1. Дегірогенази

Небілковою частиною дегідрогеназ є у більшості випадків динуклеотиди. Залежно від виду динуклеотиду дегідрогенази поділяються на піридинові та флавінові.

Ті оксидоредуктази, які переносить атоми Н або електрони безпосередньо на кисневі атоми, називають аеробними дегідрогеназами або оксидазами. На відміну від них оксидоредуктази, що переносить атоми Н і електрони від одного компонента окислювального ланцюга ферментів до іншого без передачі їх на кисневі атоми називають анаеробними дегідрогеназами або редуктазами.

Оксидази – аеробні дегідрогенази, для яких акцептором водню слугує лише кисень повітря. Віднімаючи водень від субстрату і переносячи його на кисень повітря оксидаза може утворювати при цьому Н₂О₂ або Н₂О.

До окисно-відновних ферментів належать ферменти, що беруть участь у перенесенні водню:

Пероксидаза – ферменти, що каталізують окислення органічних сполук пероксидом водню. Пероксидаза утворює з пероксидом водню комплексну сполуку, в результаті чого пероксид активується і стає здатним діяти як акцептор водню. Ці ферменти можуть окислювати різні сполуки за допомогою пероксиду водню або органічних перекисів. Пероксидаза – двокомпонентний фермент, простетична група якого містить залізо, з’єднане з залишками чотирьох піррольних кілець у вигляді залізопорфірину.

Каталаза – фермент під дією якого відбувається розклад пероксиду водню на воду і молекулярний кисень:

3. Цитохроми. Найбільш складний, але і найпоширеніший варіант окисно-відновного процесу в клітині полягає в окисленні атомів Н, віднятих від субстрату, за допомогою цитохромної системи. Система цитохромів здійснює перенесення електронів водню від відновлених дегідрогеназ на кисень повітря.

Цитохромну систему утворюють декілька оксидоредуктаз, що мають в якості простетичної групи залізопорфірини.

4. Гідрогенази – ферменти, що каталізують оборотне окислення водню за участю ферредоксину, НАД⁺ або цитохрому с₃. Усі гідрогенази бактерій містять негемінове залізо та сульфідну сірку. Гідрогенази відіграють важливу роль в процесі фотосинтезу і фіксації молекулярного азоту.

3.Шляхи утворення амінокислот у живому організмі – пряме амінування, пере амінування за участю кетокислот.

Катаболізм амінокислот до кінцевих продуктів обміну (СО₂, Н₂О і NH₃) відбувається шляхом окислення їх через ряд ферментативних реакцій. Для окислення двадцяти різних амінокислот існує двадцять різних шляхів.

Але всі ці шляхи приводять до утворення невеликої кількості продуктів, які потім окислюються в циклі трикарбонових кислот або є попередниками для синтезу різних компонентів клітин.

Далі перетворення -аміногрупи всіх амінокислот практично однакове. У ссавців амінний азот виводиться із організму у вигляді сечовини, сечової кислоти й аміаку.

Для катаболізму амінокислот характерні такі основні ознаки: всі амінокислоти можуть проходити через стадії: трансамінування, дезамінування, декарбоксилювання.

Трансамінування (переамінування) – перенесення аміногруп з амінокислоти на кетокислоти під дією амінотрансфераз, коферментом яких є фосфорний ефір вітаміну В₆.

Шляхи утворення амінокислот:

– відновне амінування кетокислот:

дегідрогеназа

R – CО – COOН + NH₃ +НАДН₂  R – CHNH₂ – СООН + НАД + Н₂О

кетокислота амінокислота

– пряме амінування ненасичених карбонових кислот:

Ліаза

СООН – CН = СН – COOН + NH₃  НООС – CH₂ – СНNH₂ – СООН

фумарова к-та аспарагінова к-та