14.Культурні основи сусп.Життя.

15.Різновиди соц.звяку та їх характеристика.концепція соціальної дії Вебера. Соціа́льний зв'язок — набір чинників, що обумовлюють спільну діяльність людей в конкретних спільнотах в певний час для досягнення тих або інших цілей. Соціальні зв'язки бувають: формальними (котрі набувають чинності у регламентації юридично закріплених норм, правил, законів) та неформальними (які діють стихійно і не мають при цьому формальної обов'язковості, юридичного закріплення), колективними та особистісними, прямими та опосередкованими, міцними та слабкими тощо. Соціальною дією він називав дію людини (незалежно від того, має вона зовнішній або внутрішній характер, зводиться до невтручання або до терпеливого прийняття), яка за передбачуваним діючою особою чи діючими особами смислом співвідноситься з дією інших людей або орієнтується на неї. За Вебером, соціальна дія передбачає дві необхідні ознаки: 1) суб'єктивну мотивацію суб'єкта, що діє (індивіда, групи, організації); ; 2) орієнтацію на минулу, теперішню або очікувану в майбутньому поведінку інших суб'єктів, що діють. Вебер наводить свою класифікація типів соціальної дії: цілераціональна дія, ціннісно – раціональна дія, традиційна та афективна. Вебер виділяє ці типи соціальної дії як ідеальні типи. Реальна ж дія може бути сумішшю двох або більше типів.

16.Інституційний звязок як основа соц.Інститутів та сусп. Життя.

17.Характеристика соц.інститутів зміст поняття типологія класифікація. Соціальний інститут — організована система зв'язків та соціальних норм, яка об'єднує важливі суспільні цінності та процедури, які задовольняють основні потреби суспільства. Типологія: економічні - ті, які займаються виробництвом, розподілом, регулюванням благ, послуг; політичні - які задовольняють потреби в безпеці та налагодженні соціального порядку і пов'язані з встановленням, виконанням, підтримкою влади, а також утворення, регулювання моральних, правових, ідеологічних цінностей, підтримка сформованої соціальної структури суспільства; виховні та культурні - які створені для забезпечення розвитку культури (освіти, науки), передачі культурних цінностей; релігійні - які регламентують відносини людей із релігійними структурами, вирішуючи духовні проблеми та проблеми сенсу життя; шлюбу і сім'ї - котрі задовольняють потреби у відтворенні роду. Залежно від формалізації та легалізації соціальних інститутів вони

поділяються на: формальні і неформальні. Формальні - ті, в яких функції, засоби, методи дій знайшли вираз у формальних правилах, нормах, законах, мають гарантію стійкої організації.

Неформальні - ті, в котрих функції, засоби, методи дій не знайшли виразу у формальних правилах, нормативах тощо (група дітей, які граються на подвір'ї, тимчасові групи, клуби за інтересами, мітингуючі групи).

18.Інституціалізм та бачення соціології як науки про інституції. Інституціоналізм — напрям сучасної економічної думки, об'єктами дослідження якого є певні інститути (корпорація, держава, профспілки), а також правові, психологічні та морально-етичні аспекти. Ці інститути, на думку представників інституціоналізму, — рушійні сили розвитку суспільства.

19. Множини, кола групи суспільності прошарки як основні структурні компоненти суспільства та їх характеристики. Ядром соціальної структури є класи, головною ознакою яких є відношення до засобів виробництва і відношення до власності (володіння або неволодіння), що визначає роль класів у суспільній організації праці і в системі влади (ті, хто править, і ті, ким правлять. А боротьба класів є рушійною силою суспільного розвитку. Окрім класів, структурними компонентами суспільства є також прошарки - проміжні або перехідні суспільні групи, які не мають чітко вираженого специфічного відношення до засобів виробництва. Соціальні прошарки — це проміжні чи перехідні суспільні групи, що не мають яскраво вираженого специфічного відношення до засобів виробництва і, отже, не володіють усіма ознаками класу. Вони можуть бути внутрішньокласовими (тобто складати частину класу) і міжкласовими. Соціальна множина - сукупність індивідів, які мають певну ознаку, виділену зовнішнім спостерігачем, і які не є соціально значимими. Основними ознаками розподілу соціальних множин є: стать, дохід, расова належність, вік, професійні категорії, місце проживання.

20.Характеристика цільових груп та організацій. Цільові групи - це групи, створені із певним задумом, прагнутимуть до досягнення певної мети або до здійснення певних замислів організаторів. В інституті - кафедра, факультет; канцелярія, бухгалтерія. Але можуть існувати цільові неформальні групи. В їх основі, як і в основі всіх галузей суспільного життя, є певні людські потреби, які набувають форму інтересів. В цільових групах особливо важливу роль відіграють лідери як організатори-керівники та каталізатори злиття, згуртованості групи. Таким чином, цільова група - соціальна група, наділена статусом (формально юридично, або ні), і є частиною соціального інституту, організації, має мету в досягненні певних результатів у рамках даного інституту, організації. Дуже часто цільова група ототожнюється із поняттям організація. Типи соціальних організацій: Перший тип - це добровільні організації, об'єднання, до яких люди можуть вільно приєднуватися і вільно їх залишати. Другий тип цільових організацій - це примусові організації – такі об'єднання, до яких людей примущують входити, навіть коли вони цього не бажають. І третій тип цільових організацій - це організації утилітарні, ті об'єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких організацій належать, наприклад, підприємства, університети, профспілки, урядові організації та інші.

21.Територіальні спільності заг.характеристика. До такого типу спільностей відносять ті, члени яких пов'язані

відношенням до загальної території, на якій вони проживають, і тими відносинами, що витікають із факту прожиття на спільній території. Територіальними спільностями є: місто, містечко, село, хутір, окремий район міста, а в деяких аспектах - і держава. Соціологія розглядає територіальну спільність (місто, село) як

єдиний організм, як цілісну відносно самостійну соціально-економічну та культурну систему. Виділяються та вивчаються такі елементи міста (села): господарська сфера, соціально-побутова інфраструктура, природне середовище, керування містом. Місто виконує різноманітні функції: економічна, екологічна, демографічна, суспільно-політична, культурно-виховна. Між містом та селом існують взаємовідносини, які мають явно

суперечливий характер, який проявляється у перерозподілі робочої сили, у соціально-психологічних процесах переселенців із села в місто і навпаки. Перш за все місто поглинає сільське населення, і село

звичайно виступає джерелом робочої сили для міста в результаті економічного його зростання, а також появи ринкових зв'язків та відносин, що сприяють розвитку нових видів діяльності. Таким чином, місто все більша стає тією силою, яка ≪викачує≫ робочу силу із села і активізує процес вимивання із села молоді і його старіння. Місто і село як безпосереднє середовище життєдіяльності людини, в широкому сенсі, виконує найбільш важливу інтегруючу функцію- функцію соціального розвитку людини, населення.

22.Етнічні спільності та їх характеристика.вивчення етносу в соціології. До них відносять: племена, народності, нації. Головним етнічним визначником потрібно вважати етнічну самосвідомість, котра розглядається як усвідомлення членами кожного етносу своєї належності до певної етнічної спільноти, що ґрунтується на спільності мови, культури, історичної долі, визнанні особливих рис. Еволюціоністи створили теорію розвитку етнічних спільностей, де початком була сім'я. Більш обширним злиттям був рід . Роди об'єднувались у певні племена, пов'язані не тільки кровною спорідненістю, а і вірою. Об'єднання кланів складало плем'я. Племена - більш висока форма організації, які в процесі культурного розвитку об'єднувались в народності, а ті - на вищих стадіях розвитку економічних, політичних та інших зв'язків – перетворювались в нації. Фактично народ - це все населення певної країни або держави. Нація - стійка спільність людей, що історично виникла на базі спільної мови, території, економічного життя, психічного складу, що проявляється у спільності культури. Україна належить до багатонаціональних країн. Соціологи припускають, що з десятиліттями на зміну нації може прийти, ймовірно, форма спільноти, яка об'єднає ще більшу кількість людей і стане формою більш високої культури. Першою ознакою цього є спільне економічне та фінансове поле більшості європейських країн, ≪прозорість≫ кордонів.

23.Групи засновані на схожості поведінки та їх характеристика. До такого роду спільностей, в загальному, відносять: різні натовпи (юрба), публіку, аудиторію. Це відносно вільні соціальні угруповання

без наявності інституціонального внутрішнього зв'язку, але для них характерним є схожість поведінки членів. Натовп - це тимчасове скупчення великої кількості людей, які спонтанно реагують на одні й ті ж стимули в безпосередньому контакті. У натовпу немає групової структури у вигляді системи статусів та ролей, немає єдиних норм та звичок поведінки. Натовпу часто притаманні: агресія, домагання чогось, демонстрація

чогось (погляди, протести), переляк. У соціології розрізняють кілька основних типів натовпу: випадковий, коли кожний член має спонтанні миттєві хвилинні цілі (черги в магазині, натовп зівак); цільовий (конвенційний), коли люди зібралися у спільному місті невипадково, а із заздалегідь поставленою метою; експресивний, коли, на відміну від цільового, люди збираються для того, щоб висловити свої почуття та виявити інтереси; активний натовп - будь-який з попередніх видів натовпу, який виявляє себе в дії. Публіка, на відміну від натовпу, представляє собою духовну спільність, форму колективного життя. Публікою називають скупчення певної кількості людей, які охоплені очікуванням певних емоцій. Якщо у натовпі

особистість зливається з масою, то у публіці вона отримує можливість самовираження. Під аудиторією розуміють соціальну спільність людей, яка об'єднана взаємодією із зовнішнім комунікатором - індивідом або

групою, котра володіє інформацією і доводить її до цієї спільноти.

24. Сімя як соц.інститут в системі сусп.розвитку її функції. Сім'я - це група, яка складається з осіб, пов'язаних відносинами шлюбу і відносинами між батьками та дітьми. Це основні відносини -

шлюб і родинність. Основу сім'ї, як правило, становить шлюбна пара. Кожна сім'я живе згідно зі своїми нормами, створює свою культуру і утримує взаємозв'язок ≪сім'я - суспільство≫. Сім'я як соціальний інститут має свої функції, а саме: підтримка відтворення суспільства (статеві потреби, батьківські прагнення), забезпечення біологічного існування своїм членам (їжа, одежа, житло); підтримка культурного розвитку, передача культурних цінностей, соціалізація молоді; надання дітям соціального становлення (навчання, визначення життєвої лінії); забезпечення особам задоволення емоційних потреб, інтимного співжиття, відчуття безпеки, рівноваги (біологічна, психологічна, соціальна гармонія розвитку); інститути соціального контролю для дітей, молоді; могутній фактор контролю статевої поведінки.

25. Сутність сім'ї класифікація та різновиди. Сім'я - це група, яка складається з осіб, пов'язаних відносинами шлюбу і відносинами між батьками та дітьми. Розрізняють сім'ї: моногамні, де передбачено існування звичайної шлюбної пари: чоловіка та жінки; полігамні: чоловічі (коли чоловік має право мати кілька жінок), жіночі або поліандричні (коли одна жінка має кількох чоловіків), групові (за яких кілька чоловіків та жінок одночасно перебувають між собою в шлюбних стосунках). За характером розподілу сімейних обов'язків виділяється три основних типи сім'ї: • традиційні (для яких характерно: визнання безумовного пріоритету

чоловіка в питаннях сімейного ≪главенства≫, чіткий функціональний розподіл сфер сімейного життя та закріплення за кожним ≪чоловічих≫ та ≪жіночих≫ обов'язків, наявність спільного проживання кількох поколінь (≪традиційний тип≫); • неотрадиційні або ≪експлуататорські≫, де жінка отримує ≪виключне≫ право на домашню працю (≪азіатський тип≫); • егалітарні (сім'я рівних), де справедливий, пропорційний розподіл домашніх обов'язків, взаємозамінність членів сім'ї у вирішенні сімейних проблем, психологічна повнота, насиченість, є характерною рисою (≪сучасний модерний тип≫).

26. Життєві цикли сімї та тенденції розвитку шлюбно_сімейних форм у світі. Сім'я - це група, яка складається з осіб, пов'язаних відносинами шлюбу і відносинами між батьками та дітьми. Сім'я переживає три цикли: • до народження першої дитини; • період виховання дітей; • після відділення дорослих дітей. Розрізняють сім'ї: моногамні, де передбачено існування звичайної шлюбної пари: чоловіка та жінки; полігамні: чоловічі (коли чоловік має право мати кілька жінок), жіночі або поліандричні (коли одна жінка має кількох чоловіків), групові (за яких кілька чоловіків та жінок одночасно перебувають між собою в шлюбних стосунках).

27. Соціальна структура сусп. та сусп. диференцвяція загальні положення. Соціальна структура — внутрішній устрій суспільства або соціальної групи, що складається з певним чином розташованих, впорядкованих частин, що знаходяться у соціальному зв'язку, взаємодіють між собою. Соціальна структура включає в себе різні види структур і являє собою об'єктивний розподіл суспільства за різними, життєво важливим ознаками. До найбільш важливих можна віднести соціально-класова, соціально-професійна, соціально-демографічна, етнічна, поселенська і т. д. Соціальна диференціація - процес і стан подрібнення певної соціальної цілісності (суспільства, організації, групи) на складові частини чи елементи (інституції, сегменти, індивіди). Прийнято розрізняти економічну, політичну і професійну диференціацію. Економічна диференціація виражається у відмінності доходів, рівня життя, в існуванні багатих, бідних і середніх верств населення. Розподіл суспільства на керуючих і керованих, політичних лідерів і масу є проявом політичної диференціації. До професійної диференціації можна віднести виділення в суспільстві різних груп за родом їхньої діяльності, заняттям.

28.Соціально професійна структура суспільства загальна хар. Соціальна структура суспільства міцно пов'язані із професійною. Професійна структура - це сукупність існуючих у суспільстві професійних груп і відносин між ними. В її основі лежить поділ на окремі види професій, які потребують спеціальних знань та трудових навичків. Належність до тієї чи іншої професійної групи багато в чому зумовлена належністю до певного класу чи соціальному прошарку і, як правило, повністю визначає соціальне становище працівника. Предметом вивчення в даній галузі знань є: • місце і роль професійного поділу в суспільному його поділі; • місце та рід занять як результат професійного поділу; • професійні групи та їх характеристики; • спосіб життя професійної групи; • особи та професії.

29. Етнічна струкьура суспільства заг.харак. Етнічна структура суспільства — базовий формотворчий чинник української держави, основа формування політичної нації країни.Основним елементом етнічної структури виступають нації - історично складені стійкі спільності людей, які утворилися на основі єдності виникнення, території, економічного життя, культури, мови, свідомості. Термін ≪національність≫ вживається у двох значеннях - як визначення належності людини до тієї чи іншої нації, народності і як визначення етнокультурного утворення незалежно до території і загального економічного життя. Етнічний склад населення України також досить різноманітний. Сучасне українське суспільство складається з двох взаємозв’язаних компонентів: українського етносу, який постав саме на цій землі і витоки його губляться в глибині тисячоліть, і представників численних етнічних меншин та етнічних груп, які через різні історичні обставини потрапляли і потрапляють на українську землю і стали рівноправними членами суспільства. У своїй сукупності вони становлять спільноту громадян України, рівних у правах та обов’язках, повноправними учасниками і творцями сучасного історичного процесу.

30.Соц.демографічна структура.заг.характ. Соціально-демографічна структура - це статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населенням між містом, селом, між різними територіями. Кожна із вказаних структур характеризує склад населення за такими ознаками: • стать; • вік; • сімейній стан; • місце народження; • місце проживання в даній місцевості. Статево-вікова структура є комбінацією двох зрізів - статі і віку. Щодо першого, то йдеться про співвідношення між чоловіками та жінками серед населення на певній території, щодо другого – про співвідношення між особами різного віку.Вікова структура суспільства вивчає соціальні проблеми всіх категорій населення - як молоді, так і людей похилого віку. Для нашої країни зараз є характерним тип відтворення населення на основі низької народжуваності та утвердження малодітної сім'ї. Економічний занепад спричинив, насамперед, спад народжуваності та зростання смертності, що призводить до абсолютного зменшення населення України. У великих містах народжуваність менша, ніж у малих та в селах. Одним із негативних наслідків низької народжуваності є старіння населення.

31. Соц.поселенська структура суспільства:заг.характер. Соціально-поселенська (соціально-територіальна) структура - один із різновидів соціальної структури суспільства. Одним із чинників видозміни соціально-поселенської структури виступає урбанізація. Під впливом об'єктивних процесів поступово посилюється урбанізація, підвищується роль міст, зростає їх авторитет, а разом із тим - і соціальна роль міського населення. Міграції населення - другий основний чинник розвитку соціально- поселенської структури. Це досить складний суспільний процес, пов' язаний з переміщенням населення в регіони ≪життєво-стабільного≫ суспільства. Міграції населення відіграли важливу роль в історії людства і формуванні соціальних структур окремих систем та народів.

32. Зміст соц.стратифікації,її історичні форми. Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Під нею розуміється наявність у суспільстві множини соціальних утворень, представники яких різняться між собою нерівним обсягом влади та матеріального багатства, прав та обов'язків, привілеїв та престижу. Основні типи стратифікацій: рабство, касти, стани та класи. Рабство - історично найперший стратифікаційний тип, сформувався

як економічна, соціальна та юридична форма закріплення людей, за якої панує повна безправність і крайній ступінь нерівності. У своїй історії рабство було і є єдиною формою соціальних відносин, коли одна людина є власністю іншого. Кастою, як правило, називають соціальну групу, членством в котрій людина зобов'язана виключно своїм народженням. Член касти не може перейти із власної касти в іншу, і це положення закріплене індуською релігією. Поширені вони переважно в Індії, де налічується 4 основні касти (священики, воїни, купці, робітники та селяни) та 5 тис. неосновних каст та підкаст. Стани були найбільш притаманні феодальному суспільству. Це - соціальні групи, які володіли закріпленими звичаями або юридичним законом, котрі і передавалися через спадщину правами та обов'язками. Вони розділялося на вищі стани (дворянство, духовенство), та непривілейовані (купці, ремісники, селяни). Термін ≪клас≫ краще за все відображав насамперед економічне становище людей, здатних вже переміщуватися вверх чи вниз статусно-класовими позиціями. Перехід до відкритого суспільства демонстрував зростаючі можливості індивіда самостійно творити свою долю. Велику роль відіграло зародження підприємництва та ринку. Слід зазначити, що права та обов'язки кожної форми стратифікаційного типу дуже строго визначалися законами чи релігійною доктриною.

33. Основні стратифікаційні виміри суспільства. Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Суспільна система характеризується такими

вимірами стратифікованого соціального простору, як: • позиції в ієрархії доходів, благоустрою, тобто економічний критерій; {прибуток - сума грошових надходжень особи); • статус або стиль життя, способи і форми споживання доступних благ; {престиж - повага, якою в громадській думці користується

та чи інша професія, посада, вид занять); • влада, ієрархія відносин політичного й економічного впливу осіб

один на одного; {влада - здатність нав'язувати свою волю всупереч бажанням інших).

34. Стратифікаційна структура сучасного суспільства. Соціальна стратифікація - це диференціація суспільства на соціальні класи та верстви в ієрархічному ранзі. Згідно з результатами соціальних

обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така: адміністративна еліта, нова буржуазія-підприємці, комерсанти, інтелігенція, робітничий клас, селяни, прошарок тимчасово безробітних.

35. Особливості стратифікаційної структури радянського та пострадянського укр. суспільства. Основні соціальні групи радянського суспільства того періоду: вертикальні групи влади( вища і середня партійна, державна, господарча влади), галузеві і відомчі групи, групи керівників різних рангів, групи інтелігенції, групи сімейного та с/г господарства, декласові елементи. Згідно з результатами соціальних

обстежень сучасна стратифікаційна структура нашого суспільства така: адміністративна еліта, нова буржуазія-підприємці, комерсанти, інтелігенція, робітничий клас, селяни, прошарок тимчасово безробітних.

36. Соціальна нерівність її природа та розрізнення. Соціальна нерівність трактується

як наслідок нерівності позицій (посад, професій), різниця в розмірі матеріальної та моральної винагороди (престиж), влади, освіти між різними стратами та прошарками населення. Універсальним мірилом нерівності у сучасному суспільстві виступають гроші. Саме їх кількість визначає місце індивіда або його сім'ї в соціальній стратифікації. Якщо багатство - це основна ознака вищого класу (багатіїв), то дохід (в прямому розумінні), як потік грошових надходжень за певний календарний період, ідентифікує середній клас суспільства. Сьогодні

західні соціологи включають до складу бідних такі групи: безробітні, малозабезпечені робітники, нещодавні емігранти, національні меншини, біженці, сільські мігранти, бродяги та бомжі, неповні багатодітні сім % особи, котрі позбавлені змоги працювати у зв 'язку з віком (старість), каліцтвом, хворобою. Сутність економічної нерівності полягає у тому, що найбільш високі доходи отримує найменша частина суспільства, а середні та найменші доходи - більшість населення.

37. Поняття соц.мобільності її заг.характер. та різновиди. Соціальна мобільність є природний, нормальний ≪рухомий≫ стан суспільства, це один з механізмів соціальної стратифікації, котрий пов'язаний із зміною становища людини в системі соціальних статусів. Люди перебувають у постійному русі. А суспільство - у розвитку. При народженні людина отримує соціальний статус своїх батьків. Якщо у людини статус змінений на більш високий, престижний, кращий, можна сказати, що мала місцезростаюча мобільність (зміна). Однак людина, в результаті життєвих катаклізмів (втрата роботи, хвороба) може перейти в нижчу статусну групу. При цьому спрацьовує спадаюча мобільність. За різновидностями існує горизонтальна та вертикальна соціальна мобільність. Горизонтальна мобільність припускає перехід із однієї соціальної групи в іншу, які стоять на одному і тому ж рівні суспільної стратифікації. Під вертикальною мобільністю ми розуміємо переміщення особи з одного ≪пласту≫ в інший, причому залежно від напрямку самого переміщення. Можна говорити про два типи вертикальної мобільності: соціальний підйом та соціальний спуск. За іншими критеріями розрізняють індивідуальну мобільність, коли переміщення відбуваються у кожної людини незалежно від інших, і групову, коли переміщення відбуваються колективно.