28. Соціальний захист населення України в ринкових умовах.

Соціальний захист має низку ознак. По-перше, це система суспільних відносин, яка призначена для задоволення особистих матеріальних потреб громадян через індивідуальну форму розподілу зі спеціальних фондів. По-друге, соціальний захист здійснюється державою за рахунок коштів суспільства. По-третє, кошти надаються замість заробітної плати або як додаток до неї у випадках, передбачених законодавством, у разі втрати чи зниження заробітку, додаткових витрат або неможливості працевлаштування.

Головні складові поняття «Соціальний захист населення»: - Забезпечення членам суспільства прожиткового мінімуму й надання матеріальної допомоги тим, кому в силах об'єктивних причин вона необхідна; - Захист від чинників, що знижують життєвий рівень; - Створення умов, що дозволяють громадянам безперешкодно заробляти собі на життя будь-якими, що не суперечать закону способами; - Створення умов, що забезпечують задоволення визначеного мінімуму (в обсязі суспільних можливостей із урахуванням національно-історичної специфіки) потреб громадян в освіті, медичній допомозі та ін.; - Забезпечення сприятливих умов праці для найманих робітників, захист їх від негативних впливів індустріального виробництва; - Забезпечення екологічної безпеки членів суспільства; - Захист громадян від злочинних зазіхань.

29. Сегментація ринку праці. Елементи ринку праці. Особливості ринку праці в Україні.

Сегментація ринку праці — це поділ робочих місць і працівників за об'єднуючими ознаками на відносно стійкі і замкнуті сектори, які обмежують мобільність робочої сили своїми кордонами. Дослідження сегментованості ринку праці привело до виникнення теорії двоїстості ринку праці, згідно З якою він поділяється на дві частини: первинний і вторинний. Первинний ринок праці — це та його частина, яка об'єднує "престижні" роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації і здатності до навчання від працівників. Вторинний ринок праці — це та його частина, яка об'єднує "непрестижні" роботи і характеризується прямо протилежними рисами: висока плинність кадрів і нестабільна зайнятість, негарантована і невисока оплата праці, безперспективність службового становища, примітивні трудомісткі технології тощо. Характерні для обох частин ринку праці риси взаємо-визначають і взаємопосилюють одна одну. Високий рівень оплати праці стимулює підвищення ефективності управління і продуктивності для компенсації витрат на заробітну плату. 

Головними складовими частинами ринку праці є сукупна пропозиція (Пр), що включає все економічно активне населення, та сукупний попит (П), що визначається загальною потребою економіки у найманій робочій силі. Вони складають сукупний ринок праці, або ринок праці в широкому розумінні (Пр (J П). Основна частина сукупного попиту та сукупної пропозиції задовольняються, що забезпечує працівників роботою, а робочі місця — працівниками та створює умови для функціонування економіки.

Менша частина сукупного ринку праці з причин природного, механічного та економічного руху робочої сили і робочих місць виявляється вільною і потребує задоволення попиту та пропозиції шляхом зведення здобувачів роботи з вакантними робочими місцями. Ця частина сукупного ринку праці називається поточним ринком праці, або ринком праці у вузькому розумінні. Його обсяг визначається кількістю вакантних робочих місць та кількістю працівників, активно зайнятих пошуками роботи.

Ринок праці виконує наступні функції: 1) інформаційну, 2) посередницьку, 3) ціноутворюючу, 4) стимулюючу, 5) оздоровлюючу.