14.Навчальна діяльність в молодшому шкільному віці. Навчальні труднощі молодших школярів та психологічна допомога у їх подоланні

У молодших школярів учбова діяльність є провідною, завдяки якій відбувається формування основних психічних процесів і властивостей особистості дитини, з’являються вікові новоутворення.

Сутність навчальної діяльності полягає у засвоєнні наукових знань. Змістове наповнення навчання молодших школярів стосується пояснення основних явищ природи і суспільного життя, закономірностей існування світу, доступних учням.

Протягом навчання у початковій школі поступово складається структура учбової діяльності молодших школярів, формуються її компоненти:

• цілі і завдання учіння;

• дії і операції, за допомогою яких учні оволодівають змістом навчання;

• мотиви навчання;

• результати навчання, їх контроль і оцінка.

Цілі навчання молодших школярів різнобічні:

• засвоєння системи знань, які визначено навчальною програмою;

• формування умінь і навичок, в першу чергу, навчальних;

• оволодіння способами пізнавальної і практичної діяльності;

• формування позитивного ставлення до учіння.

На думку Д.Б.Ельконіна, результатом навчальної діяльності є передусім, зміна самого учня, його розвиток.

Учень має усвідомлювати мету, яку ставить перед ним учитель на кожному етапі навчання, виділяти навчальну задачу.

Навчальні мотиви. Першокласнику подобається вчитися, читати, писати, лічити. У багатьох дітей навчальна активність спонукається інтересом до самого процесу навчання та\його результатів, виступаючи для них як самоціль.

У деяких першокласників мотиви учіння пов’язані з привабливістю самого шкільного навчання, його атрибутами. Для багатьох першокласників іноді більше значить переживання самої участі в процесі учіння, ніж усвідомлення результату учбових дій (нові знання, уміння).

У кінці першого класу мотиви навчання диференціюються; у першу чергу виділяють зовнішні та внутрішні мотиви.

При зовнішній мотивації учіння є засобом досягнення якихось цілей за межами учбової діяльності (наприклад, задоволення соціальної потреби в самоутвердженні). Серед мотивів, що складають цю групу, розрізняють широкі соціальні мотиви учбової діяльності, які пов’язані з розумінням (на доступному для дітей даного віку рівні) суспільної ролі школяра, його громадського обов’язку, а також вузькі особисті мотиви - задоволення самолюбства, почуття власної гідності, намагання будь-що відзначитися в колективі однолітків..

.Друга група мотивів учіння молодших школярів - внутрішні мотиви учіння, які характерні для діяльності, спрямованої на здобуття знань, оволодіння необхідними для цього способами дій. Тут школярів приваблює сам процес учіння - вони дістають задоволення від того, що долають труднощі, які виникають під час розв’язання учбових задач. У молодших школярів мотиви учіння залежать від рівня навчальної успішності учнів.

Операційні складові учіння. Оволодіння знаннями вимагає формування в учнів нових дій, операцій, умінь. На перший план у навчанні виступають пізнавальні дії: мислительні, мовні (потрібні для того, щоб усвідомити навчальне завдання, зрозуміти його зміст), їм підпорядковуються мнемічні, перцептивні, практичні та інші дії. Співвідношення їх змінюється залежно від навчального предмету, етапу навчання і конкретного змісту (мова, математика, природознавство, ручна праця тощо). До навчальних дій молодших школярів входять обчислювальні, графічні та орфографічні, уміння і навички читання тощо.

Контрольно-оцінні складові учіння пов’язані із контролем діяльності учнів та їх самоконтролем, який зароджується у молодших школярів. Поступово формується самооцінка результатів навчальної діяльності. 'Гак, учні молодших класів здатні проаналізувати свою успішність та вказати на деякі причини ії результатів.

В початковій школі якість учіння учнів залежить в першу чергу від дій учителя, методів навчання. Учбова діяльність учнів проходить по-різному, залежно від досконалості методів керування нею вчителем. Для формування повноцінної учбової діяльності потрібна цілеспрямована спеціально організована робота.

Розвиток пізнавальних мотивів та інтересів до учбової діяльності молодших школярів залежить від того, як ця діяльність протікає, як учитель уміє збуджувати й підтримувати інтерес своїх вихованців до набування знань; як пов’язує ці знання з життям і досвідом учнів. Формуванню пізнавальний

інтересів учнів сприяє вміло побудована позакласна робота (заняття в гуртках, самостійне читання, перегляд телепередач тощо).

Вже у перші місяці навчання у початковій школі починає вирізнятись категорія учнів, які відчувають стійкі труднощі у навчанні. Психологічні причини, які викликають неуспішність, об’єднуються у дві групи (І.В.Дубровіна, Н.І.Мурачковський):

• недоліки пізнавальної діяльності у широкому розумінні слова. До цієї групи належать:

• несформованість прийомів навчальної діяльності, невміння вчитись;

• недоліки розвитку пізнавальних процесів, у першу чергу - мислення;

• індивідуально-типологічні особливості дітей, які виявляються у навчальній діяльності (слабкість, інертність нервової системи).

• недоліки у розвитку мотиваційної сфери, негативне ставлення до навчання, втрата „внутрішньої позиції учня”.

Корекція труднощів дітей у навчанні - складний і багатогранний процес. Він торкається не лише усунення чи пом’якшення недоліків їхньої навчально-пізнавальної діяльності, а й потребує вирішення особистісних проблем дитини, гармонізації її ставлення до самої себе. Психологічна допомога дітям з труднощами у навчанні повинна ґрунтуватись на визначенні причин цих труднощів і будуватись залежно до них.

Навчання ефективним способам учіння починається із з’ясування помилок і недоліків самостійної роботи учня. Потім відбувається перебудова, виправлення тих прийомів, які вже є у школяра і формування нових у відповідності зі структурними компонентами навчальної діяльності. До такої роботи обов’язково залучаються вчитель і батьки, які виконують функцію порадників, консультантів учня* надають йому необхідну допомогу.

Робота з учнями з недоліками розвитку пізнавальних процесів будується у формі корекційних занять, спрямованих на підвищення інтелектуальної активності, навчання навичкам розумової роботи. Як правило, зміст таких занять не дублює уроки, а включає вправи на розвиток сприймання, уваги, пам’яті, мислення, мовлення. Особливе місце у цих заняттях належить грі, перевагою якої є емоційна привабливість для дитини, задоволення від участі.

Для дітей із слабкою і інертною нервовою системою слід добрати і від тренувати спеціальні прийоми організації навчальної діяльності. Психолог повинен разом з учителем сформувати технологію індивідуального підходу до таких учнів, організувати їх діяльність з урахуванням властивостей нервової системи. ,,

Подолання негативного ставлення учня до навчання потребує тривалої систематичної роботи по формуванню стійкої мотивації досягнення успіху, з одного боку, і розвиток пізнавальних інтересів — з іншого. Психолог розробляє стратегічну програму взаємодії з учнем, у якій важлива роль надається вчителю, батькам. Вони повинні підгримувати дитину, заохочувати, стимулювати її.