49. Суспільство як соціокультурна система. Культура та духовне життя .

Сьогодні в соціології немає єдиного визначення поняття «суспільство». Теоретики сперечаються про складові цю категорію ознаках, про сутність терміна. Пошуки останньої збагатили соціологічну науку двома протилежними позиціями щодо головної характеристики суспільства. Т. Парсонс, Е. Дюркгейм та інші прихильники першого підходу стверджують, що суспільство – це, насамперед, сукупність людей. Е. Гідденс і розділяють його точку зору вчені ставлять в основу систему відносин, які складаються між людьми. Сукупність людей, в відсутність об’єднуючої їх спільності, не може називатися суспільством.

Тому суспільство як соціокультурна система – сукупність людей, що виробляють в процесі спільної діяльності специфічну систему відносин, яка характеризується певними цінностями, культурою.

Відповідно до функціональної парадигмою, суспільство як соціокультурна система включає декілька компонентів:

 Колективи – диференційовані спільності, об’єднані певними цілями;

 Цінності – культурні зразки, ідеї та стовпи, які поділяють і відстоюють члени суспільства;

 Норми – регулятори поведінки, що забезпечують порядок і взаєморозуміння в соціумі;

 Ролі – моделі поведінки особистості, що визначаються формами їх взаємовідносин з іншими суб’єктами.

Суспільство як соціокультурна система – сукупність соціальних груп та індивідів, взаємодія яких скоординовано та впорядковано спеціальними соціальними законами: правовими та соціальними нормами, традиціями, інститутами, інтересами, установками і т.д.

Суспільство як соціокультурна система – це не тільки теоретична категорія, це жива динамічна система, яка перебуває в постійному русі. Цінності суспільства не статичні, вони змінюються в результаті заломлення зовнішніх подій через призму свідомості соціальних груп. Традиції та установки змінюються, але не перестають існувати, будучи найважливішим сполучною ланкою між людьми.

Однією з найважливіших цінностей сучасного суспільства є матеріальне благополуччя. Суспільство споживачів – результат розвитку капіталізму. Масове споживання матеріальних благ і формування відповідної системи цінностей характеризують таке суспільство. Філософія членів такого суспільства – розвиток прогресу і вдосконалення технологій для збільшення обсягів виробництва матеріальних благ.

Майбутнє суспільства залежить від форми і якості роботи інститутів соціалізації. Підтримка інститутів сім’ї, шлюбу, забезпечення безкоштовного і загальнодоступної освіти – найважливіші напрямки, що визначають перспективи кожної соціальної системи.

50. Основні концепції сучасного суспілства. Суспільство — сукупність усіх засобів взаємодії та форм об´єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

1. Концепція постіндустріального суспільства. У концепції постіндустріального суспільства отримала своє втілення і розвиток наукова традиція, висхідна до соціальних ідей епохи Просвітництва, які пов'язували суспільний прогрес з послідовним поліпшенням умов матеріального життя людини. Синтез різних підходів до аналізу сучасного соціуму, який дав початок теорії постіндустріального суспільства, відноситься до 60-х років. До цього періоду сформувалися найважливіші методологічні основи, що стосуються розглядати становлення нового соціального стану з позицій прогресу науки і освіти, дослідити якісну зміну місця та ролі знань та інформації в суспільному виробництві, враховувати зростання впливу професійних менеджерів та технократів.

2. Концепція інформаційного суспільства. Акцент, який був зроблений постіндустріалістамі на технологічному прогресі і кодифікації теоретичного знання як визначальні фактори формування нового суспільства, закономірно привів до становлення теорій, в яких саме ці чинники підкреслювалися ще більш явно і переходили в розряд єдино гідних уваги рис сучасного суспільства. Серед подібних теорій найбільш помітною стала концепція інформаційного суспільства. У подальшому, у своїх роботах Белл, Тоффлер, Бжезинський, підтримали цю теорію. Інформаційне суспільство, формується в сучасній постіндустріальній фазі історичного розвитку цивілізації і характеризується всебічною інформатизацією та відображає вплив, перш за все, на управлінську сторону інтенсивно розвиваються економіки та інформаційного виробництва.

3. Концепція постмодерніті. Визначення сучасного етапу історії як «постмодерніті» зазвичай асоціюється з ідеями постмодернізму - широкого інтелектуального течії, що виникла на хвилі соціальних трансформацій 60-х років. На відміну від постіндустріальної теорії, прихильники якої спиралися передусім на погляди соціологів та економістів кінця XIX і початку XX століть, а також на ідеї філософів-позитивістів, постмодернізм базувався на більш широкою, але при цьому набагато менш структурованої основі. Поняття «постмодерніті» виникло у зв'язку з прагненням підкреслити відмінність нового соціального порядку від «сучасного», вказати на протиріччя між contemporary і modem. Подібний підхід породив дуже цікаву періодизацію суспільного прогресу, хронологічно схожу з тією, що запропонована в рамках постіндустріальної теорії, але в окремих аспектах навіть більш досконалу.

4. постекономічна концепція. Аналіз соціальних змін, що відбуваються нині в розвинених постіндустріальних країнах, дозволяє оцінювати їх як передумову становлення якісно нового типу суспільства, яке можна назвати постекономічних. Ідею про постекономічного суспільства став розвивати Володимир Іноземцев (Росія), який у своїй дисертації вказав, що основоположною, на його думку, є «теорія постекономічного суспільства, яка може бути побудована на основі уявлень, що сформувалися в рамках концепцій» описаних вище. Його доводи про те, що постіндустріалізм акцентує увагу на ролі технічного і наукового прогресу в суспільному розвитку; теоретики постмодернізму висувають на перший план нові якості людини, що визначають фундаментальні властивості майбутнього суспільства, були ключовою частиною роботи. Говорячи про постекономічного суспільства, він мав на увазі «соціуму, який безумовно передбачає існування господарської системи, але який більше не керується цілком логікою homo economicus».

51. Поняття соц.відхилення (девіація) її характ. Та різновиди. Соціальне відхилення або девіація - позначає поведінка індивіда або групи, яке не відповідає загальноприйнятим нормам, у результаті чого ці норми ними порушуються. Можна виділити два ідеальних типи відхилень: 1) індивідуальні відхилення, коли окремий індивід відкидає норми своєї субкультури; 2) групове відхилення, що розглядається як конформне поводження члена девіантної групи стосовно її субкультури. Крім того, виділяють первинне і вторинне відхилення. Під первинним відхиленням мається на увазі поведінку, що відхиляється особистості, яке в цілому відповідає культурним нормам, прийнятим у суспільстві. Для нього і для навколишніх відхилення виглядає просто маленькою витівкою, ексцентричністю або на худий кінець помилкою. Вторинним відхиленням називають відхилення від існуючих у групі норм, яке соціально визначається як девіантна. Іноді в разі вчинення навіть єдиного відхиляється дії (гомосексуалізм, вживання наркотиків і т.д.) або помилкового або помилкового звинувачення до індивіда приклеюється ярлик девианта.

52. Зміст соц.контролю його компоненти та механізм дії. Соціа́льний контро́ль — це спосіб саморегуляції соціальної системи, який забезпечує впорядкованість взаємодій між людьми завдяки нормативному регулюванню. До його системи входять всі способи реакції як великих суспільних утворень, так і конкретного індивіда на різноманітні конкретні дії людини чи то груп, всі засоби суспільного тиску для того, щоб поставити поза нормовану поведінку та діяльність у певні соціальні межі.

Соціальний контроль є одним з найбільш загально прийнятих понять в соціології. Ним позначають найрізноманітніші засоби, які будь-яке суспільство застосовує для приборкання своїх непокірних членів. Жодне суспільство не може обійтися без соціального контролю. Система соціального контролю є одним із елементів механізму соціалізації особистості. Соціалізацію ми уявляли як процес освоєння культурних норм та соціальних ролей. Соціалізація стосується передусім індивіда і відбувається під певним наглядом суспільства, оточуючих (які не тільки навчають дітей, але й контролюють правильність засвоєння взірців поведінки). Вважається, що соціальний контроль досягається поєднанням факторів схильності до підкорення, примусу і підданості соціальним нормам, правилам поведінки, цінностям. А також інтерпретується як цілеспрямований вилив суспільства на поведінку індивіда, що і забезпечує нормальне співвідношення між соціальними силами, очікуваннями, вимогами і людською природою, внаслідок чого і виникає «здоровий» соціальний порядок, дотримується нормальний уклад суспільного життя (теорії Роберта Парка). Проблема соціального контролю по суті є складовою проблемою взаємовідносин індивіда та суспільства, громадянина та держави. Тому соціальний контроль виступає фундаментом стабільності в суспільстві, його відсутність або послаблення призводять до безладу, соціальної аномії (ігнорування норм та правил).

• Різновиди соціального контролю

  • 2.1 Соціальний контроль через соціалізацію

  • 2.2 Соціальний контроль через груповий тиск

  • 2.3 Соціальний контроль через примус

• 3 Види

  • 3.1 Формальний контроль

  • 3.2 Неформальний контроль

  • 3.3 Мораль, етика

  • 3.4 Громадська думка

  • 3.5 Самоконтроль

Система соціального контролю являє собою механізм підтримки суспільного порядку і вимагає наявності двох основних груп елементів — норми і санкції. Норми — це настанови: як потрібно поводити себе в суспільстві. Це перш за все обов'язки людини або групи до інших, а також і очікування (жаданої поведінки). Вони формують мережу соціальних відносин, взаємодій у групі, суспільстві. Соціальні норми — це і «вартові» порядку та цінностей. Санкції — засоби заохочення і покарання, що стимулює людей дотримуватися норм. Елементами системи соціального контролю можна назвати:

• звичку — як встановлений спосіб поведінки індивіда в різних ситуаціях, де він не має негативної реакції від групи;

• звичай або традиції — як встановлений спосіб поведінки, де група пов'язує свої моральні оцінки і порушення якого група викликає негативні санкції;

• закони — як нормативні акти, прийняті вищим органом державної влади;

• санкції — як система заходів, дій, які регулюють поведінку людей. Законом суспільство захищає найдорогоцінніше: людське життя, власність, людські права та гідність.