформа — перетворення, перебудова економічного, політичного, культурного життя суспільства, спрямовані на оновлення основ існуючої соціально-політичної структури та суспільного ладу.

Ринкові відносини — економічні відносини, засновані на свободі господарської діяльності, обміні товарів на підставі попиту і пропозиції, вільного ціноутворення та конкуренції.

Селянська реформа 1861 р. — поступова ліквідація кріпацтва, здійснена російським урядом уна­слідок царського «Маніфесту» 1861 р.

Товарне виробництво — форма виробництва, за якої продукти виробляються для продажу.

Чумацтво — торгово-візницький промисел в Україні протягом XVI—XIX ст., основними товарами якого були сіль, риба, ліс, хліб, вироби ремесел і промислів.

ДЛЯ ДОПИТЛИВИХ

Додаткова інформація

Вплив реформ 60—70-х рр. XIX ст.

на економічний розвиток Наддніпрянської України

Реформи 60—70-х років XIX ст. прискорили економічний розвиток Наддніпрянської України. В Україні в пореформений період виникає цілий ряд промислових центрів усеросійського значен­ня: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий і Південно-західний цукровий.

Наприкінці 60-х і особливо на початку 70-х років розпочався розвиток Донбасу. У 1871 р. англієць Джон Юз відкрив у Катеринославській губернії металургійний завод, поблизу якого виникло селище Юзівка (тепер Донецьк). З 1861 р. по 1900 р. видобуток вугілля в Донбасі збільшився майже в 100 разів. У Донбасі в 1900 р. зосереджувалося понад 2/3 загальноросійського видобутку вугілля і майже все ви­робництво коксу.

У 1881 р. засновано іноземне акціонерне товариство, яке розпочало розробку залізної руди на Сак-саганському руднику в Криворізькому басейні. На кінець XIX ст. Кривбас давав 57,2% видобутку за­лізної руди в Російській імперії. У другій половині 80-х років на базі руд Кривого Рогу та коксівного вугілля Донбасу розпочалося будівництво великих металургійних заводів у Подніпров'ї: в Олексан-дрівську (тепер Запоріжжя), Катеринославі (Дніпропетровськ), с. Кам'янське (Дніпродзержинськ). Під кінець XIX ст. Наддніпрянська Україна перетворилася в основну вугільно-металургійну базу Росії.

На Правобережжі й Лівобережжі продовжували розвиватися цукрова, харчова, легка промислово­сті. Виробництво цукру в Україні за період від 1861 р. по 1897 р. зросло в 15 разів. У цій галузі панівні позиції посідали підприємці Яхненки, Симиренки, Харитоненки, Бродські. На середину 90-х років 153 цукрових заводи України виробляли 23,9 млн пудів цукру.

Досить активно розвивається в пореформений період і машинобудування, перш за все сільсько­господарське. У Степовій Україні виникають нові та розширюються старі підприємства, виробництво сільськогосподарських машин за останню чверть XIX ст. зростає у 12 разів. Головними центрами цієї галузі стають Олександрівськ, Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ. Більшість згаданих підприємств належали представникам німецького капіталу. Продукція українських підприємств не лише забезпечувала потреби українських виробників сільськогосподарської продукції, але й вивози­лася в центральні та приволзькі губернії Російської імперії і навіть до Сибіру. Підприємства України були досить великими, виробляючи більше 50% загальноімперського випуску сільськогосподарських машин, кількість їх напередодні Першої світової війни перевершувала 20%.

У 1895 р. розпочалося будівництво Харківського паровозобудівного, а в наступному році -^ Луган­ського машинобудівного заводів. Уже 1900 р. ці заводи випустили 233 паровози (23,3% загальноросій­ського виробництва).

Відразу жпісля реформи 1861 р. в Україні розпочинається будівництво залізниць, які з'єднуватимуть головні хліборобні регіони України з Чорноморськими портами. Перша залізниця Балта—Одеса була збудована в 1865 р. Протягом 1866—1879 рр. в Україні прокладено понад 4,5 тис. верст залізничних колій. На кінець XIX ст. довжина залізниць в Україні становила 1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії. По річках України ходило 220 пароплавів.

Індустріалізація сприяла розвитку міст. Особливо швидко розвивалася Одеса, яка вийшла на перше місце в Україні за кількістю промислових підприємств та обсягом промислового виробництва. У 1879 р. в Одесі було 159 підприємств, а в 1890 р. — 322 (у т. ч. 14 парових млинів, 11 ливарно-механічних заводів, фабрики джутових мішків та ін.). Одеський порт зайняв друге місце за обсягом перевезень вантажів серед морських портів Росії (після Петербурга). У 1897 р. у містах проживало 16% населення Східної України.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичним джерелом

З місцевого Положення про поземельний устрій селян, оселених на поміщицьких землях у губер­ніях: Київській, Подільській і Волинській (19 лютого 1861 р.)

Общинна земля, височайше затверджена правилами 26 травня 1847 і 29 грудня 1848 року, яка визнана незмінною і недоторканною, залишається в попередньому її розмірі, в постійному користуванні тимчасово зобов'язаних селян кожної сільської громади за визначені в цьому Положенні пови­нності.

Поміщик ні в якому разі не зобов'язаний збільшувати затверджений за селянами ... общинний наділ новими до нього прирізками з панської землі...

1. Які історичні умови спричинили появу цитованого документа?

2. Проведення якої реформи він передбачав? Розкрийте основні умови її проведення?

3. Які наслідки мало проведення даної реформи? У чому полягає її історичне значення?

ФАКТИ

Стислий довідник Політика російського царизму щодо України

У другій половині XIX ст. російський царизм проводив політику національного гноблення україн­ського народу. У1863 р. міністр внутрішніх справ Петро Валуєв видав Валуєвський циркуляр про за­борону друкування українською мовою шкільних і релігійних видань. 1876р. імператор Олександр II видав Емський указ про повну заборону української мови, за яким заборонялися публікація й увезен­ня в Україну будь-яких українських книг, п'єс, пісень, використання української мови в початкових школах, судах і державних установах.

Однак царські заборони не могли зупинити національно-визвольної боротьби. У Наддніпрянській Україні, як і раніше, розвивалися український, російський і польський визвольні рухи.

Український національно-визвольний рух. Розвиток громадівського руху.

Заснування та діяльність «Південно-Західного відділу Російського географічного товариства»

Становлення українського національно-визвольного руху було пов'язане з діяльністю громад.

Гро­мади — організації української інтелігенції, які займалися культурно-просвітницькою діяльністю: ви­вчали українську мову, історію та культуру, організовували недільні школи й гуртки просвітництва, видавали популярну й наукову літературу.

У 1859р. у Петербурзі виникла перша українська громада за участю Миколи Костомарова, Василя Білозерського, Пантелеймона Куліша, Тараса Шевченка, які в 1861—1862 рр. видавали український громадсько-політичний і літературний журнал «Основа».

У 1860 р. виникла громада в Києві за участю Володимира Антоновича, Михайла Драгоманова, Павла Чубинського. У 1873 р. громадівці створили Історичне товариство Нестора Літописця й заснували «Південно-Західний відділ Російського географічного товариства», головою якого став Григорій Галаган. У 1874—1875 рр. громадівці видавали газету «Київський телеграф», у якій друку­валися статті на гострі соціально-економічні й політичні теми.

Громади діяли в Харкові, Полтаві, Чернігові, Одесі та інших містах Наддніпрянської України. Піс­ля Емського указу почалося розмежування громадівського руху: молодь, яку не задовольняла суто культурницька діяльність «старих громад», стала об'єднуватися в «молоді громади» й займатися по­літичною діяльністю.

У 1892 р. виникла таємна студентська організація «Братство тарасівців» за участю Івана Липи, Бориса Грінченка, Миколи Міхновського, яка проголосила метою своєї діяльності створення неза­лежної соборної Української держави. Український національно-визвольний рух перейшов від куль­турницького до політичного етапу розвитку.

Російський громадсько-політичний рух, його вплив на Україну

У 60—80-х рр. XIX ст. в Наддніпрянській Україні активно діяли російські організації народників, вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції, які ставили за мету ліквідацію в Російській імперії самодержавства, перебудову життя на демократичних засадах, упровадження общинного соціалізму. Народницькі гуртки, що виникли в Одесі, Києві, Харкові, Миколаєві, Полтаві, підтримували між со­бою зв'язки й були підпорядковані єдиному керівництву в Петербурзі, де в 1876р. була створена орга­нізація «Земля і воля», яка в 1879р. розкололася на «Народну волю» та «Чорний переділ».

Найбільш активно діяли народницькі гуртки «Київська комуна» й «Південні бунтарі», членами яких були Олександр Желябов, Віра Засулич, Яків Стефанович. У 1874—1875 рр. народники здій­снили «ходіння в народ», під час якого читали селянам заборонену літературу, проводили бесіди на революційні теми, формували нелегальні гуртки. У 1877р. кілька народників на чолі зЯковом Сте-фановичем створили нелегальну організацію, яка, сфабрикувавши «царський маніфест», намагалася здійснити «Чигиринську змову» з метою організації селянського повстання на Київщині.

Після провалу планів підняти селян на повстання народники перейшли до терору, здійснивши низку замахів на царя та чиновників, які закінчилися вбивством 1 березня 1881 р. імператора Олексан­дра II. Ні пропагандистська, ні терористична діяльність народників не досягли мети. Здійснити соціа­лістичну революцію, спираючись на селянство, виявилося неможливим. Організації народників були розгромлені, керівники страчені або засуджені до каторги (у тому числі українці Олександр Желябов, Микола Кибальчич).

Польський національно-визвольний рух

У 50—60-х рр. XIX ст. на Правобережжі серед полонізованої української шляхти виник культурно-просвітницький рух «хлопоманів», представниками якого були Володимир Антонович, Тадей Риль­ський, Борис Познанський. «Хлопомани» визнавали існування українського народу, вивчали україн­ську мову, історію та культуру, прагнули відміни кріпацтва та демократизації суспільства.

У 1863—1864 рр. відбулося польське національно-визвольне повстання проти Росії, яке охопило й Правобережну Україну. У лавах польських повстанців воювали українці Андрій Потебня, Андрій Красовський та ін. Поляки, як і раніше, прагнули відновити незалежність Польщі в межах 1772 р. і відмовляли українському народу в праві на власну державність, тому масової підтримки українців повстання не отримало і було придушене російським урядом.

СЛОВНИК Поняття й терміни

Валуєвський циркуляр — розпорядження про заборону друкування українською мовою науко­вих, освітніх і релігійних видань, видане міністром внутрішніх справ Росії П. Валуєвим у 1863 р.

Громади — національно-культурні та громадсько-політичні організації української інтелігенції, які займалися культурно-просвітницькою діяльністю.

Емський указ — розпорядження імператора Олександра II, підписане в 1876 р. в німецькому м. Емс, про заборону видання та ввезення з-за кордону будь-якої літератури українською мовою.

«Київський телеграф» — громадсько-політична та літературна газета, що виходила в Києві в 1859—1876 рр., друкований орган Київської громади.

Народники — учасники революційно-визвольного руху в Росії та Наддніпрянській Україні в 60— 90-х рр. XIX ст., які ставили за мету ліквідацію в Російській імперії самодержавства, перебудову життя на демократичних засадах, упровадження общинного соціалізму.

Південно-Західний відділ Російського географічного товариства — відділ, створений у 1875 р. з метою дослідження географії, етнографії та економіки України.

«Ходіння в народ» — масова агітаційно-пропагандистська акція народників, здійснена в 1874 р. з метою встановлення тісного зв'язку із селянами для підготовки селянського повстання.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з історичними джерелами

З Валуевського циркуляру

Беручи до уваги... теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події...

міністр внутрішніх справ визнав за необхідне... дати по цензурному відомству розпорядження, щоб «до друку дозволялись тільки такі твори цією [українською] мовою, які належать до галузі красного

письменства; пропускання ж книг малоросійською мовою як духовного змісту, так навчальних і вза-

галі призначених для початкового читання народу, припинити...

З Емського указу | Государ імператор... височайше наказав:

1) не допускати ввезення в межі імперії без окремого на те дозвілу Головного управління будь-яких книг і брошур, що видаються за кордоном малоруською говіркою.

2) Друкування і видання в імперії оригінальних творів і перекладів на тому ж наріччі за­боронити...

3) Заборонити також різні сценічні вистави й читання на малоруському наріччі, а також

а друкування на ньому текстів до музикальних нот.

4) Припинити видання газети «Київський теле­граф»...»

1. Коли та в яких історичних умовах виникли цитовані документи?

2. Порівняйте подоження, що містяться в уривках. Як Ви вважаєте, чому виникла необхідність до­повнювати Валуєвський циркуляр Емеьким указом?

3. Які наслідки мав Емський указ для українського суспільного та національно-культурного життя?

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет

Володимир Антонович

(1834—1908)

Український історик, археолог, етнограф, археограф Володимир Боніфатійович Антонович наро­дився 1834 р. в Махнівці поблизу Бердичева. Закінчив медичний (1855 р.) та історико-філологічний (1860 р.) факультети Київського університету. У студентські роки брав участь у діяльності «хлопо-манів». Це були молоді люди, які походили переважно з шляхетських польських або українських (по­лонізованих) родин; Вони вважали, що шляхта має поєднатися з тим народом, на землі якого живе. Насамперед вони закликали ополячених українців повернутися до нації своїх батьків.

1 870 р. в Київському університеті Антонович захистив магістер­ську дисертацію «Последние времена казачества на правой стороне Днепра по актам с 1679 по 1716 год», а 19 травня 1878 р. — доктор­ську дисертацію «Очерк истории Великого княжества Литовского до смерти Ольгерда». З 1901 року — член-кореспондент Російської академії наук.

В. Антонович належав до кола засновників Південно-Західного відділення Російського географічного товариства (1873 р.) і жур­налу «Киевская старина» (1882 р.), ініціював політику «нової ери» (польсько-українського порозуміння на Галичині в кінці 1880 — на початку 1890-х рр.).

Разом з іншими громадськими діячами в 1897 р. узяв участь у створенні першої напівлегальної наддніпрянської Загальноукраїн­ської безпартійної організації. На схилку віку Володимир Антонович багато хворів і відійшов од активного громадського життя.

ПЕРСОНАЛИ

Історичний портрет Михайло Драгоманов (1841—1895)

Публіцист, історик, філософ, економіст, літературознавець, фольклорист, громадський діяч Михай­ло Петрович Драгоманов народився 1841 року в Гадячі на Полтавщині.

в осени 183У року м. драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету. М. Драгоманов намагався встигати й органічно поєднувати процес навчання з прак­тичною громадською роботою. Вирішальним у справі становлення М. Драгоманова як політичного і громадського діяча став його ви­ступ над труною Шевченка в Києві, коли прах великого Кобзаря пе­ревозили до Чернечої гори. Слова, сказані тоді ще юним промовцем: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе тер­новий вінець», — виявилися пророчими. У 1863 р. М. Драгоманов стає членом Громади. Ці об'єднання виникали як форма пробуджен­ня свідомості національної інтелігенції до пізнання української лі­тератури, історії, культури, народного побуту, права. Пізніше, у 70-х рр. з'явилися нові, молоді Громади, у статутах яких уже стояло пи­тання про «самостійне політичне існування» України з «виборним народним правлінням».

Із середини 60-х років становлення М. Драгоманова як ученого відбувається в тісному взаємозв'язку з його публіцистичною діяль­ністю. У 1871 р. Київський університет відряджає М. Драгоманова

за кордон. Замість запланованих двох років молодий учений пробув там майже три, відвідавши за цей час Берлін, Прагу, Відень, Флоренцію, Гейдельберг, Львів. Він тепер міг критично оглянути й оцінити свої переконання, зіставляючи їх із побаченим західноєвропейським досвідом.

Наступ реакції, повторне запровадження утисків проти відроджуваних проявів української культу­ри змусили М.Драгоманова виїхати за кордон і стати політичним емігрантом. Восени 1875 р. Михайло Петрович вирушає до Відня з метою створити там осередок національної політичної думки, започат­кувати випуск української газети. Громадсько-політичний збірник «Громада» М. Драгоманов створив у Женеві восени 1876 р. Було видано п'ять томів збірника. Головна ідея «Громади» — дати якнайбільше матеріалів для вивчення України і її народу. З другої половини 80-х рр. М. Драгоманова запрошують до співпраці ряд провідних видань Галичини.

У 1889 р. Михайла Петровича запрошують на кафедру загальної історії історико-філологічного фа­культету Софійського університету Болгарії. Ім'я М.Драгоманова асоціювалося у свідомості прогре­сивної громадськості з боротьбою слов'янських народів за свободу, автономію, братерство.

Історичний портрет Павло Чубинський (1839—1884)

Етнограф, фольклорист, поет Павло Платонович Чубинський народився 27 січня 1839 р. на хуторі поблизу Києва (нині — у межах Борисполя), у родині бідного дворянина. Навчався у Другій київській

гімназії, потім — на юридичному факультеті Петербурзького уні­верситету. Ще в університеті почав брати участь у житті україн­ської громади. Був автором журналу «Основа». За участь у протес­тах проти придушення Варшавського повстання був виключений з університету та переселився на Чернігівщину. Незважаючи на ви­ключення з університету, у 1861 р. захищає в Петербурзі дисертацію з правознавства, присвячену народним юридичним звичаям і по­няттям із цивільного права Малоросії (України) та одержує вчене звання кандидата, після чого знову повертається в Україну, де роз­гортає активну публіцистичну діяльність. Брав участь у діяльнос­ті Київської громади. Під час однієї із зустрічей громади ним був написаний вірш «Ще не вмерла Україна...», покладений пізніше на мелодію Державного гімну України.

Скоро проти членів громади було заведено кримінальну спра­ву, у тому числі — і на П. Чубинського, якого примусово вислали в Архангельську губернію під нагляд поліції. Під час проживання

• на Півночі Росії Чубинський провів цілий ряд важливих досліджень краю (зокрема, звичаїв місцевого російського та фінського населення, торгівлі тощо).

Після повернення із заслання П. Чубинський очолив експедицію в Південно-Західний край (так офіційно називались українські, білоруські та частина польських земель у Російській імперії) для етнографічних та статистичних досліджень. Завдяки вдалим результатам експедиції П. Чубинський засновує Південно-Західний відділ Російського географічного товариства, який мав велике значення для активізації українознавчих досліджень. Діяльність П. Чубинського була відзначена золотими ме­далями Російського географічного товариства та Міжнародного етнографічного конгресу (м. Париж). Однак в умовах початку гонінь на українську культуру П. Чубинський був змушений переселитися до Петербурга. Щоправда, там він пробув недовго. У 1879 р. він домігся відставки та дозволу повернутись до України. Останні свої роки Чубинський провів у м. Бориспіль.

Історичний портрет Борис Грінченко (1863—1910)

Український письменник, педагог, лексикограф, літературозна­вець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч Борис Дмитрович Грінченко народився 9 грудня 1863 р. на хуторі Вільховий Яр на-Харківщині (тепер Сумської області) у збіднілій дворянській родині. У 1874—1879 рр. він навчався в Харківській реальній школі, але з п'ятого класу був виключений за зв'язки з підпільною народницькою організацією. Після двомісячного ув'язнення Грінченко працює дрібним канцеляристом у Харків­ській казенній палаті, а невдовзі, склавши іспит на народного вчи­теля, влаштовується вчителювати. За винятком 1886—1887 рр., коли Грінченко працював статистиком у губернському земстві на Херсонщині, освітній ниві він віддав понад десять років (1881 — 1894 рр.).

У 1894 р. Грінченко переїздить до Чернігова. Тут, працюючи в губернському земстві, він організовує видання бібліотечки на-роднопросвітніх книжок, стає одним із керівників нелегальної «Чернігівської Громади», упорядковує музей української старови­ни В. Тарновського.

З 1902 р. Грінченко живе в Києві. У 1905 р. він редагує першу українську щоденну газету «Громадська думка» (згодом «Рада»), а в 1906 р. — журнал «Нова громада»; того ж 1906 р. стає керівни­ком київського товариства «Просвіта».

Б. Грінченко був поетом, прозаїком, драматургом, перекладачем, літературним критиком. Відо­мий він і як мовознавець («Словарь української мови»), фольклорист та етнограф («Зтнографические материальї, собранньїе в Черниговской и соседней с ней губерниях»), педагог, публіцист, організатор видавничої справи, бібліограф. Письменника шанували І. франко, М. Коцюбинський, Леся Українка, П. Грабовський та інші видатні сучасники.

ЗВЕРНІТЬ УВАГУ Робота з картосхемою «Україна у складі двох імперій»

1. Приводом до якого селянського руху середини XIX ст. стало поширення чуток про звільнення від кріпацтва селян, що заселять зруйновані під час Кримської війни місцевості?

А «Київська козаччина» Б «Костянтинівська легенда» В «У Таврію за волею» ' Г «Холерні бунти»

2. Який наслідок мала аграрна реформа 1861 р. для розвитку сільского господарства Наддніпрянської України?

А початок масової трудової еміграції населення

Б вирішення проблеми аграрного перенаселення

В скасування землеволодіння поміщиків і церкви

Г ліквідація безземелля та малоземелля селянства

3. Як називалися виборні органи місцевого самоврядування в губерніях, які займалися господарськи­ми та культурними справами?

А братства Б громади В думи Г земства

4. Які галузі промисловості найшвидше розвивалися в губернії, територію якої заштриховано на карті?

А металургійна, вугільна, машинобудівна

Б деревообробна, харчова, текстильна

В хімічна, цукрова, нафтопереробна

Г нафтова, залізорудна, деревообробна