6. Пояснити анатомічну будову грудної клітки, грудини та ребер.

Грудна клітка (thorax) утворена грудиною (sternum), 12 па­рами ребер (costae) і грудними хребцями. Сім пар ребер безпосередньо сполучено з грудиною; 8—10-а пари з'єднуються разом хрящами і переднім кінцем прикріпляються до грудини, а 11-а і 12-а пари лежать вільно, закінчуючись в м'яких тканинах. Грудна клітка вміщає важливі внутрішні органи: серце, крупні судини, легені, трахею, стравохід. Вона бере участь у дихальних рухах за рахунок ритмічного підняття і опускання ребер. Грудна клітка у людини у зв'язку з прямоходінням плоска і широка. Фо­рма і величина її залежать від віку і статі, виду трудової діяльнос­ті і способу життя. Під впливом фізичних вправ збільшуються її розміри. У дітей при неправильній посадці і опорі на парту грудь­ми може виникнути деформація грудної клітки, що порушує роз­виток і функціонування серця, легень і кровоносних судин.

7. Охарактиризувати будову верхньої кінцівки

Кістки верхньої кінцівки

Скелет верхньої кінцівки складається з кісток грудного пояса, або пояса верхньої кінцівки і кісток вільної частини верхньої кінцівки.

Грудний пояс (пояс верхньої кінцівки)

Грудний пояс (cingulum pectorale) або пояс верхньої кінцівки (cingulum rnembri superioris), у людини, як і в інших ссавців, неповний і не охоплює цілком тулуба, як у нижчих хребетних. Ця ланка у людини складається з двох кісток: лопатки і ключиці.

Лопатка (scapula) (мал. 48) — парна плоска кістка, розташована в людини на задній поверхні тулуба на рівні II —VII ребер. Таке положення лопатки пов'язане із сплощеною (у передньозадньому напрямку) формою грудної клітки людини. На лопатці розрізняють три краї: присередній (найтовщий), бічний і верхній (найтонший) з дзьобоподібним відростком (processus coracoideus) і вирізкою лопатки (incisura scapulae),а також три кути: нижній закруглений і витягнутий донизу, верхній гострий і бічний (потовщений), що переходить у шийку лопатки (collum scapulae), а потім у суглобову западину (cavitas glenoidalis) — місце сполучення з плечовою кісткою. Біля верхнього і нижнього кінців западини є над- і підсуглобовий горбки (tuberculum supraet in frag lenoidale), де починаються довгі головки дво- і триголового м'язів плеча.

На лопатці розрізняють дві поверхні: дорзальну задню (facies posterior) і реброву, або передню (facies costalis s. anterior). На задній поверхні майже поперечно розташована трикутна ость лопатки (spina scapulae), вільний стовщений край якої закінчується масивним надплечовим відростком (acromion). На ньому є ключична суглобова поверхня для сполучення з ключицею. Ость лопатки ділить задню поверхню лопатки на дві ямки: надостьову (fossa supraspinata) і під остьову (fossa infraspinata), де починаються однойменні м'язи.

Реброва, або передня, поверхня лопатки (ввігнута) називається підлопатковою ямкою (fossa subscapularis), де розташовується (і починається) однойменний мяз. Скостеніння. Лопатка костеніє на основі хряща з трьох основних точок, які з являються в іі тілі наприкінці другого місяця ембріогенезу (ость лопатки розвивається також звідси), у дзьобоподібному відростку — на першому році життя і в надплечовому відростку — у 15 —18 років. Дзьобоподібний і надплечовии відростки зростаються з тілом лопатки до 18 —21 року. У ділянці нижнього кута лопатки додаткові точки скостеніння з'являються на 16-му році життя і з'єднуються з основними на 20 —21-му році, коли закінчується скостеніння лопатки.

Ключиця (clavicula ) (мал. 49) — трубчаста кістка, дещо зігнута у вигляді літери S, розташована між надплечовим відростком лопатки і ручкою груднини. Вона має два кінці: округлий потовщений грудниннии (extremitas sternalis) з груднинною суглобовою поверхнею для зчленування з грудниною і сплощений надплечовии (ex-tremitas acromialis) з невеликою надплечовою суглобовою поверхнею для з'єднання з надплечовим відростком лопатки.

Ключиця має дві поверхні — верхню гладку і нижню шорстку та два зігнутих краї — передній і задній. Походження ключиці подвійне: грудниннии кінець її виникає з коракоїда і розвивається з хряща, а середній відділ є дериватом покривних кісток.

Скостеніння. Перша точка скостеніння в ключиці людини виникає на шостому тижні ембріогенезу. У 16 — 18 років з'являються ознаки скостеніння в груднинному її кінці. Скостеніння ключиці закінчується до 20 — 25 років життя.

Основні морфологічні особливості скелета поясу верхньої кінцівки, зумовлені функцією верхніх кінцівок, виявились значним розширенням лопатки і розташуванням її у фронтальній площині. При цьому суглобова западина й надплечовии відросток спрямовані не вентрально, що характерно для скелетів сучасних людиноподібних мавп, а назовні. Усе це поряд з добре розвинутою ключицею й надплечовим відростком лопатки створило широку опору (фіксацію) для м'язів, які відводять і обертають плечову кістку, та одночасно забезпечило великий діапазон рухів вільної верхньої кінцівки.

Вільна частина верхньої кінцівки

Вільна частина верхньої кінцівки (pars libera membri superioris) складається з плечової кістки, двох кісток передпліччя і кісток кисті.

Плече (humerus), або плечова кістка, (мал. 50) є типовою довгою трубчастою кісткою; ділиться на тіло плеча (corpus humeri) і головку плеча (caput humeri), яка з'єднується з суглобовою западиною лопатки і обмежується знизу вузькою коловою борозною — анатомічною шийкою (collum anatomicum). Збоку і спереду від анатомічної шийки розташовані два горбки: великий горбок (tuberculum majus) (збоку), що переходить знизу в гребінь великого горбка, і малий горбок (tuberculum minus) (зсередини) з спрямованим дистально гребенем малого горбка. Між цими горбками і гребенями, до яких прикріплюються м'язи, є міжгорбкова борозна (sulcus intertubercularis), де розміщується сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча. Відразу під горбками плечова кістка дуже звужується; цю ділянку називають хірургічною шийкою (collum chirurgicum) (тут найчастіше відбувається перелом плечової кістки).

На межі верхньої і нижньої половин кістки добре видно поздовжню дельтоподібну горбистість (tuberositas deltoidea) — місце прикріплення однойменного м'яза, а нижче й позаду лежить не завжди добре помітна борозна променевого нерва (sulcus nervi radialis), спрямована навскіс згори донизу і зсередини назовні.

Дистальний епіфіз плечової кістки — виросток плеча (condylus humeri), яким ця кістка з'єднується з кістками передпліччя, ділиться на два відділи: блок плеча (trochlea humeri), спрямований досередини, і головочку плеча (capitulum humeri), розташовану назовні. Кожен з цих відділів має по надвиростку (бічний над головкою, присередній над блоком) — epicondilus lateralis et medialis. Позаду медіального надвиростка проходить борозна ліктьового нерва (sulcus nervi ulnaris). За виростком є глибока ліктьова ямка (fossa olecгапі), спереду видно дві менш глибокі ямки: променеву (зовні) (fossa radialis) і вінцеву (зсередини) (foss coronoidea) для з'єднання з кістками пер г.пліччя.

Однією із специфічних особливостей плечової кістки людини є скрученість її діафіза на 150 — 160°. При ьому головка плечової кістки обернена до середини. Це зумовлено пристосуванням лопатки до вертикального положення людини.

Скостеніння. Плечова кістка костеніє на основі хряща. Точки скостеніння з'являються в діафізі на 7 —8-му тижні ембріогенезу, в головці — на першому році життя, великому горбку — в 3 —4 роки, медіальному надвиростку — у 6 —8 років, блокові — в 9 —10 років і в латеральному надвиростку — на 12 —13-му році. Зрощення дистального епіфіза з тілом відбувається в 18 —20 років, проксимального — на 20 —22-му році.

Скелет передпліччя складають дві довгі трубчасті кістки — променева й ліктьова, розташовані в положенні супінації паралельно одна одній, причому перша займає бічне положення, друга — присереднє.

Променева кістка (radius) (мал. 51) має два кінці й тіло. Проксимальний кінець кістки тонкий, з циліндричною головкою (caput radii), увігнутою зверху для з'єднання з головкою виростка плечової кістки. Зовні поверхня головки, названа суглобовим обводом (circumferentia articularis), служить для сполучення з ліктьовою кісткою. Головка відділена від тіла кістки шийкою (collum radii). Нижче від шийки на передньоприсередній поверхні кістки є горбистість (tuberositas radii), до якої прикріплюється сухожилок двоголового м'яза.

Тіло променевої кістки донизу поступово стає товщим. Воно має три краї (передній, задній і міжкістковий, спрямований присередньо) і три поверхні (передню, задню й бічну).

Дистальний епіфіз променевої кістки розширений і стовщений, його нижня поверхня є зап'ястковою суглобовою поверхнею для з'єднання з кістками зап'ястка. На внутрішньому краї цієї поверхні міститься ліктьова вирізка (incisura ulnaris), а її зовнішній край закінчується шилоподібним відростком (processus styloideus radii), який добре пальпується під шкірою.

Перелом променевої кістки найчастіше відбувається на межі середньої і нижньої третин її тіла, тобто в тому місці, де тіло кістки звужене.

Ліктьова кістка (ulna) (мал. 52) так само, як і променева, має два кінці й тіло (corpus ulnae). На стовщеному проксимальному епіфізі кістки є блокова вирізка (incisura trochlearis), обмежена ззаду ліктьовим відростком (olecranon), а спереду вінцевим відростком (processus coronoideus). Зовні й безпосередньо під блоковою вирізкою міститься неглибока променева вирізка (incisura radialis) для головки променевої кістки, а нижче від вінцевого відростка — горбистість ліктьової кістки (tuberositas ulnae), де прикріплюється плечовий м'яз.

Тіло ліктьової кістки, на відміну від тіла променевої, в дистальному напрямку тоншає. Три чіткі краї (передній, задній і міжкістковий) ділять тіло кістки на передню, задню й присередню поверхні.

Тонкий дистальний епіфіз, або головка ліктьової кістки (caput ulnae), на задньобоковій поверхні утворює суглобовий обвід (circurnferentia articularis) для сполучення з променевою кісткою. Присередньо тут розташований шилоподібний відросток (processus styloideus), що добре промацується під шкірою.

Перелом тіла ліктьової кістки трапляється рідше, оскільки завдяки суглобовому диску ліктьова кістка безпосередньої участі в сполученні з кістками кисті не бере.

Скостеніння. Обидві кістки передпліччя костеніють на основі хряща. У тілах точки скостеніння виникають одночасно на 7-му тижні ембріогенезу, а в епіфізах скостеніння відбувається раніше і швидше в променевій кістці. Перші точки скостеніння в проксимальному епіфізі променевої кістки з'являються на 3 —4-му, ліктьової — на 8 — 14-му роках життя, а в дистальному епіфізі променевої кістки — протягом перших трьох років життя, ліктьової — у б —8 років. Закінчується скостеніння променевої кістки до 18 — 20, ліктьової — до 20 — 22 років.

Кістки кисті (мал. 53) складаються з кісток зап'ястка, п'ястка й пальців.

Кістки зап'ястка (ossa carpi) в кількості восьми розташовані у два ряди: ряд, що складається з човноподібної (os scaphoideum), півмісяцевої (os lunatum), тригранної (os triquetrurn) і горохоподібної (os pisiforme) (найслабкішої) кісток, і дистальний, до якого належить кістка-трапеція (os trapezium), трапецієподібна (os trapezoidеи?п), головчаста (os capitatum) (найбільша) і гачкувата (os hamatum) кістки.

Човноподібна, півмісяцева і тригранна кістки своїми проксимальними поверхнями утворюють яйцеподібну поверхню для сполучення з дистальною суглобовою поверхнею променевої кістки. Горохоподібна кістка є сесамоподібною, у сполученні з кістками передпліччя участі не бере й особливим суглобом з'єднується з тригранною кісткою. У ряду кісток зап'ястка з долонної поверхні здіймається зовнішнє (променеве) і внутрішнє ліктьове підвищення, утворені з одного боку горбками кістки-трапеції і човноподібної кістки, а з другого — гачком гачкуватої кістки і горохоподібною кісткою. Між цими підвищеннями на долонній стороні утворюється борозна зап'ястка (sulcus carpi).

Кістки п'ястка (ossa metacarpi) — це п'ять (I —V) трубчастих моноепіфізарних кісток. Кожна з них має циліндричне тіло, основу з плоскими суглобовими поверхнями і кулясту головку. Найдовшою і досить масивною є II п'ясткова кістка, яка на відміну від інших п'ясткових кісток на проксимальній суглобовій поверхні має стрілову борозну. Найкоротша, але й найтовща — це І п'ясткова кістка; III п'ясткова кістка на тильній поверхні основи має шилоподібний відросток (processus styloideus). V п'ясткова кістка найелабша, її відмітною ознакою є розташований на ліктьовому боці основи масивний горбок для прикріплення м'яза. IV п'ясткова кістка за розмірами займає проміжне місце між III і V п'ястковими кістками.

Кістки пальців (ossa digitorum). Кожен палець (digitus) (названий порядковим числом від променевого краю кисті) утворений короткими трубчастими моноепіфізарними кістками — фалангами (phalanges): по три (проксимальна, середня й дистальна) у II —V пальцях і дві (проксимальна, дистальна) в І пальці. Спеціальні назви мають І палець — pollex, тобто великий палець, II палець — index, або вказівний, і V — minimus, або мізинець. У кожній фаланзі розрізняють розширену основу, дещо сплюснуте в тильнодолонному напрямку тіло і заокруглену головку.

Суглобова поверхня основи проксимальних фаланг має увігнуту кулясту форму для сполучення з головкою відповідної п'ясткової кістки, а увігнута суглобова поверхня основи середніх і кінцевих (дистальних) фаланг має стріловий гребінь. Головки проксимальних і середніх фаланг закінчуються блоковою поверхнею, а головки кінцевих фаланг мають горбистість (tuberositas phalangis distalis).

Скостеніння кісток зап'ястка (мал. 54) відбувається в певній послідовності: головчастої та гачкуватої — на першому році, тригранної — на третьому, півмісяцевої — на четвертому, човноподібної — на п'ятому, кістки-трапеції — на шостому, трапецієподібної — на сьомому і, нарешті, горохоподібної — на дванадцятому році життя (за М. Г. Привесом).

У кожній п'ястковій кістці й кожній фаланзі виникає по дві точки скостеніння. Перша з'являється в тілі названих кісток у кінці другого місяця ембріогенезу, друга закладається в головці II —V п'ясткових кісток наприкінці другого року життя, в основах І п'ясткової кістки і всіх фаланг пальців — наприкінці третього року. Скостеніння головки І п'ясткової кістки і всіх фаланг відбувається разом з тілами. Закінчується скостеніння кісток кисті людини у 18 — 20 років.