- •13. Буддизм як філософія і етичне вчення .
- •14 Стародавня китайська філософія : характеристика основних шкіл
- •15. Етичні правила Конфуція .
- •16 .Філософські ідеї даосизму .
- •18.Пошуки першоматерії у давньогрецькій філософії .
- •19.Філософія піфагорійського союзу .
- •20.Філософські ідеї Геракліта .
- •21.Філософія елеатів .
- •23. Етичний раціоналізм Сократа .
- •24.Становлення античної діалектики .
- •50.Філософія Дж. Берклі.
- •51.Філософські ідеї д. Юма .
- •52. Особливості індуктивного і дедуктивного методів пізнання .
- •53. Проблема людини в філософії французьких просвітителів.
- •55. Етика і. Канта .
- •57. Філософія " тотожності " ф.В.Й. Шеллінга .
- •58. Абсолютна ідея у філософії г.В.Ф. Гегеля .
- •60. Л. Фейєрбах - дослідник релігії.
- •62. Принцип історизму в німецькій класичній філософії .
- •63. Проблема людини в марксистській філософії .
- •107.Поняття діалектики і метафізики .
- •109.Особливості метафізичного методу пізнання.
- •110.Протиріччя як джерело розвитку і пізнання.
- •111.Категорії діалектики і їх методологічні функції в пізнанні світу.
- •112.Негативна діалектика т.Адорно і ж.-п.Сартра.
- •113.Діалектика і сучасне наукове мислення .
- •114.Наукове і філософське пізнання : проблема єдності і відмінності .
- •115.Роль наукового пізнання в розвитку технічних і соціально - гуманітарних наук .
- •117.Наукове пізнання і проблема соціальної відповідальності вченого.
- •118.Проблема науки і наукової раціональності в сучасній філософії .
- •119.Сутність соціальної філософії та її проблематика .
- •120.Суспільство як об'єкт філософського аналізу .
- •121.Діяльність як основа соціального буття людини.
- •122.Філософія історії: сутність та концепції історичного розвитку.
- •126.Аксіологія як філософське вчення про цінності
- •127.Моральні цінності в житті людини та суспільства.
- •128.Філософське осмислення проблем культури і цивілізації.
18.Пошуки першоматерії у давньогрецькій філософії .
Доречно розглянути розвиток поняття "матерія" в історико-філософському процесі. Це поняття проходить надзвичайно складний шлях розвитку, постійно уточнюється досягненнями наукового пізнання оточуючої людину дійсності.
Так, один із засновників античної філософії, представник Мілетської школи Фалес (625–547 pp. до н. е.) вважав, що першоосновою, тобто матерією всіх речей, є вода. Інший представник Мілетської школи Анаксімандр (610–540 pp. до н. е.) основу світу зводив до апейрону. Це – безкінечна, невизначена, незнищувана та всеохоплююча матеріальна частка, що вічно рухається та творить. Третій представник Мілетської школи Анаксімен першопочаток, що дає життя всьому живому, пов´язував із повітрям.
Давньогрецький філософ Геракліт начало всього існуючого вбачав у вогні. Все існуюче, за Гераклітом, було і буде вічно живим вогнем, проявом його спалаху чи згасання.
Важливим кроком у розумінні матерії були погляди матеріалістів XVIII–XIX ст. І філософи, і природознавці у цей час визначили матерію як сукупність неподільних корпускул (атомів), з яких побудований світ. Тобто, в цілому, і в античності, і пізніше матерію розглядали як таке, що існує на рівні з речами, як якась тілесність, праматерія, з якої виникають і в якій зникають конкретні речі.
Пошук першоматерії з позицій принципу елементарності у вигляді безструктурних елементів свідчить про обмеженість такого підходу. Адже спроби визначити матерію з позицій "першоцеглини" світобудови передусім передбачає, що такі "першоцеглини" вічні, незмінні й не виникають з будь-яких інших об´єктів. Якщо ж вони виникають з "чогось", то тоді вони вже не можут У цьому визначенні матерія не пов´язується з будь-якими елементами конкретної будови речей і Всесвіту, з їх структурною організацією. Тут акцентується увага лише на двох основних, всезагальних властивостях: по-перше, існувати об´єктивно, тобто незалежно від людської свідомості; по-друге, відображатися в людській свідомості.
Зрозуміло, ці найбільш загальні властивості матерії не можуть бути заперечені, відкинуті подальшим розвитком людського пізнання і практики.
На вищих шарах матеріального буття виникає, функціонує й розвивається людська свідомість. Шар матерії, в якому здійснюється людська життєдіяльність, специфічний тим, що він містить у собі духовний регулятив життєдіяльності – свідомість, яка вторинна щодо матерії. Вторинна, проте аж ніяк не другорядна, оскільки вона є якісно особливим, ідеальним рівнем саморозвитку матерії.
Людина – продукт саморозвитку матерії, що сягнув рівня соціальності. Вона – немовби увінчання природи, нижчі шари якої виступають глибинними пластами світобудови
19.Філософія піфагорійського союзу .
Піфагор першим відкрив справжню школу зі своїми вимогами: 5років мовчати, певні заборони стосовно їжі та одягу тощо. Ця школа отримала назву «Піфагорійський союз», і в певний період часу вона навіть набула рис своєрідної держави. Піфагорійський союз мав свою чітку ієрархію, ступені посвяти.
Піфагор поділяв живих істот на 3 види: Боги, люди і Піфагор =). Існує легенда, що уПіфагора було золоте стегно. Всі свої вчення піфагорійський союз вів міфологічною мовою.
Першим з вчених запропонував геоцентричну систему (все крутиться навколо Землі) самеПіфагор. Філософ наголошував, що він чує музику тертя планет об небесну сферу. Світ піфагорійці вивчали з позиції певних співвідношень, в основному числових. «Найкращим», ідеальним числом у них є 10 – воно означає повноту всесвіту(7 відомих тоді планет + сонце + місяць + найголовніша, десята Земля!). Усе в світі починається з 1. Відповідно цифрою неповноти, негативу є 9, символом поділу є 2 і цей поділ теж є негативним. Взагалі усі цифри від 2 до 9 є негативними в більшій чи меншій мірі. До парних чисел ставленняпіфагорійців краще ніж до непарних. Символом Піфагорійського союзу була п’ятикінечна зірка, трикутники якої, при поділі, утворювали ідеальне число 1, 618… (так зване число «фі», над яким працював Да Вінчі. Це число – відношення одної, меншої частини органа до більшої. Напевне, варто буде про це написати статтю…). Також піфагорійці вивели ірраціональне число «пі»: 3, 14. Існує маса інших трактувань вчення піфагорійців про числа, одне з них можна розглянути тут.
Піфагорійці шукали співвідношень не лише в цифрах та числах, а й в музиці та кольорах.
Сам Піфагор вважав, що світ є розумним, тобто керується розумом. Знання він ототожнював з добром, вважав, що людина може знайти гармонію. Піфагор був першим, хто філософіювважав способом життя.
