28. Харківський університет початку 19 століття.

ХНУ - один із найстаріших університетів СХ Європи та І університет у СХ Україні. Заснований 1804 з ініціативи видатного просвітителя та громадського діяча В.Н.Каразіна, згідно із грамотою Олександра І.

Першим ректором університету був професор російської словесності, член РАН І.С.Рижський. Його посібники з логіки, лінгвістики зробили вагомий внесок у розвиток науки.

Структура університету визначалась статутом і складалась з чотирьох факультетів: історико-філологічний, медичний, фізико-математичний, юридичний. Також університету дозволялось створювати у межах закладу наукові товариства та друкувати власні періодичні видання та наукові праці.

Харківський університет – єдиний в Україні, де навчалися і працювали три лауреати Нобелівської премії – біолог І.Мечников, економіст С.Кузнець, фізик Л.Ландау.

На початку існування університет мав широку автономію на зразок західноєвропейських університетів, проте в 20-50 рр. його було взято під суворий контроль, а ректора став призначати міністр освіти.

Харківський університет відіграв помітну роль в українському національному відродженні, головним чином на початку, а також під кінець 19 — на початку 20 ст. В середині 19 ст. тут велися дослідження народного побуту, історії і мови, починалася літературна діяльність і україномовний театр, до чого багато спричинився університет. Студенти об'єднувалися в українські громади, з участю Потебні, Мови-Лиманського та інших, висуваючи також політичні вимоги українського руху. З ініціативи професорів (Сумцова, Багалія, А. Зайкевича) рада професорів університету висловилася проти цензури українських видань.

Серед видатних викладачів та вихованців університету буди І.Срезневський, М.Костомаров, М.Сумцов, Д.Яворницький, Д.Баглій. Багато відомих випускників факультету ставали академіками багатьох академій світу.

Першим викладачем математики ХУ був Тимофій Федорович Осиповський, відомий російський вчений, професор.

Наприкінці 19 – на початку 20 ст. ХУ відігравав велику роль у розвитку математики в Україні. Тут працює професор О. Ляпунов, В. Стеклов. В. А. Стеклов був організатором і першим директором Фізико-математичного інституту, розділеного згодом на два інститути.

Також відомий математик Д. Граве. Але у 1902 р. перейшов до Київського університету, а на його місце було обрано Д. Синцова.

Отже, Харківський університет як осередок розвитку освіти та науки відіграв вагоме роль у становленні української культури ХІХстоліття.

29)Кирило-Мефодіївське братство.

Січень 1846 року - виникло Кирило-Мефодіївське братство. Ініціаторами створення були: вчитель з Полтави Василь Білозерський, службовець канцелярії київського генерал-губернатора Микола Гулак, професор Київського уні-ту М. Костомаров, письменник Пантелеймон Куліш, етнограф Опанас Маркович, Тарас Шевченко (приєднався до них в квітні 1846р.)

Організацію назвали іменами відомих слов'янських просвітників святих Кирила й Мефодія. Програмні положення Кирило-Мефодіївського братства було викладено у «Книзі буття українського народу» і «Статуті Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія», написаних переважно М. Костомаровим, та в «Записці» Білозерського. Вони хотіли створити демократичну федерацію рівноправних слов'янських республік; знищити самодержавство й скасувати кріпосне право; утвердити демократичні права і свободи для громадян; досягнення рівності у правах на розвиток національної мови, культури та освіти всіма слов'янськими народами. Головна мета товариства: здобуття Україною державної незалежності. Державну незалежність країни братчики уявляли у федеративній спілці так само незалежних слов'янських держав, кожна з яких мала б становити штат або поділилася б на кілька штатів. Київ мав стати центральним містом цієї федеративної спілки. У ньому раз на чотири роки мав збиратися найвищий спільний консультативно-регулювальний орган — собор (сейм). Для захисту федерації від зовнішніх ворогів передбачалося створити невелике регулярне військо, а кожний штат, окрім того, мав би і свої збройні сили.

Вони розповсюджували програмні документи, прокламації («До братів-українців», «До братів-великоросів і поляків»); писали наукові праці й виступали з лекціями в навчальних закладах Києва, у яких пропагували свої погляди; піклувалися про розвиток народної освіти, збирали кошти на відкриття народних шкіл, написання й видання нових книг (зокрема, П. Куліш підготував першу навчальну книгу з історії України для дітей шкільного віку «Повість про український народ», видану 1846 p.). Особливе значення мала збірка поезій Тараса Шевченка «Кобзар» (1840), яка здобула велику популярність, відіграла виняткову роль у розвитку національної свідомості українців.

Кирило-Мефодіївське братство, проіснувавши 14 місяців. У березні 1847 р. за доносом провокатора діяльність організації було викрито, а її членів заарештовано й вивезено до Петербурга. Найтяжче було покарано Т. Шевченка, у якого під час обшуку знайшли поему «Сон», де було затавровано самодержавний режим, його заарештували і заборонили писати й малювати.