Isa: zaLfJ, перша згадка у 1942, до липня 1943

Тюрма

ДА РФ, ф.Р-702, оп.75, спр.490, арк.. 8, 8зв (З доповіді обласного НДК, усі в’язні знищенні, 1941 – 1944)

с. Мухавка

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк..324 зв, 95-96, 98 (Зі звіту районної НДК від 01.07.44: табір для осіб євр. національності, знаходилося близько 200 чол., майже всі знищені, 1941 – 1944)

с. Нагорянка

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 70 – 71, 74 – 77, 324 (Зі звіту районної НДК від 01.07.44: табір для осіб євр. національності, знаходилося близько 330 чол., усі знищені

с. Росохач

табір примусової праці для євреїв

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 17зв, 107 – 108 (З протоколу допиту Штерниб Р.Б. від 23.06.44: табір праці для осіб євр. нац.-ті, утримувалося близько 80 чоловік, майже усі знищені, 1941 – 1944)

с. Свидове

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 28 – 31, 326 (З звіту районної НДК від 01.07.44: табір для осіб єврейської національності, утримувалося близько 450 чоловік, усі знищені, 1941 – 1944)

с. Сосулівка

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 109 – 111 (З протоколу допиту свідка Тупечко Е.А. від 02.07.44: табір для осіб євр. нац.-ті, утримувалося 34 чоловік, усі розстріляні, 1941 - 1944)

с. Шульганівка

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 87 (З протоколу допиту свідка Герасимова З.І, від 26.06.44: табір для осіб єврейської національності знаходилося 120 євреїв, знищено близько 70 чоловік, 1941 – 1944)

с. Ягільниця

табір примусової праці для євреїв

Isa: zaLfJ, перша згадка у серпні 1941, до березня 1944

Шумський р-н

м. Шумськ

гетто

ДА РФ, ф.Р-7021, оп. 75, спр. 107, арк. 25, 25 зв, 28 – 30, 32, 34, 35 (З протоколу допиту Собешкоду В.В, від 09.10.44: утримувалося 3500 чоловік, усі знищені, 1942 – 1944)

Висновки

Історія розвитку людської цивілізації – складний процес, у якому переплетені приклади геройства і вандалізму, прогресивних та регресивних явищ. Однак найтрагічнішими в історії суспільства є акції геноциду – організованого і планомірного знищення населення на окупованих територіях за расовими, національними, етнічними й релігійними ознаками. У ХХ столітті такі трагедії пережили багато народів: вірмени, українці, євреї…

Аналізуючи ці події, історики шукають соціально-політичні причини проблеми, досліджують архівні джерела та спогади очевидців, пробують узагальнити число жертв цих репресій.

На думку деяких дослідників, програма винищення євреїв у 1941 – 1945 рр. (До капітуляції Німеччини в травні 1945 р.) була виконана на дві третини. Брак сили і одночасно економічно безглузде вбивство мільйонів людей викликали в 1943 – 1944 рр. сумніви у нацистської верхівки у правильності підходу до «остаточного вирішення». У 1943 р. Гіммлер віддав наказ про ви використання праці уцілілих євреїв в інтересах ведення війни. У певний момент Гіммлер навіть запропонував звільнити частину євреїв в обмін на політичні поступки.

На останньому етапі війни, коли неминучість поразки Німеччини вже не викликала сумнівів, деякі нацистські керівники намагалися використовувати євреїв для встановлення зв’язку з союзниками, в той час як інші (передусім Гітлер) продовжували вимагати тотального знищення тих, хто ще залишався в живих. Штандартенфюрер СС Дітер Висліцені на Нюрнберзькому процесі стверджував, що в кінці лютого 1945 Адольф Ейхман назвав йому число убитих євреїв «близько 5 млн. людей».

«…Між собою ми будемо говорити відкрито, хоча ніколи не зробимо цього публічно.Я маю на увазі вигнання євреїв, знищення єврейського народу..

Лише деякі з них присутніх знають, що це означає , коли лежить купа трупів, - сто, п’ятсот, тисячу трупів…Витримати все це і зберегти порядність, - ось що загартувало наш характер. Це славна сторінка нашої історії, яка ніколи не була написана і ніколи не буде написана». З промови Генріха Гіммлера в Познані 4 жовтня 1943 пере офіцерами СС.

Голокост для євреїв Тернопільщини розпочався ще в перші дні липня 1941 року. У період окупації українські землі в адміністративно – територіальному відношенні не становили єдиного цілого. Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області були об’єднані в дистрикт Галіція, який адміністративно підпорядковувався так званому Генерал – губернаторству. Хотілося б відзначити що знищення єврейського населення стало частиною трагедії усього населення України. Якщо українців (слов’ян) убивали за політичними ознаками, то євреїв – лише за те, що вони є євреями. Тактика «політичної чистки» занятої території від нелояльних по відношенню до Великої Німеччини елементів, у першу чергу комуністів і євреїв», яку проводили зондер команди в «Гебіті Кременець» привело до знищення 20 тисяч 382 євреїв. Головним методом винищення євреїв у Галицькій його частині (дистрикту Галиція) були їх депортація у табір смерті Белжець (станція Белжець, на південному – сході польського міста Томошав - Люблінський). У цьому таборі під наглядом зондер команди 4А було знищено 500 тис. євреїв. З кінця серпня до початку грудня 1942 р. до табору Белжець було вивезено з Тернопільської області 40 тис. євреїв. Близько 3 тис. було вбито на місці під час депортації. 11 рейсів поїздів вивезли жертви із різних гетто розташованих у області. Матеріали свідчать, що на початку 1942 року 25 тис. євреїв стали жертвами «єврейських акцій»: весною 1942 р. в Тернополі було розстріляно 700 непрацездатних євреїв, у Збаражі – близько 600. За 1942 р. в «Галицькій частині» було знищено 47 тис. євреїв. В 1943 році, в рік ліквідації гетто (лютий – червень) була проведена кровава акція ліквідації в ході якої було розстріляно 37 тис. євреїв. В квітні – 11 тис. В червні – 19 тис.

Також проводилися акції розстрілу євреїв, які переховувалися. Загальне число цих жертв періоду 1941 – 1944 рр. – 1000 осіб.

За даними «Енциклопедії Голокосту», під час окупації Тернопільщини нацистами було розстріляно 132 тис. євреїв.

У записці від 30 червня Ф. Кіцман – кат східно-галицького єврейства – йшлося:

«…На 27 червня 1943 року було виселено 454 тис. 328 євреїв... залишилося ще 21 тис. 166 євреїв…всі вони скоро будуть ліквідовані».

В період важких національно – визвольних змагань, кращі представники українського народу простягнули руку допомоги євреям доби Голокосту. Так після вступу німецьких військ на українські землі митрополит Андрей Шептицький розчарувався в намірах німців, і як ніхто з інших єпископів у Європі відкрито й беззастережно виступав проти нацизму в багатьох пасторських – посланнях. Двічі митрополит звертався з протестом щодо нищення єврейського населення в Галичині до райхсфюрера СС Гіммлера (грудень 1941, лютий 1942).

З перших днів анти єврейського насильства продовжував його заклик до правдивої християнської любові і допомоги до єврейського населення. Митрополит А. Шептицький запропонував притулок д-ру Левісу, д-ру Давиду Кахану, котрий згодом залишив список понад 240 священиків та монахинь, які рятували євреїв від фашистів.

Християнський подвиг представників різних народів, в тому числі українців, які в часи Голокосту рятували життя євреїв, - є святим обов’язком у всіх періодах.

Після відступу німців у місто повернулись 150 євреїв, які ховалися в ближніх місцевостях, і 200 із внутрішній районів СРСР. З травня по липень 1944 р. створено Єврейський комітет, який налічував 739 євреїв з міста і околиць. Більшість емігрували в Польщу. Радянська влада дозволила комітету обвести паркан навколо місця масових вбивств в Петрикові і звести кам’яний монумент. В 1950-х роках пам’ятник жертвам Катастрофи зруйновано.Два єврейські цвинтарі стерті з лиця землі і на їх місці побудовані будинки і гаражі. Ще до того  в 1946-1948 рр. відбувались арешти колишніх сіоністів і інших "буржуазних” єврейських партій. Вкінці 1950-х рр. в місті було близько 500 євреїв, більшість з яких – приїжджі.

Важливим моментом є збереження в пам’яті тих жахливих подій і необхідності неприпустимості подібних катастроф надалі, потрібно зажди пам’ятати про ті важкі періоди в житті різних народів та національностей (1939 – 1945 рр.). Сьогодні ми вшановуємо пам'ять мільйонів жертв нацизму - єврейського народу та незлічених представників інших меншин, - які зазнали жорстокої дискримінації , звірства та вбивства.

Ця пам'ять потрібна не мертвим – ця пам'ять потрібна живим!

Список використаної літератури:

1. Агнон Ш.У. У серцевиніморів: [Уривокіз роману] // Тернопіль. – 1992. – Тернопільщиналітературна. – Дод. 4 – Вип. 2 – 4.1.

2. Андрушків Б. НекрополіТернопільщини, або Про щорозповідаютьмовчазнімогили. – Т:. Підручники і посібники, 1998 –Бачинський Я. Право на пам'ять // Подільске слово. – 1991. – 26 січня.

3. Бергер Е. Праведники // Русалка Дністрова. – 1994 – Грудень.

4. Бережанська земля: Історично – МемуарнийЗбірник. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто: КомітетВидавництва «Бережани», 1970.

5. Бережанська земля: історично – мемуарнийзбірник. – Торонто – Нью – Йорк – Лондон – Сідней – Бережани – Козова: ГоловнийКомітетБережанщини і Козівщини, 1998. – Т.2.

6. Бержанщина у спогадахемігрантів. – Тернопіль: Книж. – Журн. Вид – во «Тернопіль», 1993.

7. Бойцун Л. Тернопіль у плиніліт: історико – краєзнавчізамальовки. – Т.: Джура. – 2003.

8. Бубній Н., Ковальков Ю. Наші речники у дзеркаліАгнона // Русалка Дністрова. – 1998. – Липень. – ч. 13

9. Бучач і Бучаччина: історично – мемуарний збірник. – Нью – Йорк – Лондон – Париж – Сідней – Торонто: наукове товариство ім. Шевченка, Український архів: - Т. XXVII, 1972.

10. Вердум Ульріх фон. Щоденник подорожі // Жовтень. – 1993. - №10

11. Винниченко Д. Єврейські питання на Україні // Сучасність. – 1992. - №8

12. ГеллерГерберт. Про масове знищення євреїв в роки вітчизняної війни // Західна Україна. – 1992. – 5-11 липня.

13. Дашкевич Я. Взаємовідносини між українським та єврейським населенням у Східній Галичині (кін. XIX - поч. XXст.. ) // Український історичний журнал. – 1990. - №10

14. Збаражчина: збірник статей, матеріалів, споминів. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто: Наукове товариство ім. Шевченка, Український архів. – Т. ХХХІ, 1985. – Т.2.

15. Электронная еврейская энциклопедия (http://www.eleven.co.il).

16. Збаражчина: збірник статей, матеріалів, споминів. – Нью – Йорк – Париж – Сідней – Торонто: Наукове товариство ім. Шевченка, Український архів. – Т. XXX, 1980. – T. 1.

17. Збаражчина. Над берегами Серету, Стрипи і Золотої Липи: історично – мемуарний і літературний збірник. – Торонто – Нью – Йорк – Париж – Сідней: Наукове товариство ім.. Шевченка, Український архів. – Т. ХХХVIII, 1985.

18. Земля Тернопільська: туристичний путівник – Т.: Джура, 2003.

19. Історія міст і сіл УРСР. Тернопільська область. – К., 1973.

20. Клименко О., Хаварівський Б. Міська геральдика Тернопільщини. – Т. Воля, 2003.

21. Колодницький С. Підгаєчинна. По рідному краю: путівник – ПП «Кісь А. Я.». – 2005.

22. Кравцов С. Синагоги Західної України // Хроніка – 2000. – К.: Фонд сприяння розвитку мистецтв України, 1998 – 21 червня.

23. Ковальков Ю. Від Бучача до серцевини морів… // Вільне життя. – 1991 – 21 червня.

24. Коверко– Сагаль О. Тернополянка Ірина Максимова знялася у фільмі Стівена Спілберга про Голокост // Нова Тернопільська газета. – 2006. – 1. – 7 листопада.

25. Левченко О. Його обітовані землі – Бучач і Єрусалим // Свобода. – 1998. – 18 липня.

26. Літопис Борщівщини: історико – краєзнавчий збірник. – Вип. 4 – Борщів, 1993.

27. Літопис Борщівщини: історико – краєзнавчий збірник. – Вип. 5. – Борщів, 1994.

28. Літопис Борщівщини: історико – краєзнавчий збірник. – Вип. 6. – Борщів, 1994.

29. Мацелюх Х. Р., Побер Б., Ханас В. Великі Бірки – З глибини віків до наших днів: історико – краєзнавчий нарис. – Т.: Лілея, 2005. – 220 с.

30. Мельничук О. Лауреат премії Нобеля // Тернопіль Вечірній. – 1993. – 7 серпня.

31. МитриполитАндрей Шептицький: Документи і матеріали 1941 – 1944. / Упор. Ж. Ковба. Наук. Ред. А Кравчук. – К.: Дух і Літера, 2000.

32. ШамонРедлія. Разом і Нарізно в Бережанах – 2002.

33. Олександр С. Брик. Українсько – Єврейські взаємовідносини. 1964 – Вінніпег.

34. Святослав Півторяк, В. Уніят, Б. Ховарівський. Євреї на Тернопільщині. – 2010.

35. С. Колодницький Підгайці та Підгаєччина . – Тернопіль. 2012.

36. Свідчення очевидця цих подій Карпця (Кіміхес) Миколи Григоровича.