1. М. Бахтін про взаємодію автора і читача.

Підставою для тлумачення тексту як складного семіотичного утворення, що моделює взаємодію автора і читача, служать також ідеї М.М.Бахтіна, який розглядав текст як загальну форму спілкування людей та їх взаєморозуміння. За М.М. Бахтіним, текст – це “одиниця - двійчатка”, у якому втілена позиція автора, його “голос”, з одного боку, з другого – звернення до інших текстів та до читача, який запитує, сумнівається чи погоджується з автором.

З точки зору М.М. Бахтіна, діалогічність тексту уособлює основну властивість свідомості, мислення і має безпосередній зв’язок з мовою. Діалогічні відносини для М.М. Бахтіна існують між будь-якими смисловими позиціями або висловлюваннями в мовленні, оскільки вони засновані на нескінченному зв’язку одне з одним та історією.

2. Провідні концепції Просвітництва. Художні напрями.

1.XVIII століття — епоха великих соціальних зрушень у країнах Європи. Криза феодальної системи й формування

Глобальний переворот у галузі ідеології. XVIII століття — вік філософії.

4. Просвітництво — широкий ідейно-культурний рух, що охопив усі країни Європи й виявився у різних видах мистецтва.

5.Величезна роль літератури, що стала передовим плацдармом, де перевірялися найновіші ідеї, найсміливіші погляди на людину та суспільство. Злиття літератури та філософії.

6. Співіснування різних філософських течій та напрямів: раціоналізм, сенсуалізм, матеріалізм, суб'єктивний ідеалізм, античний скептицизм.

8.При всій відмінності поглядів та підходів представників Просвітництва єднає дещо спільне, що дозволяє виокремити цю добу в історії людства, а саме:

а)надання великого значення розуму;

б)заперечення теорії природжених ідей, досвід — єдине джерело набуття знань;

в)ідеї правлять світом, вони можуть змінити суспільство;

г)критика недосконалого суспільного ладу, несправедливих устроїв, нерівності;

д)природа — розумна, а розум — вияв природи;

є)зло у житті — результат порушення законів природи, тому треба повернутися до її сутності;

є) людина добра від народження, а суспільство спотворює її природу;

ж)моральне виховання людини — шлях до вдосконалення суспільства;

з)просвітителі — «громадяни світу», вони відчували свою відповідальність за увесь світ, прагнули змінити його на засадах гуманізму.

9. Віддаючи перевагу розумові та природі, просвітителі звернулися до життя. На противагу умоглядним схемам і концепціям класицизму у мистецтві Просвітництва змальовується реальне життя людей, соціальні умови їх формування.

11. Просвітителі хотіли бачити в людині «природну особистість» (Ж. Ж. Руссо), поєднання «краси й добра» (Й. Й. Вінкельман), «розумну істоту» (Вольтер), «практичну людину» (Д. Дефо), «справедливу людину» (Д. Дідро), але всіх їх об'єднує розуміння залежності суспільного життя від виховання людини. «Чим людина розумніша, тим вона вільніша», — писав Вольтер.

2. Художні напрямки доби Просвітництва. Художню основу західноєвропейського Просвітництва складає ряд естетичних та літературних напрямів, серед яких виділяють: рококо, просвітницький класицизм (неокласицизм), сентименталізм (руссоїзм), просвітницький реалізм, німецький романтизм (передромантизм).

Спільним для літературних напрямів було прагнення наблизити літературу до життя, залучити її до процесу формування суспільної моралі. Ось чому тогочасне письменство часто мало публіцистичний, пропагандистський характер, декларуючи високі громадянські ідеали, утверджуючи нового позитивного героя, який виражає передові думки й почуття доби.

У першій половині XVIII ст. виникає стилістичний напрям рококо (старофранц. rосаіlе - черепашка неправильної форми). Стиль рококо сформувався за часів Людовіка XV, коли пішла мода орнаментувати приміщення примхливими візерунками, які нагадували завитки чере-пашок, і проіснував до 40-х рр. ХVІІІ ст. Видатними представниками цього напрямку у літературі були - Е. Парні (1752-1814; твір «Війна старих та нових богів»), творчість якого пронизує відвертий епатаж та еротика. Мотиви рококо можна зустріти у творах Вольтера («Орлеанська діва»), Дідро («Нескромні скарби).

У 30-40-х рр. XVIII ст. у Франції поряд із рококо набуває популярності нова, зокрема літературна, естетична течія, що отримала назву просвітницький класицизм, або неокласицизм, творцем якого по праву вважається Ф.М. Вольтер (твори «Смерть Цезаря», «Магомет»). Якщо напрям рококо набув своєї популярності в основному серед аристократії «старих поярдків», то ідеї Просвітництва знайшли своє відображення саме у просвітницькому класицизмі. Неокласицизм у образотворчому мистецтві, музиці та літературі заснований на принципах раціоналізму, симетрії, цілеспрямованості, стриманості та суворій відповідності змісту його формі. неокласицизм міняє свої орієнтири та зосереджує свою основну увагу на людині як індивідуальній особистості, яка живе в умовах рівності та «вічної справедливості та має невід'ємні «природні права» (право на гідне людини життя, свободу і власність).

У XVIII ст. класицизм у значно видозміненому вигляді розквітає у Німеччині, де творять Й.-В. Ґете та Ф. Шіллер (так званий Веймарський класицизм, що мав уже виразні ознаки передромантизму), у Росії (М.В. Ломоносов, О.П. Сумароков, Г.Р. Державін, М.М.Херасков), інших країнах Європи, у кожній з яких він набував особливих національних рис і збагачувався стилістикою інших культурних напрямків. Класицизм XVIII ст. розвивається і поступово занепадає переважно в межах Просвітництва. Поряд з класицизмом у XVIII ст. існують та з'являються й інші культурні напрями: рококо, просвітницький реалізм та сентименталізм, німецький романтизм.

В деяких країнах виникає інший стильовий напрям, що дістав назву просвітницького реалізму, Реалізм тяжів до максимальної об'єктивності, конкретно-історичного аналізу дійсності, відображення життя у формах самого життя. Суть його полягає в зображенні характеру, їх взаємовідносинах з суспільством, а також в аналізі структури самого суспільства, його рушійних сил. Книги англійця Ч. Діккенса і француза Оноре де Бальзака простежували формування характеру під впливом певних матеріальних умов життя.

У найбільш довершеному вигляді просвітницький реалізм ми зустрічаємо в англійській культурі XVIII ст. Його представники хотіли бачити у творах літератури та мистецтва зображення реалій повсякденного життя. Для цього англійські письменники створюють особливий жанр соціального роману, який отримав назву просвітницького. Героями таких романі були звичайні люди, які волею долі опиняються в різних обставинах, коли їм треба виявити свої найкращі якості. Типові зразки просвітницького роману дали Д.Дефо, Д. Свіфт, С. Річардсон, Г. Філдінґ.

Даніель Дефо (1660-1731), використовуючи форму авантюрно-пригодницького роману, створив загальновідомі твори «Робінзон Крузо», «Mолль Флендерс», «Історія полковника Джека». У центрі найзначнішого з них, «Робінзон Крузо», показ людини, яка опинилася на ненаселеному острові. Дефо показує ідеал «природного житгя», яке невдовзі почне пропагувати Руссо.Таким же невтомним мандрівникові є й герой Джонатана Свіфта (1667-1745) Лемюель Гуллівер. Щоправда, реалізм у книзі про його подорожі є дещо умовним.