Р. Г. КРАЄВСЬКИЙ

кандидат педагогічних наук

МОВА ЖЕСТІВ ГЛУХИХ

Державне

учбово-педагогічне видавництво

„Радянська школа"

Київ-1964

371.9 К77

ПЕРЕДМОВА

Глухі, в якій би мірі вони не володіли словесною мовою, кори- стуються в більшості випадків у спілкуванні один з одним так зва- ною мовою жестів —• міміко-жестикулярною мовою. Тому сурдопедагоги і працівники підприємств товариства глухонімих повинні знати мову жестів, як прийнято говорити, міміки.

Педагог обов'язково повинен розуміти, про що говорять діти одне з одним, які питання їх цікавлять, він повинен знати, що відбувається в його присутності. Усім добре відомо, як дуже важ- ливо для педагога бути обізнаним з усіма деталями життя дитя- чого колективу, з його інтересами, радощами, конфліктами і су- перечками.

На жаль, тільки окремі працівники шкіл глухонімих знають міміку.

Оволодіння міміко-жестикулярною мовою для початківців ста- новить значні труднощі, особливо при запам'ятовуванні жестових знаків, подібних один до одного і різних щодо значення. Найбіль- ші труднощі становить розуміння міміки.

Неточне відтворення жестового знака нерідко призводить до перекручення змісту мімічної фрази. Крім того, у різних колективах глухонімих можуть бути різні жестові знаки, які ви- никли в даному колективі і тільки тут застосовуються, не спільні для всіх глухонімих. Правда, у більшості випадків зустрічаються різні почерки жестових знаків, які неправильно розглядають як р і з н і знаки. Спостерігаються й синоніми, які також іноді вважають особливостями різних діалектів. Усе це потрібно старанно вивчити, щоб оволодіти мімікою.

Посібник, який ми рекомендуємо для працівників шкіл глухих, працівників підприємств Всеукраїнського товариства глухонімих і студентів сурдопедагогічних відділень педагогічних інститутів, є спробою систематизовано описати жести і знаки міміко-жестику- лярної мови з метою раціонального її вивчення.

У цьому посібнику поряд з детальним описом жестового зна- ка і його схематичним графічним зображенням подано короткий опис його виникнення, що полегшує початківцю вивчення міміки, допомагає запам'ятати той або інший жестовий знак.

Усі жестові знаки об'єднані в окремі групи. В основу цього розподілу покладені спільні для багатьох жестів і жестових зна- ків положення пальців кисті, що є їх основними елементами, як своєрідні кінеми. '/

Як показала практика підготовки перекладачів-мімістів, таке вивчення мімічного словника найефективніше, особливо кінетичне близьких жестових знаків.

у зв'язку з тим, що ці кінеми в переважній більшості випад- ків відповідають дактильним знакам (з деякими іноді відхиленнями), під час описування жестів положення пальців рук позначаємо відповідним дактильним знаком.

Таке позначення положення пальців кисті виявилось найефек- тивнішим, воно не захаращує тексту багатослівним описом міміч- ного знака.

До опису жестових знаків додано схематичні малюнки, які відображають по можливості динаміку цих знаків. Жестових знаків, відтворення яких можливе тільки за описом, не ілюструємо.

Жестових визначень назв національностей і держав, а також міст у словнику не дано, тому що ознаки, на основі яких виникли жестові знаки цих назв, часто дуже нехарактерні, випадкові, пере- важно зв'язані з особливостями національного одягу, головних убо- рів, іноді зовнішнього вигляду тощо. Так, наприклад, жестовий знак угорці — це визначення нашитих шнурів на куртці, французи — аксельбанти на мундирах гренадерів, або жабо, туркмени — гостра шапка, індійці — кільце в ніздрі, яке зображають дактильним знаком о, або знак на центральній час- тині лоба, негри — жестовий знак чорний -{-великі губи, укра- їнці — довгі вуса тощо. Особливо недиференційованими, утворе- ними на основі однієї ознаки — вузької очної щілини є жестові зна- ки визначення монголів (відтягування зовнішнього кута ока на- зад), японців (кисть у формі дактильного знака я підносять до цього ж місця і роблять рух назад), китайців та корейців (кінчиком вказівного пальця підтягують вгору середню частину брови).

Тому замість жестових знаків для визначення держав, націо- нальностей і міст доцільно вживати дактильні позначення двох- трьох перших букв відповідних слів.

Подані в словнику жестові знаки автор зібрав у період практич- ної роботи в школах для глухих.

Автор мав можливість бути перекладачем для різноманітного дитячого колективу глухих. Це створило дуже сприятливі умови для вивчення всіх діалектів міміко-жестикулярної мови, усіх особливостей і різновидів мімічних знаків, зокрема знаків-сино- німів, а також і м і м і к й учнів шкіл глухих.

Велика кількість і насиченість матеріалу дали автору мож- ливість більш-менш широко викласти в цій книжці і деякі етимо- логічні дані.

ВСТУП

Людина — соціальна істота. Спілкування з іншими людьми є її потребою — життєвою необхідністю. Вся багатогранна діяль- ність людини (дитини і дорослого) зв'язана безпосередньо з мов- ною діяльністю.

Внутрішня потреба в спілкуванні з людьми, осмислене, свідо- ме сприймання навколишньої дійсності є факторами формування в глухонімих дітей, які не володіють мовою як засобом спілкування, міміко-жестикулярної мови, за допомогою якої вони задовольняють цю внутрішню потребу спілкування з присутніми, виражати їм свої думки, обмінюватись ними, розвивати своє мислен- ня, збагачувати свій життєвий досвід.

Міміко-жестикулярна мова глухих у процесі її застосування як засобу спілкування поступово розвивається і збагачується.

Глухонімий оволодіває мовою жестів за допомогою наслідуван- ня. В основі цих процесів лежать рефлекторні механізми. Первин- ною формою мімічного спілкування між глухою дитиною і при- сутніми є насамперед виражальна міміка і вказівні жести. На пер- шому етапі свого розвитку міміко-жестикулярна мова глухої ди- тини дуже примітивна і складається переважно з жестів у поєд- нанні з виражальною мімікою обличчя.

Глухий, який ніколи ніде не навчався і живе не в колективі глухонімих, звичайно не розуміє жестових знаків (міміки глухо- німих) і пояснювати йому все потрібно за допомогою конкретного показу предметів, користуючись тими жестами, які будуть в одна- ковій мірі зрозумілі і людині, що чує. Проте не слід вважати, що для глухонімого, який примітивно володіє міміко-жестикулярною мовою, властивий тільки конкретний образ мислення.Нам тільки незрозумілі дуже довгі і нечіткі його спроби вираження думок за допомогою міміки.

Із зростанням життєвого досвіду зростає і соціальний запит глухонімого. Поступово виникає, особливо в умовах діяльності ці- лого колективу глухонімих, потреба в більш точній, диференційова- ній міміці. Спілкуючись один з одним, з людьми, які чую'і'ь, і

оволодіваючи словесною мовою, глухонімі збагачують свою міміко- жестикулярну мову. Все більше уточнюється значення вже відомих жестових знаків, появляються нові знаки.

Особливо впливає на міміку розвиток словесної мови глухоні- мих. Оволодіваючи словесною мовою, глухонімі всіляко намага- ються все більше і більше уточнювати жестові знаки. Крім того, усе збільшується питома вага дактилології, яка поповнює прога- лини в міміці і уточнює недостатньо диференційовані жестові знаки.

Тут доцільно сказати, що термін міміка, який широко засто- совується, не зовсім точний. Під мімікою у власному розумінні цього слова слід розуміти тільки виражальну міміку обличчя, яка є компонентом не тільки мови жестів глухонімих, а й звукової мови людини, що чує нормально. Поряд з мімікою обличчя винятково велике значення мають виражальні жести, які широко використовують як глухонімі, так і люди, що чують, осо- бливо діти.

Говорячи про роль міміки і виражальних жестів у людей, які чують, Н. К. Крупська пише: «Дитина лише поступово навчається говорити, довгий час запас слів її обмежений, конструкція бідна, а переживання сильні, є в неї певні вже думки та почуття. І дитина вдається до інтонації, до міміки, до жесту. У дітей вони далеко дужче розвинені, ніж у дорослих...

Чи правильно, в міру збагачування мови, заглушати міміку, жест, інтонацію? Неправильно. І у дорослої людини ці форми виявлення себе сприяють кращому розумінню людьми одне одного. Який оратор найбільше захоплює аудиторію? Чи той оратор, який говорить дерев'яним голосом, без усякої інтонації, з маскоподіб- ним обличчям, не рухаючись, чи оратор, промова якого сповнена виразності, інтонації, очі якого загоряються, на обличчі і в жесті якого відбиваються його думки та почуття?., немає сумніву, що сила другого оратора у багато разів вища...

Як у процесі мовлення, усного і письмового, людина краще усвідомлює свої думки, так і, виявляючи свої переживання в піс- ні, у танці, у міміці, людина краще усвідомлює себе»¹.

Нерідко бідна щодо запасу жестових знаків міміка переклада- ча-початківця більш зрозуміла глухому, коли використовують яскраві виражальні компоненти, ніж багато жестових знаків при бідній виражальній міміці обличчя.

Найхарактернішою особливістю міміко-жестикулярної мови є образоописова (ідеографічна) форма викладу. Міміко-жестикулярна мова аморфна, у ній є лише дуже мало елементів граматичної бу- дови (число, час, особа). Відмінкові форми іменників, яких не- має в жестовій системі знаків, поповнюються в деякій мірі жесто-

¹ Н. К. Крупська, Вибрані педагогічні твори, «Радянська школа», 1961, стор. 481.

вими знаками-прийменниками (які спостерігаються в міміці глу- хих, що володіють словесною мовою).

Більшість жестових знаків багатозначна (полісемантична). Один жестовий знак часто означає предмет і дію, наприклад робота і працювати позначені одним і тим самим знаком, пилка і пиляти також мають один жестовий знак і значення цих слів стає зрозумі- лим тільки в контексті цілої фрази, а іноді й кількох фраз. У мі- мічній фразі, наприклад, Я пиляю або Я буду пиляти (жестовий знак я + пиляти) жестовий знак пиляти ніяк не може бути сприй- нятий як іменник, і, навпаки, у фразі Я хочу купити пилку жестовий знак пилка означає тільки іменник, а не дієслово. Отже, значення жестового знака уточнюється змістом всього речення.

Глухі, які володіють мовою, уточнюють жестові знаки дактильно або за допомогою артикуляції. Тому перекладачі-мімісти завжди супроводять міміко-жестикулярну мову беззвуковою артикуля- цією. Однак при індивідуальній бесіді з дитиною, яка не володіє словесною мовою (або з неписьменним дорослим глухонімим), не можна робити дослівного перекладу з словесної мови на м і - м і|к у. Такий переклад буде формальним і глухонімий неправильно зрозуміє сказане або й зовсім нічого не зрозуміє. Перекладати дослівно можна тільки глухим, які володіють словесною мовою (читають з губ). Коли орієнтуємось на глухонімих, які не володіють словесною мовою або володіють нею дуже обмежено, слід відійти від конструювання мімічних фраз за зразком словесних і додержувати образоописової форми викладу. З цією метою вико- ристовують всякі повторення у різних варіантах і короткі конкретно- ситуаційні мімічні фрази для передавання іноді нескладного словесного речення. Так, наприклад, фраза: Якщо б ти зробив уроки, то пішов би у кіно, у сугубо образоописовій формі може бути перекладена на кінетику приблизно так: Ти урок виконати? НіІ Урок виконати — кіно можна. Урок не виконати — кіно не мо жна (неможливо). Треба виконати урок. Урок виконати — кіно можна.

Для ілюстрації образоописового викладу можна навести ще такий уривок перекладу з м і м і к й на словесну мову із збережен- ням структури мімічного тексту (виступ випускника школи глухонімих): «Я був глухий. Давно. Завжди. Тепер також глухий. Люди ворушать губами. Інші не дивляться (але) повертаються (і) також ворушать губами. Люди чують. Люди ворушать губами. Я закрив очі. Не бачу. Не відповідаю. Я не чую...»¹.

За допомогою цих не зв'язаних між собою «фраз» глухонімий говорить про суть слуху — про те, що люди, які володіють цим

¹ У дужках додатково дані службові слова, які не вжиті в мімічному викладі, для полегшення розуміння тексту.

чуттям, не дивлячись одно на одного, можуть розмовляти між собою, на що він, позбавлений слуху, нездатний.

Для того, щоб навчитися розуміти в цілому аморфний (позбав- лений граматичного ладу) текст, потрібно насамперед добре знати систему жестових знаків. Нерозуміння навіть одного-двох жесто- вих знаків позбавляє можливості зрозуміти навіть нескладний мі- мічний виклад.

З метою полегшення вивчення міміко-жестикулярної мови по- даємо загальну характеристику мімічних засобів.

ДАКТИЛОЛОГІЯ І ДАКТИЛОГРАФІЯ

Дактилологія

Дактилологія — це ручна азбука, що є своєрідною формою ви- раження словесної мови. Дослівно дактилологія — пальцева мова (від грецького дактилос — палець і л о г о с — мова). Дакти- лологія¹ близька за своєю суттю до письма. Кожну букву алфавіту позначають відповідним положенням пальців. Буквений склад сло- ва передається наступним переходом пальців кисті з одного поло- ження в інше. Користуючись дактилологією, додержують усіх пра- вил граматики і правопису. «Дактилологія є не що інше, як серія букв, показаних за допомогою різного положення пальців, яка може виразити яку завгодно назву на будь-якій мові...» (де л'Епе).

Як не дивно, дактилологію створили не глухі і, навіть, не сурдопедагоги, а монахи, які дали «обіт мовчання». У спілкуванні між собою вони користувались не усною мовою, а дактильною (паль- цевою). Як один із засобів навчання глухих мови дактилологію вперше використав Жан ПаблоБоннет (XVII ст.) і дещо пізніше ві- домий французький сурдопедагог де л'Епе (XVIII ст.).

Існувало багато різноманітних видів дактилології. Глухі, які не знали пальцевої азбуки, застосовували іноді примітивну так звану дворучну дактилологію, відтворюючи за допомогою паль- ців обох рук начертання букв.

Примітивною формою вираження словесної мови є також умовне позначення букв за допомогою вказування пальцем на ті частини тіла, назва яких починається з даної букви. Так, наприклад, ко- ли показують на ніс, то це означає букву н, на око -— букву о, на вухо — букву в, на лоб — букву л, на язик — букву я. і т. д.

Колись використовували так звану фонетичну дактилологію — маноральну (ручну) систему Форхгаммера. Це була допоміжна си- стема ручних знаків, які полегшували глухому читання з губ зву- ків, видима артикуляція яких однакова для цілої групи звуків.

¹ Дактилологія може розвиватись і як первинна мова і цим вона відріз- няється від письма в процесі навчання грамоти. Як первинна мова дактилоло- гія виступає в новій системі навчання глухих (Зикова) на першому етапі по- чаткового навчання мови.

Так, наприклад, для того, щоб глухий міг відрізнити один від одного звуки п, б, м або т, д, н, педагог надавав пальцям правої кисті і самій кисті відповідного положення. Система цих ручних зна- ків складна, штучна, положення кисті мало чим відрізнялись і тому важко їх було розрізняти. Крім того, вся ця система методично себе не виправдала, вона не сприяла розвитку навичок читання з губ і тепер її не застосовують.

Тепер у Радянському Союзі і в інших країнах застосовують стандартизовану одноручну дактилологію з урахуванням алфавіту даної мови. Пальці однієї руки набирають положення, у тій або іншій мірі подібного начертанню букви. Лише небагато дактиль- них знаків не відтворює конфігурації букви.

У нашому посібнику подана ручна азбука української і росій- ської мов. Кожній букві відповідає певне положення пальців ру- ки, яке зображає дактильний знак — ручне позначення букви.

Усі дактильні знаки за характером конструкції для кращого і більш швидкого запам'ятовування можна поділити на три групи¹.

До першої групи належать дактильні зна- ки української і російської мов, подібні графічним начертанням до б у к в: а, г, й, й, ьі, і, ї, є, л, м, н, о, п, р, с, т, у, ц, ш, щ, з.

До другої групи можна віднести так зва- ні рисуючі дактильні знаки (букву пишуть у повітрі): д, з, б. (При цьому останній дактильний знак частково відтворюють пальцями, не вистачає тільки верхньої лінії друкованої букви б) і знаки частково подібні начертанням букв х, ю, я. Дактильні знаки х, ю мають лише елементи букви, а пальцеве позначення я відтворює у деякій мірі скорописну написану букву я.

До третьої групи належать дактильні знаки з чисто умовним положенням кисті: в, е, ж, к, ф, ч, ь, т>.

Вивчення ручної азбуки краще починати з першої групи, як найдоступнішої для засвоєння. Вивчати дактильні знаки рекомен- дується не ізольовано, а відразу на матеріалі слів. Для активізації зчитування з руки корисні вправи читання маловідомих слів з метою виключення догадки. Це сприяє кращому запам'ятовуванню дак- тильних знаків.

Скоро після цього вивчають решту дактильних знаків і потім вправляються в дактилюванні та читанні з руки розгорнутої мови у вигляді відповідей на запитання і нескладних бесід.

При дактилюванні необхідно стежити, щоб плече було приту- лене до тулуба. Відведене плече не сприяє більшій виразності дактилології. Кисть, якою дактилюють, повинна бути приблизно на рівні ключиці і трохи справа.

¹ Класифікацію дактильних знаків подано за Берляном, Лерманом, Юр'е- вою з деякими доповненнями та змінами автора.

10

На перших порах вивчення ручної азбуки дактилювання по- винно бути помірно повільним. Дуже повільне дактилювання утруд- нює читання. Кожний дактильний знак має бути відтворений точно, акуратно. Дактильна мова в цілому, точно так само як і почерк, має бути читабельною, ясною, виразною.

При недостатній гнучкості, рухливості пальців, що нерідко спостерігається, слід попередньо займатись гімнастикою пальців. Особливо корисні вправи почергового дотикання випрямлених пальців до внутрішньої поверхні нігтьової фаланги великого пальця. Ці рухи виконують у двох напрямах.

Поступово, з утворенням автоматизмів, темп дактилювання прискорюють і при високій техніці він може майже відповідати уповільненому темпу усної розмовної мови.

Важливо відмітити, що зчитувати з руки значно важче, ніж дактилювати, тому необхідно особливу увагу приділяти вправам з читання дактильного тексту. Крім того, потрібно стежити, щоб дактилювання було плавним, без ривків — без викидання кисті вперед під час відтворення кожного дактильного знака. Слово дак- тилюють разом. Спочатку невеликі паузи рекомендується робити між усіма словами і дещо більші — між фразами. Коли вже трохи закріпляться навички читання з руки, слова, що входять до мовної частини (синтагми), дактилюють разом і паузи роблять між мовними ланками. Наприклад: У нашій квартирі \ три кімнати \ одна велика | і дві малі.

Для успішного читання з руки відіграє, звичайно, дуже велику роль міцне засвоєння кожного дактильного знака. Справа в тому, що сприймання дактильного складу слова не є в такій мірі ціліс- ним (глобальним), як при сприйманні буквеного складу слова. Адже дактильні знаки появляються під час дактилювання слова, зникають, змінюються іншими. Випадіння навіть одного дактиль- ного знака, спотворення його зображення або заміна іншим подіб- ним знаком спричинює нерозуміння слова. Вивчаючи ручну азбуку, близькі за формою дактильні знаки обов'язково потрібно вивчати за допомогою зіставлення. Наприклад: лико — лук (й—у), точ- ка — мочка (т — м) та ін.

Нижче подаємо систему дактильних знаків за групами.

Перша група дактильних знаків, подібних за начертанням до букв (друкованих або писаних).

11

12

-Друга група — це «рисуючі» дактильні знаки і частково по- дібні за начертанням до букв.

Третя група—дактильні знаки з умовним положенням кисті.

Для кращого засвоєння ручної азбуки можна рекомендувати спочатку читання дактильного тексту поряд з буквеним його позна- ченням, потім тільки дактильного тексту.

13

14

Вправи на дактильні знаки першої і другої груп:

16

17

Вправи на всі дактильні знаки:

18

19

20

21

22

23

Для досягнення високої техніки дактилювання і швидкого читання з руки потрібна досить тривала практика. Як і в письмі, існують різні почерки дактилювання. Багато глухих мають поганий почерк, звичайно неясно відтворюють дактильні знаки, особливо подібні, такі, наприклад, як м—т, п—л, ш—т та ін. Крім того, глухі, які погано знають словесну мову, часто спотворюють сло- ва, що ще більше утруднює читання з руки. Тому дуже важливо старанно працювати —• добиватись гранично красивого читабель- ного дактильного почерку, щоб бути для учнів добрим прикладом. На жаль, нерідко можна спостерігати недбале, неохайне дактилю- вання вчителя і вихователя. Такі педагоги звичайно не надають значення, як дактилюють їх учні. Проте не слід забувати, що низь- ка техніка дактилювання на початковому етапі навчання мови не- гативно позначається і на виразності вимовляння учнів. На це звертає увагу С. О. Зиков у праці, присвяченій розробці нової си- стеми навчання глухих мови за принципом формування мовного спілкування.

Негативний вплив незадовільної техніки дактилювання на звуковимовну мову зумовлений рядом причин. Справа в тому, що корковий «центр» рухової мовної зони головного мозку і «центр» руки, що є не менш складним, ніж мовновимовний, перебувають у тісному фізіологічному зв'язку і анатомічне дуже близькі. Дак- тильні мовнорухові образи і автоматизми, що виникають на їх основі в процесі мовної діяльності, у значній мірі сприяють більш швидкому утворенню та зміцненню звуковимовних мовних кіне- стезій. Усім добре відоме дактильне «промовляння», що супрово- дить у початковий період навчання усну мову, але з набуттям ви- мовних навичок усної мови, її автоматизацією і нормалізацією ритму поступово згасає.

Негативне ставлення деяких сурдопедагогів до дактилології, яка ніби заважає успішному формуванню усної мови, зокрема ви- разності вимовляння, необгрунтоване.

Поряд з цим слід сказати, що актуальність дактилології ви- ходить за межі її застосування в сурдопедагогіці і тифло-сурдо- педагогіці. Так, наприклад, відомі випадки, коли льотчики і тан- кісти, а також робітники, що працюють в умовах сильних шумів, вдавались до дактилології. Це, звичайно, воїни, які були в мину- лому або сурдопедагогами, або які мали близьких глухих. Вони навчали своїх товаришів дактилювати і користувались цим спо- собом, коли мікрофонні установки вибували з ладу.

24