
- •1. Економіка праці, як наука, її місце у системі економічних наук. Завдання дисципліни.
- •2. Організація праці. Класифікація робочих місць.
- •Класифікація робочих місць:
- •4. Поняття праці. Її характер, кількісні, якісні, економічні та соціальні характеристии в умовах ринкової економіки.
- •5. Об”єкти та суб”єкти управління персоналом. Мотивація та стимулювання праці.
- •6. Планування фонду заробітної плати. Середня заробітна плата. Співвідношення темпів її зростання з темпами росту продуктивності праці.
- •7. Поняття рівня життя населення. Фонди нагромадження та споживання.
- •8. Населення України: структура і розміщення. Відтворення та рух населення.
- •9. Соціальне партнерство. Демократизація управління виробництвом.
- •10. Соціальна політика в Україні. Пенсійне законодавство України.
- •11. Фактори підвищення продуктивності праці, їх класифікація.
- •12. Характеристика трудових ресурсів України. Мобільність населення ( демографічна та соціальна).
- •До трудових ресурсів належать:
- •13. Продуктивність праці, її фактори та резерви.
- •14. Організація праці. Класифікація робочих місць. Умови праці.
- •15. Заробітна плата. Державне регулювання з/пл.
- •16. Елементи соціального захисту населення в Україні. Соціальне страхування.
- •17. Споживчий бюджет, його види (фізіологічний, соціальний).
- •18. Розширене, просте та звужене відтворення населення. Показники використання трудових ресурсів.
- •19. Форми і системи оплати праці. Преміювання працівників.
- •20. Зайнятість населення. Державна політика зайнятості. Поняття та види безробіття.
- •22. Соціальний захист населення.
- •23. Регулювання робочого часу і відпочинку. Норми праці, методи її нормування і вдосконалення.
- •24. Ринок праці. Практичне значення двоїстості ринку праці.
- •25. Регулювання зайнятості. Статус безробітного. Система органів зайнятості.
- •26. Безробіття. Поняття, види та рівень його. Закон Оукена.
- •27. Нормативи праці. Їх значення і класифікація. Регулювання міри праці.
- •28. Соціальний захист населення України в ринкових умовах.
- •29. Сегментація ринку праці. Елементи ринку праці. Особливості ринку праці в Україні.
- •30. Сутність заробітної плати. Вплив інфляції на динамику зар.Плати.
- •31. Значення продуктивності.
- •32. Вплив нтп на підвищення продуктивності праці.
- •33. Вартість робочої сили та її структура. Ціна робочої сили.
- •34. Поняття прожиткового мінімуму. Мінімальний споживчий бюджет (мсб).
- •35. Структура та функції заробітної плати.
- •36. Сутність тарифної угоди на виробничому рівні.
- •37. Сутність соціального партнерства.
- •38. Тарифна сітка.Тарифна ставка.
- •39. Сутність і мета соціальної політики.
- •40. Основні трудові показники.
- •41. Основні напрями соціальної політики в Україні.
- •Основні напрямки соціальної політики:
- •42. Розробка і планування фонду оплати праці.
- •43. Розробка балансу робочого часу.
- •44. Колективні форми організації праці.
- •45. Методи управління персоналом.
- •46. Функції ринку праці.
- •47. Структура та функції заробітної плати.
- •48. Сутність і структура фондів нагромадження і споживання.
- •49. Основні показники рівня життя.
- •50. Резерви продуктивності праці, їх класифікація.
- •Ознаки та їх види резервів:
- •51. Вимоги щодо підвищення ефективності виробництва. Фонди нагромадження та споживання. Поняття рівня життя населення.
- •52. Мета і завдання управління персоналом. Кадрова політика організації. Адаптація кадрів.
- •53. Організація праці. Класифікація робочих місць. Умови праці.
- •Класифікація робочих місць:
- •54. Аналіз і планування трудових показників: чисельності працівників, продуктивності праці.
- •55. Формування робочої сили. Людський капітал. Якість і конкурентоспроможність робочої сили. Ефективність використання трудових ресурсів.
- •56. Державна політика зайнятості. Конкуренція повної, глобальної, примусової та добровільної зайнятості. Система органів і служб зайнятості України, законодавство України про зайнятість.
- •Склад служби
16. Елементи соціального захисту населення в Україні. Соціальне страхування.
Соціальна політика — комплекс соціально-економічних заходів держави, підприємств, організацій, спрямованих на послаблення нерівномірності у розподілі доходів та майна, на захист населення від безробіття, зростання цін, знецінення трудових заощаджень тощо.
Основні елементи системи: 1) встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги); 2)захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам; 3) вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів; 4) пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника); 5)утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо; 6)соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо); 7)надання необхідної медичної допомоги; 8)соціальне страхування тощо.
В системі соціального захисту населення найважливішим елементом є соціальне страхування. Воно складається з пенсійного, медичного, страхування від безробіття та від нещасних випадків на виробництві. У розвинутих країнах пенсійне та медичне страхування проводиться шляхом відрахувань із заробітної плати й прибутків по 7,5%.
Сучасні держави активно використовують соціальне страхування для захисту населення на випадок захворювання, зниження працездатності, смерті годувальника, допомоги багатодітним сім'ям тощо. Принцип, згідно з яким держава в рамках соціального страхування піклується про тих, хто потребує захисту, діє всюди і сьогодні.
17. Споживчий бюджет, його види (фізіологічний, соціальний).
Споживчий бюджет – сукупність товарів і послуг, необхідних для задоволення першочергових потреб людини. Є два види споживчого бюджету:
· фізіологічний – охоплює товари для задоволення фізіологічних (базових) потреб людини як біологічної істоти.
· соціальний бюджет – фізіологічний + витрати на податки та інші обов’язкові платежі.
Споживчий бюджет являє собою вартісну оцінку контрольного набору прожиткового мінімуму, а також всі витрати на податки та інші обов’язкові платежі.
Об'єктивною характеристикою рівня грошових доходів є відповідність їх прожитковому мінімуму.
Прожитковий мінімум являє собою показник обсягу і структури споживання основних матеріальних благ та послуг на мінімально допустимому рівні, що забезпечує підтримування активного фізичного стану різних соціально-демографічних груп населення.
Проте цей показник призначається для певного періоду подолання кризового стану економіки.
18. Розширене, просте та звужене відтворення населення. Показники використання трудових ресурсів.
Відтворення населення — це історично і соціально економічно обумовлений процес постійного і безперервного поновлення людських поколінь.
Розрізняється три режими відтворення населення: розширене, просте, звужене. Розширене відтворення характеризується переважанням народжуваності над смертністю (і в абсолютних показниках, і в розрахунку на 1000 осіб) та, відповідно, природним приростом населення. Просте відтворення означає постійну кількість населення в результаті приблизно однакової народжуваності і смертності. Звужене відтворення, або депопуляція, характерне для країн, в яких показники смертності перевищують показники народжуваності, в результаті чого відбувається абсолютне зменшення кількості населення, що ми і спостерігаємо зараз в Україні
Найважливішим показником ефективності трудових ресурсів є продуктивність праці. Продуктивність праці вимірюється виробітком продукції за одиницю часу і витратами часу на одиницю продукції. Звідси маємо два показники:
• середній виробіток,
• трудомісткість.
В економічних розрахунках використовують такі показники виробітку:
• середньорічний виробіток одного працюючого;
• середньорічний виробіток одного робітника;
• середньоденний виробіток одного робітника;
• середньогодинний виробіток одного робітника.
Трудомісткість визначається на одиницю продукції в натуральному вираженні по всій номенклатурі виробів. Показник трудомісткості можна розрахувати і по загальному випуску продукції, як відношення загальної кількості людино-годин, відпрацьованих усіма робітниками, до обсягу продукції. Цей показник обернено пропорційний показнику годинного виробітку одного робітника.
Показники продуктивності праці можуть відображатися в різних вимірниках (натуральному, трудовому, вартісному).