Українська література та музичне мистецтво хіх ст. Основні Представники. Суспільно-історичні події

Основними художніми напрямками, що знайшли відображення в українській літературі та мистецтві цієї доби, були класицизм і романтизм. Розвиток традицій класицизму був пов’язаний з творчістю І.Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Г.Квітки-Основ’яненка. У дусі романтизму писали свої твори члени гуртка харківських романтиків (Л.Боровиковський, А.Метлинський, М.Костомаров та ін.) та галицькі романтики, члени «Руської трійці» (Я.Головацький, І.Вагилевич, М.Шашкевич), у Закарпатті – О.Духнович. Вершиною романтизму в літературі Наддніпрянщини стала творчість київських романтиків – Т.Шевченка, П.Куліша. Поза тодішніми літературними угрупованнями був Є.Гребінка, твори якого написано як у класичному, так і в романтичному стилях. Однією з головних заслуг українських літераторів-романтиків було те, що вони розглядали українців як рівноправний з іншими народ і намагалися створити повноцінну літературу. Вони ввели до української літератури два важливі тематичні комплекси: народної культури та історичного минулого (головно козацького) України. Творчість українських романтиків відповідала тогочасним європейським традиціям романтизму. Внаслідок цього своєю творчістю романтики сприяли визнанню нової української літератури в європейських колах.

На розвиток музичної культури вплинули процеси українського національного відродження. Одночасно зі змінами у змісті музичної культури змінювались і її форми.

Центрами формування професійного музичного мистецтва у Наддніпрянщині ставали переважно великі міста – Київ, Харків, Полтава, Одеса тощо. У цих містах зосереджувалося театральне життя, відбувалися гастролі оперних колективів, оркестрів та окремих виконавців. У гімназіях та вищих навчальних закладах, де викладалася музика і танці, за нагоди різних подій влаштовувалися аматорські концерти і музичні вечори. З’явилися талановиті піаністи й композитори, які писали фортепьянні твори – варіації на теми українських народних пісень.

Протягом першої половини ХІХ ст. у Наддніпрянської України з’явилися перші музичні товариства, які провадили концертну діяльність.

Однак у цілому музична культура Наддніпрянщини в першій половині ХІХ ст. розвивалася досить повільно. Однією з причин цього була відсутність власної консерваторії, на що неодноразово звертали увагу представники української інтелігенції.

На західноукраїнських землях перехід під владу Габсбургів сприяв деякому пробудженню музичного життя. На це впливало встановлення безпосередніх зв’язків з Віднем, який був центром тогочасного європейського музичного життя. Чільне місце в культурно-мистецькому житті Львова посіли знані європейські музиканти: вчитель польського композитора Ф.Шопена, диригент німецького театру Й.Ельснер та німецький композитор і диригент А.Нанке. Пробудження українського музичного мистецтва було пов’язане з діяльністю у 20-х рр. греко-католицького духовенства в Перемишлі. Завдяки підтримці єпископа І.Снігурського тут 1829 р. було засновано постійний церковний хор. На базі цього хору сформувалося нове покоління, яке започаткувало «перемишльську школу» – український національний напрямок у музичному житті західноукраїнських земель. Найвідомішим з її представників став Михайло Вербицький.