4. Культурні досягнення стародавньої Греції та їх історична характеристика.

Поняття класична невипадково застосовують в першу чергу до культури античної Греції. Відповідно, знайомство з нею стало ознакою справжньої освіченості, розвину тості особи. Як головна результативність історичного прогресу, культура вивчається багатьма науками в тому числі безпосередньо культурологією. Можливо саме антикознавство долаючи їх спеціалізацію-ізоляцію зможе пояснити не тільки минуле, але й майбутнє класичної культури. Скористатись її уроками неможливо без розуміння особливостей архаїчного історичного проросту і часу, вічних ділем буття. Не тільки територіально, але й культурно-історичного Еллада сформувалася на пересічені різних традицій, досвіду військової і культурної консолідації. «До Троянських воєн греків як народу не було» зазначив Фукідіт, оглядаючись на синкретичне коріння майбутніх класиків.

Досвід інтуїтивного, езотерично-духовного, раціонального пізнання світу донесла до нас колективна символічно-багатозначима міфологічна пам'ять стародавніх греків, культурне значення якої розкривається у загальному вступі даного посібника. Весь комплекс джерел з історії античної Греції переконує, що її культурна еволюція поширювалась не тільки на знаряддя праці, а в першу чергу на свідомість людей, які долаючи її «темряву» відмежувались від варварства зовнішнього і внутрішнього здатністю духовним, розумним словом зберігати вистражданий досвід і перемагати не тільки зброєю.

Класичними зразками історичного самопізнання виступають праці Геродота та Фукідіта. На батьківщині Геродота, в східній частині Греції-Галікарнаці, історія буквально перекладалася як «природа». Для багатьох античних авторів, і в першу чергу названих, минуле колективного життя людей виступає як шанс зрозуміти ключові його проблему, розгледіти їх етнічне «обличчя» - архетипну матрицю. В їх картині світу уживаються Космос і поліс, Схід і Захід, як особливі типи історико-культурного розвитку зі своїми сильними і слабкими сторонами. При всіх відмінностях поглядів, в тому числі на історичні джерела, Геродот і Фукідіт основним предметом історії вважали вивчення досвіду подолання драматизму суспільних відносин. Геродот став дослідником греко-персидських воєн 500 – 449 рр. до н.е., а Фукідіт між полісної конфронтації в ході затяжної Пелопонеської війни 431 – 404 рр. до н.е. «Поліс – це не стіни, а люди», як своєрідна соціологічна формула звучать слова класика європейської історичної науки Фукідіта.

Всю панораму агонального, історичного життя, багатоканальність його пізнання донесла до нас антична література. Неперісічний дослідник культурного феномену Еллади Андре Бонар, всю її еволюцію від варварства до цивілізації розкрив на прикладі літературної творчості Евріпіда. Надбання блискучої галереї античних авторів невипадкового стало підгрунттям творчого злету модерної культури, але в межах її Високих програм розвитку, на відміну від тих, які повернули вектори історичного життя від природної цілісності до свободи самотності, божевілля, хаосу егоїстичних інтересів, вульгарності, розмитих понять. Характерні риси класичної культури античної Греції такі як: 1) традиційність і новаторство; 2) трансформація релігійно-міфологічного світосприймання в нові, раціонально-естетичні форми мислення; 3) утвердження людини, як феномену життя, його основної цінності найбільш виразно демонструють образотворчі творіння класиків.

Історично греки довго, важко йшли до образів Федія, Поліклета, Мірона, Афіни-Переможиці, яка нарівні розмовляє з новими героями, які піднялися щаблями виробника, майстра, художника.