5.Психологічні аспекти підготовки дитини до школи

Проблема підготовки дитини до школи - предмет постійної уваги психологів. Від її успішного розв’язання залежать адаптація дитини до шкільного життя, оволодіння нею навчальною діяльністю та формування особистості.

Під готовністю дитини до систематичного навчання в школі розуміємо певний рівень фізичного, фізіологічного, інтелектуального та особистісного розвитку дитини, які дозволяють їй успішно здійснювати навчальну діяльність.

Існує декілька підходів до проблеми психологічної готовності до школи. До першого підходу можуть бути віднесені дослідження, спрямовані на формування у дітей дошкільного віку певних умінь і навичок, необхідних для навчання в школі.

Другий підхід полягає в тому, що, з одного боку, визначаються вимоги, які висуваються перед дитиною з боку школи, а з іншого - новоутворення і зміни у психіці дитини, які спостерігаються до кінця дошкільного віку. Зокрема, у дитини, яка вступає до школи, мають бути сформовані певний рівень розвитку пізнавальних інтересів, готовність до зміни соціальної позиції, бажання вчитися. Крім того, у неї повинні виникнути опосередкована мотивація, внутрішні етичні інстанції, самооцінка. Сукупність указаних психологічних властивостей і складає психологічну готовність до шкільного навчання.

Суть третього підходу полягає в дослідженні генезису окремих компонентів учбової діяльності та виявленні шляхів їх формування під час спеціально організованих занять.

Четвертий підхід - це виявлення єдиного психологічного новоутворення

• здатності дитини відповідати правилам і вимогам дорослого.

Готовність дитини до школи передусім залежить від батьків та вихователів. Дошкільне дитинство орієнтовано на підготовку дитини до систематичного навчання, тому систематична робота з дошкільником повинна орієнтуватись на формування компонентів психологічної готовності:

Мотиваційний компонент відображає бажання чи небажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в навчальну діяльність, яка відрізняється від ігрової своєю обов’язковістю, розумовим напруженням та необхідністю долати труднощі.

На кінець дошкільного віку складається ієрархія мотивів, де домінуючими стають пізнавальні мотиви. Розрізняють внутрішні, або пізнавальні, мотиви учіння, що характеризуються потребою в інтелектуальній активності, пізнавальним інтересом; і зовнішні, або соціальні, котрі виявляються в бажанні займатися суспільно значущою діяльністю, у ставленні до вчителя як до представника суспільства, авторитет якого с бездоганним. Внутрішні та зовнішні мотиви учіння складають внутрішню позицію школяра, яка є одним із основних показників психологічної готовності до навчання.

Про наявність внутрішньої позиції учня можна говорити, якщо дитина:

• позитивно ставиться до вступу до школи;

• проявляє особливий інтерес до нового, власне шкільного змісту занять, віддає перевагу урокам грамоти та лічби;

• відмовляється від характерної для дошкільного дитинства організації діяльності та поведінки (віддає перевагу колективним класним заняттям, а не індивідуальному навчанню вдома);

• позитивно ставиться до загальноприйнятих норм поведінки;

• від дає перевагу оцінці перед іншими видами заохочень;

• визнає авторитет учителя.

Інтелектуальний компонент готовності дитини до школи включає:

• обізнаність, яка характеризується Обсягом знань про навколишній світ;

• рівень розвитку пізнавальної сфери, що визначається диференційованістю (перцептивною зрілістю), довільною концентрацією уваги, аналітичним мисленням (здатність розуміти суттєві ознаки і зв’язки між явищами), раціональним підходом до дійсності, логічним запам’ятовуванням;

• деякі вміння й навички звукового аналізу слів, підготовку руки до письма (певний розвиток тонкої моторики руки і зорово-рухової координації).

Особиспйсний компонент готовності складається з таких показників:

• дитина повинна чітко усвідомлювати свою внутрішню позицію, статеву належність;

• дитина повинна мати навички самообслуговування;

• вміння володіти собою, підкоряти себе обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїми бажаннями;

• вміння рахуватися з думкою інших дітей та поважати цю думку;

• знати норми поведінки, позитивно ставитися до них та осмислено їх реалізувати у контактах із оточуючими;

• уміння спілкуватися з учителем, учнями;

• сформованість внутрішніх етичних норм та критичної самооцінки як новоутворень в особистісній сфері дитини.

Емоційний компонент готовності дитини до навчання в школі проявляється в тому, що:

• дитина йде до школи із задоволенням, радістю та довірою;

• розширюється спектр переживань, які пов’язані з навчальною діяльністю дитини;

• дитина вже здатна контролювати своїми емоціями та почуттями.

Вольовий компонент виявляється в:

• уміння керувати своєю поведінкою;

• розвитку довільності психічних процесів;

• умінні переборювати труднощі та доводити розпочату справу до кінця.

Узагальнення переживань проявляється в:

• утраті безпосередності поведінки;

• в узагальненому сприйнятті дійсності;

• у довільності поведінки.

Втрата безпосередності в спілкуванні, набуття довільності як здатності підкоряти свою поведінку певним правилам і вимогам виступає суттєвим компонентом психологічної готовності до шкільного навчання.

Необхідно пам’ятати, що систематичне навчання в школі повинно розпочинатися тільки тоді, коли дитина розумово й особистісно до цього готова.

Отже, готовність дитини до школи - це комплекс психічних якостей, необхідних для успішного початку систематичного навчання в школі, який включає позитивне ставлення до школи і навчання (мотиваційну готовність), достатньо високий рівень довільності поведінки (вольову готовність), наявність певного запасу знань, умінь і навичок, рівень розвитку пізнавальних процесів (розумову готовність), а також сформованість якостей, які забезпечують встановлення сприятливих взаємин із дорослими та ровесниками, Входження в життя класного колективу, виконання спільної діяльності (моральну готовність).