7.Роль і практична значущість соціології в процесах демократизації українського суспільства.

9.Соціологія у нашому житті. Соціологія - наука про закони становлення й розвитку суспільства загалом, соціальних відносин та соціальних спільностей. Вона широко застосовується у нашому житті. По-перше, соціологія дозволяє нам бачити соціальний світ під багатьма поглядами. Дуже часто, за умов належного розуміння життя інших, нам легше збагнути і їхні проблеми. По-друге, соціологічне дослідження подає практичну допомогу в оцінці результатів політичних ініціатив. По-третє соціологія може дати нам засоби самопросвіти, тобто кращого розуміння самих себе. Чим більше ми знаємо про те, чому ми діємо так, а не інакше, і загальні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві, то з більшою ймовірністю зможемо впливати на своє власне майбуття.

Проте соціологія має можливість впливати на соціальне життя не тільки через структури влади. Одним із шляхів поширення соціологічних знань є співпраця соціологів-професіоналів із управлінцями, надання останнім методичної та консультативної допомоги. Для поширення і популяризації соціологічних знань треба використовувати й засоби масової інформації, видавничу базу. Пропагуючи соціологічні знання серед усіх верств населення, орієнтуючи їх, допомагаючи розібратися у складних проблемах, визначаючи оптимальні варіанти діяльності, вона справляє безпосередній вплив на всі прошарки суспільства. Соціологічні знання, наукове тлумачення подій, що сталися в суспільстві, проникають у людську свідомість, формують соціологічний стиль мислення, який полягає, за влучним висловом американського соціолога П. Бергера, у вмінні бачити людину в суспільстві і суспільство в людині, розуміти, як поєднується індивідуальне з суспільним, як відбувається взаємозв’язок усіх соціальних явищ і процесів.

10.Соціальні потреби та передумови зародження соціології як науки. Соціа́льні потре́би — сукупність суспільно необхідних життєвих потреб та інтересів громадян, об'єднаних за територіальними, демографічними, професійними та іншими ознаками. Виникнення соціології як науки - досить неординарний та багатофакторний процес. О.Конт увійшов в історію як засновник філософії позитивізму та соціології. Він вперше вводить поняття "соціологія", розробляє систему соціологічного знання, окреслює його предмет, структуру, методи та можливості. Під час обґрунтування нової науки він прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, сформулювати її основні закони. Соціологія, за Контом, - це абстрактна наука про людину (хоча і ґрунтується на біології), яка передбачає розгалуження на більш конкретні науки, що досліджують окремі форми та елементи суспільства. У системі соціології він виділяє два розділи: "соціальну статику", що вивчає умови існування та функціонування суспільства, та "соціальну динаміку", що досліджує закони розвитку та зміни суспільства. Первинність свідомості людей та її вплив на розвиток суспільства - висхідний принцип Конта як філософа та соціолога. При цьому особливу роль він відводить науці як вищому прояву інтелектуальної еволюції. Саме його бачення нової галузі знань слугувало зразком не тільки для соціології XIX ст., але і для подальшого її формування, заклало основи однієї з головних її традицій.

11.Соціалізація та взаємовідношення людини та суспільства її зміст та характеристика. Соціаліза́ція — комплексний процес засвоєння індивідом певної системи знань, норм і цінностей, які дозволяють йому бути повноправним членом суспільства. Соціалізація являє собою процес входження людини в суспільство, включення її в соціальні зв'язки та інтеграції з метою встановлення її соціальності. Процес соціалізації проходить відповідно до статі та етапів життя, які поділяються на: дитинство, юність, молодість, зрілість, старість. Соціалізація може бути: Первинною— охоплює дитинство, юність та молодість і є характерною тим що людина соціалізується через своє безпосереднє оточення (родина, друзі, родичі). Вторинна соціалізація- охоплює зрілість та старість і характеризується тим що людина соціалізується через вплив вторинних соціальних груп та соціальних інститутів. Інститутами соціалізації є ЗМІ (ЗМК), виробництво, культура, економіка, право тощо. Можна окреслити такі основні моменти співвідношення людини і суспільства: а) людина перебуває на першому плані, а суспільство розглядається в якості другорядного; б) людина і суспільство оцінюються як сутності однієї якості, даної лише в різних виявленнях; в) суспільство постає найпершою силою та цінністю, а людина постає як його агент чи одиниця. Людина дійсно не може бути людиною поза суспільством, оскільки: лише в суспільстві можуть виявитися і набути загальної значущості індивідуальні особливості та здібності людини; лише суспільство здатне розвивати різноманітну людську діяльність одночасно в різних напрямах; лише суспільство здатне ставити перед людиною цілі, завдання, сенси, що перевершують її індивідуальні потреби та бажання; лише в суспільстві виробляються засоби людської комунікації, знакові та символічні форми для передавання інтелектуального змісту, норми та стандарти людської поведінки.

12.Агенти соціалізації та основні способи соціалізації. Агенти соціалізації — це люди та установи, діючі соціальні суб'єкти, за допомогою яких людина соціалізується завдяки процесам навчання, комунікації, прилучення до культури. Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. На певних стадіях життя людини роль агентів соціалізації виконують: дошкільні установи, неформальні організації, навчальні заклади, трудовий колектив. Під способами соціалізації вчені переважно розуміють конкретні види взаємодії індивіда із середовищем, за допомогою яких він активно прилучається до суспільного життя й засвоює соціальний досвід. Способи залежать як від особливостей самої особистості, так і від соціальної ситуації, в якій індивід опиняється.

13.Особистість як предмет соціологічного аналізу. Потреби інтереси та цінності як діяльності компоненти індивіди. Вивчаючи особу, слід розділити поняття "людина", "індивід", "індивідуальність", "особа", які часто ототожнюються. Людина - найбільш узагальнене поняття, яке характеризує принципову різницю (біологічну) між людиною та твариною. Індивід розуміється як окрема конкретна людина, як одиничний представник людського роду. Індивідуальність визначається як сукупність рис, властивостей (природних, психічних, соціальних), що відрізняють одного індивіда від іншого. Поняття особистість - різноманітна. Воно характеризує "надприродну", соціальну властивість людини. З одного боку, цим визначається конкретний індивід як суб'єкт діяльності, з іншого - розуміється соціальна властивість індивіда як сукупність соціальних рис, характеристик, які інтегрувалися в процесі суспільної взаємодії. Соціологію цікавлять і внутрішні фактории соціальної поведінки. До них, перш за все, належать: потреби, інтереси, цінності. Потреби - це ті форми взаємодії людини зі світом (духовні чи матеріальні), необхідність яких обумовлена особливостями відтворення і розвитку її біологічної, психологічної, соціальної визначеності, і які тою чи іншою мірою відчуваються, усвідомлюються людиною. Наступний елемент, котрий виявляє сутність природи особистості, є інтерес. Інтерес - це усвідомлення потреб особистості. Цінність виступає як закріплене ставлення людини (ідеї, уявлення, переживання, установки) до елементів навколишнього світу, які визначають вибір засобів і методів діяльності і їх застосування в соціальній практиці. Згідно з однією із концепцій, елементом соціального аналізу є не діючий індивід а його роль. Кожна людина в різних групах займає певне визначене становище, з яким пов'язані і певні взірці поведінки. При цьому група і очікує від неї відповідну взірцям поведінку.