39. Шістдесятництво

Шістдесятники —нове покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла у культуру мистецтво, літературу, політику в СРСР в 2ій полі 1950-х (у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» (десталінізації) і найповніше себе виявила у 1960-і рр. У політиці 1960 — 1970-х років 20 століття «шістдесятники» являли собою опозицію до радянського тоталітарного державного режиму. Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості. Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський,В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко, Ліна Костенко, художники Алла Горська, Віктор Зарецький, літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, режисер Лесь Танюк, кінорежисери Сергій Параджанов, Юрій Іллєнко та інші. Шістдесятники сповідували свободу творчого самовираження, культурний плюралізм, пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими. Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість, боролися за збереження української мови та культури, сприяли демократизації суспільно-політичного життя в республіці. Рух Ш. відіграв значну роль у поширенні самвидавної літератури і головне — в посиленні в Україні руху опору проти російського великодержавного шовінізму й русифікації (кн. І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»). Шістдесятники влаштовували літературні читання та художні виставки, вечори пам'яті репресованих митців, ставили замовчувані театральні п'єси, складали петиції на захист української культури. Культурницька діяльність, яка не вписувалась у рамки дозволеного, викликала незадоволення влади. З 1962 р. перед шістдесятниками закрилися сторінки журналів, посипалися звинувачення у «формалізмі», «безідейності», «буржуазному націоналізмі». У відповідь шістдесятницькі ідеї стали поширюватися у самвидаві. Початок 60-х. Для поезії шістдесятників характеристичне було оновлення заштампованої соцреалістичною догматикою поетики, інтелектуалізм, замилування в ускладненій метафорі й синтаксі, урізноманітнення ритміки тощо; у прозі — звільнене від соцреалістичного фальшу реалістичне зображення дійсності, часто з дотепним гумором (Григорій Тютюнник), а то й у гостро сатиричному плані (Володимир Дрозда), витончені мотивації поведінки героїв, зацікавлення історичною тематикою (Валерій Шевчук). Рух «шістдесятників» було розгромлено або загнано у внутрішнє «духовне підпілля» арештами 1965 — 72 pp. У цьому процесі декого на довгий час (Л. Костенко), а інших взагалі перестали друкувати (Б. Мамайсур, В. Голобородько, Я. Ступак). Ще інших заарештовано й покарано довголітнім ув'язненням (В. Стус). З тих, що були заарештовані, лише Іван Дзюба був звільнений з ув'язнення та допущений до літературної праці, але вже цілковито в річищі соцреалізму. Із середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні, зокрема як члени Української гельсінської групи.