5.Зародження культури Київської Русі.

Київська Русь, одна з найбільших монархій раннього Середньовіччя, залишила помітний слід у світовій історії. Утворили її варяги, які бажали контролювати торгівельний шлях «із варягів у греки». Проте, східнослов’янські племена на той час, досягли високого розвитку у господарстві. Її історичним ядром було Середнє Подніпров'я, де традиції політичного життя сягали ще скіфо-античних часів. Центром нової східнослов'янської держави став Київ. Займаючи територію від Балтики і Льодовитого океану до Чорного моря, і від Волги до Карпат, Русь являла собою історично важливу територію для налагодження контактів між Арабським Сходом і Західною Європою, Візантією і Скандинавією. Це зумовило швидке її входження в загальноєвропейську історико-культурну спільноту.

Культура Київської Русі – яскраве явище європейської середньовічної культури. Її основою була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов’янських племен. Археологічні матеріали свідчать, що до середини І тисячоліття нашої ери в господарському укладі слов’ян давно вже переважала землеробство, застосовувалися плуг і соха, використовували волів і коней, переважало двопілля. Скотарство, полювання, бортництво стали підсобними промислами. На Русі було багато вмілих ремісників: налічувалося майже 60 ремісничих професій. Виготовляли знаряддя праці, предмети домашнього вжитку, виплавляли метал, робили зброю. Уже в ІX ст. східні слов’яни вміли писати. Про це свідчить “Софійська азбука”, знайдена на стіні Софійського собору в Києві. Слов’яни були язичниками аж до релігійної реформи Володимира Великого, яка стала принциповим рубежем у розвитку культури.

Коріння культури українського народу лежить у глибоких шарах праслов’янської та слов’янської історії. Найвищого розквіту культура східних слов’ян, а відтак предків сучасних українців, досягла за часів Київської Русі.

6. Візантія та культура Київської Русі.

З прийняттям Київською Руссю в 988р. християнства православного (візантійського) зразка на її території почалося активне поширення візантійської культури, що була тісно пов’язана з християнською вірою і церквою. Культурні зв’язки між двома цими державами слід розглядати у таких аспектах: література, архітектура, освіта і наука, образотворче мистецтво та музика. Всі вони були тісно пов’язані між собою християнською релігією, що в ті часи була змістом всіх виявів культури, і спиралися на культуру Візантії, що, в свою чергу, акумулювала в собі найкращі зразки світової культури Античності та Раннього Середньовіччя.

Література. Прийняття православного християнства мало логічним наслідком запозичення візантійської релігійної літератури. Значний вплив на розвиток культури справила поява в Київській Русі богослужебних книг ( Євангелія та Псалтиря). Їх досконала літературна форма (зміст та стиль викладу) стала зразком та основою для подальшого виникнення оригінального давньоруського письменства, Біблія стала джерелом образів та сюжетів для руських митців. Із релігійної літератури, запозиченої з Візантії, набули поширення твори святих отців та учителів церкви (Василія Великого, Григорія Богослова, Іоанна Дамаскина, і особливо, Іоанна Златоуста), а також житія святих, в т.ч. і в спеціальних обробках: Четьї – Мінеї (для читання за місяцями), патерики (житія, упорядковані за алфавітом чи за географічним принципом), прологи (своєрідні житійні хрестоматії). Загалом новий християнський світогляд створювався на базі візантійських тенденцій до аскетизму і більша частина культури Київської Русі є його виявом. Між релігійною та світською літературою стояли апокрифи – твори на біблійну тематику, що уточнювали або доповнювали зміст Святого Письма і через часті розходження з офіційним догматичним віровчення заборонені церквою. Вони набули великої популярності на Русі, даючи митцям нові сюжети та образи. Через Візантію прийшли і нечисленні зразки світської літератури ("Александрія" (напівфантастична повість про Александра Македонського), "О Троянской войне", "Девгенієве діяння" (історична героїчна повість, подібна до романтичної казки), "О Соломони цари и о Китовраси" (єврейська моралістична повість), "О Йоасафе и Варлааме" (значно перероблений життєпис Будди). Особливе місце займають твори "О Вавилонском царстве" і "О белом клобуке", в яких простежується політична тенденція щодо переходу світового політичного та культурного центру з Вавилона до Візантії. З набуттям Київською Руссю могутності ця тенденція набула нового змісту – центри переноситься з Візантії до Києва ("Новий Рим"), до того ж такі зміни було додано безпосередньо в ці твори.

Архітектура. В архітектурі Київської Русі відбулося переплетіння привнесених та місцевих традицій. Саме з Візантії було запозичено архітектурну форму хрестово-купольного храму, основою якого є квадрат, розділений чотирма стовпами, а приміщення, що приєднуються до підкупольного простору, утворюють архітектурний хрест. Храм міг бути розширений за рахунок добудов до цих прилеглих приміщень. Це було важливим нововведенням. За цією схемою було зведено Десятинну церкву й собор св. Софії в Києві.

Освіта і наука. Наука Київської Русі була перш за все візантійською за походженням та християнською за змістом. Під впливом нової віри донаукові давньоруські знання були витіснені запозиченими через перекладну природничу та історичну наукову літературу. Київській Русі вони дали своєрідний стиль літописання, де реальні події переплітаються з їх художнім викладом, а історичний матеріал є ілюстрацією на підтвердження догматів і моральних засад християнства. Вплив хронік помітний у "Повісті временних літ" та у Галицько – Волинському літописі. Маючи тісні культурні та торговельні зв’язки з Візантією, Київська Русь потребувала освічених людей, що володіли грецькою мовою, тому ця мова стала основою вищої науки: діти аристократії вчилися за грецькими книгами, робили переклади прози та поезії.

Образотворче мистецтво. Візантійські майстри, що зводили перші храми, принесли на Русь і традиції мозаїки, які включали виготовлення кольорового скла (смальти), мистецтво створення мозаїк в храмах, типові образи та тематику. Прикладами є фрески в Софії Київській, в яких помітний візантійський вплив (на них зображено сцени з життя Константинополя), а руські митці перенесли зображувані дії до Києва. Важливою складовою тогочасного образотворчого мистецтва було іконописання. З Візантії до Київської Русі прийшли власне ікони, тобто зображення Бога і святих для поклоніння, що мали навчати вірі неписьменних та язичників. Як відомо, будь-яке іконне зображення створюється за чітко встановленими канонами щодо зовнішності та оточення, більшість з них має візантійське походження. Місцеві іконописці змінювали риси обличчя, роблячи його подібним до слов’янського типу, часом дещо змінювали одяг та інші деталі, але іконографічні типи є незмінними до цього часу.

Музика. У сфері музики вплив є менш помітним (це спричинено значним розвитком народної музики), проте церковний хоровий спів та духовна музика запозичені з Візантії.

Отже, прийшовши на Русь з прийняттям християнства, будучи перш за все християнською і церковною, візантійська культура, змішуючись з місцевими традиціями, стала основою для розвитку культури Київської Русі у всіх її виявах.