8.Соціальне вирівнювання як напрям соціального розвитку

Суть “соціального ринкового господарства” полягає у синтезі між вільним і соціально-обов’язковим суспільним ладом, тобто у поєднанні принципу свободи ринку із принципом соціального вирівнювання. В. Репке визначав соціальне ринкове господарство певним серединним “третім шляхом”, що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та протиставляє колективізму індивідуалізм, концентрації влади – свободу, централізму – децентралізм, а організації – стихійно організовану систему. В соціальному ринковому господарстві роль держави порівнюється із становищем арбітра на футбольному полі, який строго слідкує за дотриманням правил гри, але не має права брати участь у самій грі команд. Тобто, держава слідкує за дотриманням „правил” вільної конкуренції, контролює умови ціноутворення і протидіє спробам встановлення монопольних цін, гарантує охорону і пріоритетне значення приватної власності, а також здійснює активну соціальну політику „компенсації” („вирівнювання”).

“Соціальне вирівнювання” – це політика перерозподілу доходів за допомогою значного оподаткування високих доходів, надання пільг для нагромадження, системи соціальних виплат непрацездатним і малозабезпеченим. Інша форма соціальної політики – створення розвиненої системи соціального страхування (пенсійного, з безробіття, втрати працездатності) та формування мережі об’єктів соціальної інфраструктури. Кінцевою метою соціальної політики “компенсації” є згладжування гострих соціальних суперечностей і конфліктів у суспільстві, досягнення високого рівня добробуту для переважної більшості його членів. В 1965 р. на черговому партійному з’їзді ХДС Людвіг Ерхард об’явив про створення „соціального ринкового господарства”, що перетворило Німеччину в „сформоване суспільство”.

9.Соціальна політика її суть та зв’язок з ек політикою.

Соціальна політика - це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування, вітчизняних і зарубіжних підприємств, установ усіх форм власності, їх об'єднань і асоціацій, громадських і приватних фондів, громадських і релігійних організацій, громадян щодо розвитку й управління соціальною сферою, щодо збалансування розвитку суспільства, забезпечення стабільності державного правління, соціального захисту населення, створення сприятливих умов для існування індивідів і соціальних спільнот.

Головною метою соціальної політики є подолання соціальної напруги, досягнення рівноваги, стабільності, цілісності, консолідації, злагоди й динамізму суспільства.

Завдання соціальної політики:

- забезпечення ефективного розвитку соціальної сфери, соціального простору життєдіяльності;

- здійснення заходів щодо задоволення зростаючих мат і духовних потреб членів сусп;

- врегулювання процесів соціальної диф сусп;

- підняття суспільного добробуту на рівень загальноприйнятих стандартів.

Найважливіщий принцип соціальної політики - управління інтересами та через інтереси людей.

. Розпад фінансової системи і гіперінфляція в першій половині 90-х pp. XX ст., відродження "тіньової" економіки породили такі украй негативні наслідки у соціальній сфері:

• зниження рівня життя значної частини нас;

• значну частку прихованого безробіття;

• різку поляризацію населення за рівнем доходу;

• майже повну ліквідацію відповідності між результатами й оплатою праці між секторами економіки і сферами економічної діяльності;

• посилення неформальних суспільне нерегульованих методів вирішення економічних і соціальних питань, розвиток корупції;

• формування маргінальних груп населення, готових до суспільне деструктивних дій.

Нерозв'язанім соціальних проблем викликає негативні соціальні явища, які стримують і деформують розвиток суспільства, унеможливлюють повноцінну участь громадян у всіх сферах суспільного життя.