30) Емський і Валуєвський указ

Валуєвський циркуляр 1863 - таємне розпорядження російського уряду від 20.7.1863 про заборону друкування книг українською мовою. Автором був міністр внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєв. Він казав, що ніякої малоросійської мови не було і не буде. Було забороно друкувати українською мовою шкільні підручники, науково-популярні та релігійні видання. Фактично припинилося друкування і української художньої літератури. Наступним кроком російської влади, який ще більше посилював національне гноблення і русифікацію українського народу, став Емський акт 1876.

Емський акт (Емський указ) -розпорядження російського уряду, спрямоване на придушення української культури, підписане імператором Олександром II 18(30).5.1876 у м. Емсі (Німеччина). Він доповнював основні положення Валуєвського циркуляра 1863. Виданий у зв'язку з меморандумом, надісланим цареві помічником попечителя Київського учбового округу М. Юзефовичем, в якому українців звинувачено в тому, що вони хочуть “вільної України у формі республіки з гетьманом на чолі”. Він забороняв ввозити на територію Російської імперії з-за кордону українські книги, видавати твори українською мовою, ставити театральні вистави і публічні читання, контролювали, щоб у школах були вилучені українські книжки і не велося викладання укр. мовою. Було припинено видання “Києвского Телеграфа”, ліквідовано Громади, звільнено багатьох професорів, переважно українців з Київського університету (М. Драгоманова, С. Подолинського...). В 1878 на Паризькому літературному конгресі М. Драгоманов виступивши на захист української мови і культури, різко засудив указ. Е.у. гальмував розвиток української культури та національно-визвольного руху, хоча повністю його припинити не міг. Емський указ не був скасований офіційно, однак втратив чинність 17 жовтня 1905 року з виданням так званого "Манiфеста громадянських свобод" імператором Миколою II.

В березні 1905 р. Російська академія наук надіслала урядові доповідь, де стверджувалось, що українська мова є самостійною слов'янською мовою, і рекомендувалось відмінити антиукраїнські акти 1863 і 1876 pp. (Валуєвський циркуляр 1863 p. і Емський указ 1876 р.). 3 кінця 1905 р. почали з'являтись українські періодичні видання. У 1906 p. у Києві, Харкові, Одесі, Катеринославі, Лубнах та інших містах України, а також у Петербурзі та Москві виходило 18 українських газет і журналів.

31) Петро Могила.

Народився 31 грудня 1596 року в сім'ї валаського і молдавського господаря Симеона Могили та семигородської княжни Маргарет. Брав участь в Хотинській битві.

Церковна кар’єра. Він часто брав участь у справах православної віри. Протягом 1622-27 Петро Могила перебував на послуху в одному із скитів Києво-Печерської Лаври. У 1625 році він прийняв чернечий постриг у Києво-Печерському монастирі. Після архімандрита Копистенського, у грудні 1627 року посвячено Петра Могилу.

Видавнича діяльність. Хотів сприяти розвитку друкарень (за час його настоятельства з вийшло 15 назв видань, серед них були книги Петра Могили). В 1628 році в Лаврі були видрукувані перекладені Петром Могилою з грецької твори, що пояснювали значення церковних гімнів. Одна з найвизначніших праць – 1629 р. «Літургіаріон»( служебник), а також і інші твори, видані церковнослов’янською мовою.

Просвітницька діяльність. Восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври він відкрив першу школу, викладали латинською та польською мовами, і створювалася вона за зразком - єзуїтських колеґій. Хотів створити більше шкіл. Після того як розпочали навчання, противники Могили стали вбачати у лаврській школі конкурента Київській братській школі. Об’єднали Київську братську школу та лаврську(1632), згодом перетворено на Києво-Могилянську колегію. У ній студенти вивчали тут три мови: грецьку, латинську і церковнослов'янську, вивчали богослов'я та світські науки. На утримання колеґії і монастиря Могила записав дві лаврські волості і подарував власне село Позняківку, крім того, надавав грошову допомогу як колеґії, так і вчителям та учням. Після смерті Сигізмунда III відбувся сейм, на якому Могила вимагав скасування актів, що забороняли православним будувати церкви, відкривати колеґії, типографії, повернення єпархій, церковних маєтків. Він відстояв свої права!!! Новообраний король обрав його митрополитом у Варшаві. У відомство йому перейшли Софійський кафедральний собор у Києві та приписані до нього храми, Видубицький, Михайлівський, Пустинно-Миколаївський монастир і інші монастирі та храми. У 1634 році розпочалося відновлення Софійського собору, яке тривало впродовж десяти років. Митрополит наказав також розчистити з-під нашарувань землі залишки Десятинної церкви, під руїнами якої було віднайдено мощі святого князя Володимира. За свої кошти відновив стару Церкву Спаса на Берестові, для розпису якої запросив художників з Криту. Ними були відновлені також Трьохсвятительська і Михайлівська церкви Видубицького монастиря. Затверджено і видано нове видання «Требника» (1646),у якому викладені не лише молитви і обряди, але й пояснення й настанови, догматичні й обрядові пояснення літургії.

Літературна спадщина. Петро Могила залишив майже 20 творів церковно-теологічного, полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Він автор книг «Євангеліє» (1616), «Анфологіон» (1636), «Ефхологіон» (1646) та ін. Помер Петро Могила 1 (11 січня) 1647 року, коли йому виповнилося лише п'ятдесят. За кілька днів до смерті склав заповіт, оголошуючи Києво-Братську колеґію першою спадкоємицею свого майна. Їй він заповів 81 тис. злотих, все своє нерухоме майно, коштовності та бібліотеку. На той час Петро Могила мав одну з найбагатших бібліотек. В ній були твори Сенеки, Горація, Цезаря, Ціцерона,також були польські хроніки, руські літописи, документальні збірники, хронографи.