3.Порушення поведінки в дошкільному віці та їх корекція

Благополучне протікання дошкільного дитинства виявляється у становленні довільної поведінки, засвоєнні норм та правил суспільного життя, формуванні супідрядності мотивів, розвитку соціально обумовлених форм поведінки. Але, як засвідчує практика, достатньо розповсюдженим явищем є ускладнення у формуванні особистості, порушення поведінки дошкільника.

Причиною таких порушень можуть бути як педагогічні помилки дорослих, так і явища психофізіологічного походження, пов’язані із станом функціонування нервової системи, станом здоров’я, мозковими ураженнями. Лікування психічних захворювань не входить у компетенцію практичного психолога, він працює тільки з тими порушеннями, які можна вважати типовими для здорових дітей. „Важкі” періоди у житті дошкільника є свідоцтвом нормального протікання гіроцесу психічного і особистісного розвитку.

Виховні впливи на дитину повинні бути спрямовані не стільки на корекцію її поведінки, скільки на перебудову всієї системи відносин дитини до інших, до світу, яка склалась на даний момент розвитку. Робота з дітьми, що мають ті або інші порушення поведінки, може здійснюватись у різних формах. Одним з найбільш популярних на сьогодні методів є психотерапевтична робота з групою дітей, поведінка яких характеризується типовими труднощами. Однак, самі по собі заняття не здатні змінити тип поведінки дитини, вони можуть лише позначити, виявити проблему і ініціювати напрям виходу з неї. Подальша робота з дитиною по формуванню у неї бажаного типу поведінки передбачає тривалу, систематичну, організовану взаємодію з тими дорослими, які постійно спілкуються з нею - батьками, вихователями. Психолог задає загальну тактику поведінки дорослих, контролює і коректує хід виховного процесу, надаючи необхідну консультативну допомогу.

У практиці роботи психолога з дошкільниками І.В.Дубровіна, Р.В.Овчарова, О.І.Захаров виділяють типові порушення поведінки дошкільників:

Гіперактивність. Основні поведінкові ознаки - неуважність, часті відволікання, імпульсивність, рухова розгальмованість. Часто гіперактивність супроводжується проблемами у взаєминах з навколишніми; такі діти часто штовхають, сваряться з однолітками, створюючи конфліктні ситуації. їм важко сидіти на одному місті, підкорюватися інструкціям, вони - постійне джерело додаткових труднощів у роботі вихователів. Гіперактивні діти часто зачіпають різні предмети, ламають речі, виявляють незграбність.

Як правило, в основі синдрому гіперактивності лежить мінімальна мозкова дисфункція, наявність якої визначає лікар-невропатолог після проведення спеціальної діагностики. При необхідності призначається медикаментозне лікування.

Робота з гіперактивною дитиною повинна проводитись постійно і систематично. Вона включає такі напрямки: тренування посидючості, уміння стримувати свої імпульси; привчання виконувати правила поведінки; поступове зосередження на завданнях. Високу потребу у руховій активності рекомендується задовольняти прийнятними способами: фізичне навантаження, рухливі ігри. У спілкуванні з гіперактивною дитиною не допускати погроз, окриків, агресивності, які провокують негативні прояви.

Агресивність - це деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, наносить шкоду об’єктам нападу (живим і неживим), приносить фізичний і моральний збиток іншим. Причини появи агресії в дітей можуть бути пов’язані із деякими соматичними захворюваннями чи захворюваннями головного мозку; соціальною деривацією, наявністю великої кількості покарань, які застосовуються у сім’ї.

Критерії агресивності: дитина часто втрачає контроль над собою; сперечається, свариться з іншими; відмовляється виконувати, правила; спеціально дратує людей; кричить, лається; ламає, трощить речі, іграшки; дражнить тварин та дітей; легко вступає у бійку.

Робота вихователів і психологів з даною категорією дітей повинна проводитися в трьох напрямках:

1. Робота з гнівом - навчання агресивних дітей прийнятним способам вираження гніву.

2. Навчання дітей навичкам самоконтролю, умінню володіти собою в ситуаціях, що провокують вибухи гніву.

3. Формування здатності до емпатії, довіри, співчуття, співпереживання тощо.

Проблеми спілкування частіше виявляються в упертості дитини. Однією з причин дитячої впертості може бути незнання дорослим вікової специфіки сприйняття світу. Причому через свій егоцентризм дитина не сумнівається, що всі розуміють, про що йдеться. Саме тому вона не обґрунтовує свої вимоги, а наполягає на них.

Інший варіант упертості може, проявлятися у протестових реакціях дитини на будь-які вимоги дорослих. Причина подібних реакцій - криза трьох років, яка пов’язана із зміною самосвідомості дитини. Дитина намагається позбутися позиції цілковитої залежності від дорослих та виявляти самостійність.

Оптимальним підходом до “впертюхів” убачається створення таких умов,, за яких дитина відчуватиме, що її самостійність приймається та цінується. Дитині треба давати можливість діяти самостійно та одержувати схвалення за правильні рішення.

В дошкільному віці може спостерігатися й афективна поведінка. Негативні афективні переживання викликають афективні форми поведінки: підвищену образливість, негативізм, загальмованість, емоційну нестійкість. Дошкільники з афективною поведінкою потребують своєчасної корекції.

^; Зовнішні ознаки афективної поведінки наступні: в певних ситуаціях такі діти замикаються, плачуть; бояться засинати, перед сном напружено чекають на старшого; не можуть переключити увагу, знаходяться під впливом ситуації; не можуть включитися в колективну гру; бояться тварин; у конкретній ситуації не знають як вчинити; можуть бути надзвичайно слухняні, діють у відповідності з реакціями дорослих; часто плачуть, падають на підлогу.

Причина афективної поведінки полягає в тому, що дитина однозначно сприймає ситуацію й не володіє способами її переосмислення. Вона не може вийтд з ситуації й керувати нею. Основним методом корекційної роботи з, такими дітьми виступає гра. Перш за все мова йде про образно-рольову (когось або щось зображає, але сюжет не розвиває) та режисерську гру (дитина виступає автором сюжету).

Проявами психологічного неблагополуччя дитини можуть бути також: емоційні розлади, невротичні реакції, психосоматичні захворювання, гальмування пізнавальних потреб, збіднення ігрової діяльності. Діти у стані, психологічного неблагополуччя гірше їдять, сплять, у них переважають негативні емоції.

Причини виникнення розладів нервової системи: 1) загальна нервова ослабленість; 2) нерівномірність психічного розвитку - переважний розвиток одних психічних функцій та відставання інших; 3) брак емоційного спілкування або душевного тепла; 4) психічний стрес, обумовлений невідповідністю вимог і очікувань батьків темпераментові дітей; 5) відсутність стабілізуючої функції батька або ж надмірна суворість з його боку. З психологічно неблагополучною дитиною дуже важливо налагодити доброзичливі стосунки, всіляко проявляти свою любов до неї, розуміння і впевненість в її силах. Будь-яке присоромлення або незадоволення тільки погіршують емоційний стан дитини.