11. Розквіт і криза афінської демократії.

Стародавня Аттіка за природніми, історико-культурними умовами найбільш виразно демонструє неоднозначність цивілізаційного сходження. Вивчення „Становлення античних полісів як типів суспільно-політичної організації Спарти й Афін” полягає у поглибленому розумінні історичних передумов, сутності полісу як суспільно-політичної організації, об’єктивну основу якої складає окультурене середовище людей, які обрали громадську самоорганізацію як засіб колективного захисту індивідуальних інтересів. Рекомендовані студентам джерела та література вимагають вдумливого аналізу різних визначень полісу (його зовнішніх та внутрішніх ознак), позиції в питаннях суспільно-політичної типологізації Спарти й Афін, обумовлених не лише особливостями природних, господарчих умов, правовими традиціями, а також соціальним вибором лідерів та народів. Суспільний досвід не лише античності, але й сучасної епохи довів класичність оцінок і неоднозначних досягнень полісної афінської демократії, таких її дослідників як Аристотель і Фукідід. „Афінську політію” Аристотеля, як історичне джерело, характеризує аналіз автором 158 античних полісів. Практикум містить широке коло джерел, які дозволяють розглянути спектр внутрішніх умов становлення античного полісу (боротьба демосу й аристократії) та зовнішніх (греко-перські війни, рабство), як породження нецивілізованності перших і других. Хрестоматійний матеріал конкретизує на рівні людських характеристик творців правової основи полісного життя за допомогою, в першу чергу, стилізованих Плутархом образів Лікурга, Солона, Клісфена, Фемістокла, Перікла, дозволяючи історику наповнити конкретно-історичним змістом поняття „поліс”, „громадянин”, „свобода”, „демократія”.

Особливою проблемою даної теми є з’ясування причин кризи античного полісу, пошуки шляхів її подолання. Не лише джерельну, але й концептуальну основу вирішення однієї з головних проблем європейського антикознавства складають уже запропоновані праці представників критичного розуму Еллади – Страбона, Аристотеля, Фукідіда, лідерів промакедонських та антимакедонських партій.

Якісні вдосконалення знарядь праці, засобів комунікацій, професіоналізм, як умова відокремлення ремесла від сільського господарства утвердили на межі VI – V ст. до н. е. Елладу, як культурно-консолідоване, відкрите суспільство – новий, у порівнянні зі Стародавнім Сходом, щабель світової цивілізації. Особливим доказом цього є Велика грецька колонізація. За своїми витоками, напрямками, змістом та культурно-історичними наслідками грецька колонізація належить до унікальних, багатопланових історичних явищ, вимагаючи свого предметного вивчення. У результаті буде сформована панорама першого світового обміну не лише товарами та сировиною, але й культурними надбаннями, тим більше, що активну роль у ньому прийняли наші предки – борисфеніди. Визнанням їх співтворцями культури першої європейської цивілізації є „Історія” Геродота. Усвідомлення глибини, оригінальності історичної концепції „батька історії” симптоматично відбувається паралельно із загостренням проблеми критеріїв прогресу Сходу і Заходу. „Скіфія” (4 кн. „Історії”) Геродота – свідомого дослідника людського світу − доводить, що праукраїнці – „орачі” – вміли продуктивно співробітничати з різними народами, не витрачаючи при цьому свого культурного потенціалу, який збагачував не лише зернові, але й мовні ресурси Еллади.

Справжнім першоджерелом, цього насиченого новими явищами у житті греків періоду, є поема беотійського селянина Гесіода „Труди і дні”. Писемне слово для нього, людини праці, вже не є „зловіщим знаком”, а засобом осмислення як світу богів, так і людей. Завдяки йому ми маємо, не лише конкретизований на рівні соціальних портретів, процес розвитку й ускладнення суспільних відносин, але й по-селянському мудрі пропозиції їхнього цивілізаційного врегулювання мовою образів і понять.