
- •Тема 1. Вступ. Поняття туристичної діяльності. Місце та значення туризму в економіці України
- •Контрольні питання:
- •Тема 2. Історичні етапи розвитку туризму в Україні
- •V етап - адміністративно-нормативний період (1970-1990 р.)
- •Vі етап - перехідний період (з 1990 р.)
- •Контрольні питання:
- •Тема 3. Класифікація туризму
- •Контрольні питання:
- •Тема 4. Спеціальне законодавство у сфері туризму
- •Закон України „Про внесення змін до закону України „Про туризм””
- •Контрольні питання:
- •Тема 5. Державні органи, що регулюють туристичну діяльність в Україні
- •Контрольні питання:
- •Тема 6. Соціально-економічна сутність туризму і туристичної діяльності
- •Контрольні питання:
- •Тема 7. Особливості ліцензування туроператорів та турагентів в туристичній діяльності
- •Контрольні питання:
- •Тема 8. Управлінсько-функціональна структура туристичної фірми
- •Контрольні питання:
- •Тема 9. Технологічні процеси у сфері туристичної діяльності
- •Туристична дестинація
- •Контрольні питання:
- •Розділ іі. Туристично-рекреаційні ресурси і туристичне районування
- •Тема 10. Туристичні ресурси
- •Історико-культурні ресурси
- •Контрольні питання:
- •Тема 11. Туристське районування
- •Рекреаційний район
- •Контрольні питання:
- •Тема 12. Туризм і екологія
- •Контрольні питання:
- •Розділ 3. Мотивація туризму і подорожей
- •Тема 13. Мотиваційні аспекти в туризмі
- •Контрольні питання:
- •Тема 14. Культура, як фактор туристичної мотивації
- •Контрольні питання:
- •Тема 15. Соціопсихологічні аспекти туризму
- •Контрольні питання:
- •Розділ 4. Технологія і організація обслуговування туристичним підприємством
- •Тема 16. Уніфікація технологій туристичних послуг туристичного підприємства
- •Контрольні питання:
- •Тема 17. Класифікація турів і маршрутів
- •Контрольні питання:
- •Тема 18. Технологія діяльності туроператорів на ринку
- •Контрольні питання:
- •Тема 19. Технологія формування турів
- •Контрольні питання:
- •Тема 20. Калькуляція туру
- •Контрольні питання:
- •Тема 21. Технологія діяльності турагента
- •Контрольні питання:
- •Розділ 5. Робота туристичної фірми з клієнтами
- •Тема 22. Технологія обслуговування клієнтів туристичного підприємства
- •Контрольні питання:
- •Тема 23. Зміст процесу обслуговування та продажу туристичного продукту
- •Страховий поліс
- •Туристський ваучер Контрольні питання:
- •Тема 24. Методи продажу турів
- •Cупроводжуючого групи
- •Контрольні питання:
- •Тема 25. Технологія розрахунків туристичного підприємства з клієнтами
- •Передоплата
- •Контрольні питання:
- •Тема 26. Претензійна робота туристичної фірми
- •Претензія
- •Скарга Контрольні питання:
- •Розділ 6. Робота туристичної фірми з партнерами
- •Тема 27. Взаємодія туристичного підприємства з партнерами на основі договірних відносин
- •Партнери
- •Контрольні питання:
- •Тема 28. Зміст типового партнерського договору
- •Додаток до договору
- •Контрольні питання:
- •Тема 29. Відносини туристичного підприємства з постачальниками основних послуг
- •Квота місць
- •Контрольні питання:
- •Тема 30. Договірні відносини туристичного підприємства з постачальниками додаткових послуг
- •Контрольні питання:
- •Тема 31. Договори на транспортне обслуговування
- •Контрольні питання:
- •Тема 32. Технологія страхування у туристичній сфері
- •Страховий випадок
- •Контрольні питання:
- •Тема 33. Основні види страхування в туризмі
- •Контрольні питання:
- •Розділ 8. Туристичні формальності
- •Тема 34. Організація паспортно-візових формальностей
- •Шенгенська віза
- •Контрольні питання:
- •Тема 35. Інші туристичні формальності
- •Валютний контроль
- •Контрольні питання:
- •Розділ 9. Інформаційні технології та реклама в туристичному бізнесі
- •Тема 36. Інформаційні технології в туризмі
- •Протокол зв'язку
- •Контрольні питання:
- •Тема 37. Використання інформаційних технологій у туристичній діяльності
- •Контрольні питання:
- •Тема 38. Технологія он-лайн бронювання турів при організації туристичних подорожей
- •Допоміжна інформація Контрольні питання:
- •Тема 39. Особливості реклами в туризмі
- •Спеціалізована друкована продукція
- •Контрольні питання:
- •Тема 40. Міжнародне співробітництво в галузі туризму
- •Контрольні питання:
- •Рекомендована література Нормативні документи:
- •Основна:
- •Додаткова:
- •Кваліфікаційна класифікація посад та основні напрями діяльності працівників туристичної фірми – туроператора
- •Переваги та недоліки лінійних організаційних структур управління
- •Переваги та недоліки функціональних організаційних структур управління
- •Вплив туристично-рекреаційних занять на природу
- •Франкфуртська таблиця
Контрольні питання:
Етапи створення туристичного підприємства .
Процес державної реєстрації туристичного підприємства.
Ліцезування туристичної діяльності.
Процес ануляції ліцензії.
Література
Нормативні документи:1, 2, 3, 4, 5, 8, 11, 12, 13 .
Основна: 20, 22.
Додаткова: 30.
Тема 8. Управлінсько-функціональна структура туристичної фірми
План
Розміри, структура та функціональна взаємодія підрозділів туристичної фірми
Схеми управління туристичною фірмою
Розміри, структура та функціональна взаємодія підрозділів туристичної фірми
Згідно статті 65 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законом порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.
Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік туристичні фірми можуть бути віднесені до:
малих підприємств – підприємства в яких середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, а обсяг валового доходу – 500 тис. євро.
середніх підприємств – середньооблікова чисельність працюючих від 50 до 1000 осіб, обсяг валового доходу – від 500 тис. до 5 млн. євро.
великі підприємства - середньооблікова чисельність працюючих більше 1000 осіб, обсяг валового доходу – понад 5 млн. євро.
Туристичні фірми України традиційно відносяться до малих і середніх підприємств. так, наприклад одна з найбільших туристичних фірм „САМ” має 14 філіалів по Україні і налічує 250 працівників.
І. Склад посад туристичної фірми (Додаток 2).
Типові посадові схеми, визначені у міжнародному нормативному документі „Кваліфікаційні вимоги до основних посад працівників туристичної індустрії”прийнятому на засідання Ради країн СНД з туризму у 1997 році. Проте у реальному житті посадова структура туристичних фірм може бути іншою. Це залежить від:
є фірма турагентом чи туроператором, транспортним туристичним підприємством, екскурсійним бюро тощо.
організаційно-правової форми власності підприємства;
технології виробництва продукту та надання послуг;
розміру підприємства і масштабів його діяльності;
методів управління підприємством.
ІІ. Склад підрозділів туристичної фірми (Додаток 3).
Турагенство на відміну від туроператора має досить просту внутрішню структуру. Для того, щоб турагенство функціонувало достатньо лише три відділи: бухгалтерію, посередницьких операцій, маркетингу та реклами.
Внутрішня структура туроператора складніша, оскільки на відміну від турагенства, тут необхідний відділ формування туру, а також відділи щоб здійснювали продаж туристичного продукту.
Розміри та диференціація внутрішньої структури туристичної фірми залежить від досвіду роботи на туристичному рнку.
Окремі туристичні фірми можуть мати свої окремі організаційно-функціональні структури, деякі із них можуть бути неординарними.
Схеми управління туристичною фірмою
У практиці туристичного менеджменту виділяються декілька класичних схем управління туристичною фірмою, незалежно від того, чи це туроператор, чи турагент. Це такі загально відомі структури управління як:
Лінійний тип організаційної структури управління (Додаток 4) характеризується лінійними формами зв’язку між ланками управління і, як наслідок, концентрацією всього комплексу функцій управління та вироблення управлінських дій в одній ланці управління.
Суть лінійного управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник (орган), який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику (органу). В свою чергу, останній є підзвітним вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого без посереднього керівника. Вищий орган (керівник) не має права віддавати розпорядження робітникам, минаючи їх безпосереднього керівника (тобто реалізується принцип єдності керівництва). На цій основі створюється ієрархія даної системи управління (наприклад, майстер дільниці, начальник цеху, директор підприємства). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають.
Така схема підпорядкування і звітності - основа лінійного управління. При цьому ланки лінійного управління в цілому відповідають ланкам виробництва, між якими встановлюються прості та чіткі взаємозв’язки.
У практиці управління лінійна організаційна структура використовується рідко, як правило, малими та середніми фірмами, які здійснюють нескладне виробництво (однорідної продукції) при відсутності широких зв’язків у кооперації.
Функціональний тип організаційної структури управління (Додаток 4). Для сучасного виробництва характерним є поглиблення спеціалізації виробництва та управління, і реалізація управлінських функцій розподіляється між керівниками та органами, які передають нижчим рівням управління обов’язкові для них завдання. Отже, диференціація функцій управління є основою переходу до функціональної структури управління.
При такому управлінні передбачається, що кожний орган управління (або виконавець) спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов’язковим для виробничих підрозділів.
Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування має за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх по окремих ланках.
Лінійно-функціональний (комбінований) тип організаційної структури повинен усувати недоліки лінійного та функціонального типів структур управління: функціональні ланки позбавлені права безпосереднього впливу на виконавців; вони готують рішення для лінійного керівника, який здійснює прямий адміністративний вплив на виконавців. Передбачається, що першому (лінійному) керівнику у виробленні конкретних питань і підготовці відповідних рішень, програм, планів допомагає спеціальний апарат, який складається з функціональних підрозділів (відділів, груп, бюро).
Роль функціональних органів (служб) залежить від масштабів господарської діяльності та структури управління фірмою в цілому. При лінійно-функціональній структурі управління має переваги лінійна організація, але чим вищий рівень управління, тим більшу роль відіграє функціональне управління. Якщо в межах управління дільницею його роль невелика, то в масштабі управління підприємством роль функціональних органів зростає. Функціональні служби здійснюють всю технічну підготовку виробництва, готують варіанти вирішення питань, пов’язаних з керівництвом процесом виробництва, звільняють лінійних керівників від планування, фінансових розрахунків тощо.
Комбіновані структури забезпечують такий розподіл праці, при якому лінійні ланки управління повинні приймати рішення та контролювати, а функціональні - консультувати, інформувати, організовувати, планувати.
Продуктовий тип передбачає створення в структурі фірми самостійних господарських структури підрозділів - виробничих відділень, орієнтованих на виробництво та збут конкретних видів продуктів однієї групи або ж одного продукту. При цьому передбачається спеціалізація виробничих відділень в головній компанії за окремими видами або групами продуктів і надання їм повноважень управління виробничими та збутовими дочірніми компаніями, розташованими в своїй країні та за кордоном.
Виробниче відділення не створює відмінностей в методах управління між вітчизняними та зарубіжними дочірніми компаніями, які несуть відповідальність за прибутки та підлягають фінансовому контролю і звітності з боку виробничого відділення. Функціональні служби виробничих відділень одночасно підтримують тісні контакти з відповідними центральними службами, отримуючи від них вказівки з усіх питань проведення єдиної політики та координації діяльності в межах фірми в цілому.
Оскільки виробниче відділення саме виступає центром прибутку, воно здійснює не лише фінансовий, а й оперативний контроль за діяльністю підконтрольних підприємств.
Продуктова організаційна структура широко розповсюджена як результат переходу міжнародних фірм до децентралізації управління, коли знання продукту та розвиток виробництва в глобальному масштабі набули першочергового значення.
Продуктовій організаційній структурі віддають перевагу великі широко диверсифіковані компанії, хоча в кожній із них названа структура має свої особливості. Вони випливають, перш за все, із рівня диверсифікації продукції та характеру спеціалізації кожного виробничого відділення і кожної дочірньої компанії. Велику роль відіграє характер продукції, що виробляється, рівень її технологічної складності та унікальності.
Регіональний тип організаційної структури управління виробництвом. При використанні регіонального типу організаційної структури передбачається, що відповідальність за всю діяльність компанії на внутрішньому і зовнішньому ринках розподіляється між самостійними регіональними підрозділами. Ці підрозділи за змістом і характером діяльності можуть бути як виробничі відділення і бути центрами прибутку, а можуть організовуватися в формі дочірніх компаній і бути центрами прибутку та центрами відповідальності.
В обох випадках регіональні підрозділи здійснюють координацію діяльності дочірніх збутових і виробничих компаній у своєму регіоні з всіх видів продукції міжнародної фірми. Очолює такий регіональний підрозділ віце-президент, який підпорядковується безпосередньо вищій адміністрації компанії і здійснює свою діяльність у тісному контакті з усіма центральними службами. У деяких компаніях регіональні керівники мають у своєму підпорядкуванні управлінців по окремих країнах як проміжну ланку між регіональним підрозділом та місцевою дочірньою компанією. Регіональні підрозділи здійснюють фінансовий контроль за діяльністю кожної дочірньої компанії, а також контролюють складання поточного бюджету і знають питання планування, дотримуючись вказівок вищого керівництва компанії та центральних служб. Для більш тісного взаємозв’язку виробничої діяльності підконтрольних компаній деколи призначаються координатори продукту або спеціальні функціональні служби, які відають питаннями виробництва окремих видів продуктів.
Регіональна структура управління використовується компаніями, які виробляють продукцію обмеженої номенклатури та орієнтовані на широкі ринки збуту і конкретного споживача.
Регіональна структура управління діяльністю компаній в цілому зустрічається рідко, хоча регіональний принцип управління закордонною діяльністю разом з управлінням продукту досить поширений.
Матричний тип організаційної структури – сучасний ефективний тип організаційної структури управління, який створюється шляхом суміщення структур двох типів: лінійної та програмно-цільової.
Відповідно до лінійної структури (по вертикалі) будується управління окремими сферами діяльності: НДДКР, виробництво, збут, постачання. Відповідно до програмно-цільової структури (по горизонталі) організовується управління програмами (проектами, темами).
Матричний тип структури використовується фірмами, продукція яких має відносно короткий життєвий цикл і часто змінюється, тобто фірмами, яким необхідно мати добру маневровість у питаннях виробництва та стратегії. При матричній структурі управління в процесі визначення горизонтальних зв’язків необхідні: підбір і призначення керівника програми (проекту), його заступників в окремих підсистемах (темах) відповідно до структури програми; визначення та призначення відповідальних виконавців в кожному спеціалізованому підрозділі; організація спеціальної служби управління програмою.
Для забезпечення діяльності в межах матричної структури необхідно провести зміни в організаційній структурі: створити в основній компанії спеціальні цільові підрозділи, які б об’єднували провідних спеціалістів для спільного вироблення розробки основних ідей програми.
При матричній структурі управління керівник програми (проекту) працює з безпосередньо не підпорядкованими йому спеціалістами, які залежать від лінійних керівників. Він в основному визначає, що і коли повинно бути зроблене з конкретної програми. Лінійні керівники вирішують, хто і як буде виконувати ту чи іншу роботу.
Проблеми, які виникають при встановленні пріоритетів завдань і розподілі часу роботи спеціалістів над проектами, можуть порушувати стабільність функціонування фірми та утруднювати досягнення її довготермінових цілей. З метою забезпечення координації робіт в умовах матричної структури центр управління програмами повинен пов’язувати виконання управлінських процедур окремими підрозділами. Матричні структури управління, які доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елементами, відкрили якісно новий напрям у розвитку найбільш активних та динамічних проблемно-цільових та програмно-цільових організаційних форм управління, що спрямовані на піднесення творчої ініціативи керівників і спеціалістів і виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва.
Матричні структури управління сприяють здійсненню частих перебудов, пов’язаних з впровадженням найновіших технологічних процесів і більш продуктивного обладнання, що приводить до змін в організаційній структурі управління фірмою в цілому. При переході до матричних структур управління найбільший економічний ефект досягається на крупних підприємствах і багатозаводських промислових комплексах, які виробляють складну продукцію.
Види матричних структур досить різноманітні, що дозволяє вибрати найбільш придатну структуру з врахуванням масштабів й особливостей виробництва. Така структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація організаційної структури управління набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. Так, в одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в іншому - функціональна структура, а ще в іншому - матрична.
Керівництво вищої ланки корпорації відповідає за довгострокове планування, вироблення політики, а також за координацію та контроль дій в межах всієї організації. Цю центральну групу оточує ряд фірм, які, як правило, є незалежними економічними одиницями. Ці фірми майже повністю автономні відносно оперативних рішень. Вони підкоряються основній компанії переважно в питаннях фінансів. Очікується, що вони досягнуть запланованих показників прибутковості та утримають затрати в межах, встановлених для всього конгломерату керівництвом вищої ланки. Як виконувати ці обов’язки - розглядає керівництво відповідної економічної одиниці. Керівництво конгломерату дає можливість керівництву кожної фірми, що входить до його складу, вибирати ту структуру управління, яка йому найбільше підходить.
Така структура дуже популярна серед підприємців в наукомістких галузях, де потрібно швидко переходити на нові види продукції та швидко припиняти виробництво застарілої.
Ключові слова та поняття теми:
Посада
Підрозділ
Функціональна взаємодія підрозділів
Організаційна структура підприємства
Мале підприємство
Середнє підприємство
Велике підприємство