24. Ринок праці. Практичне значення двоїстості ринку праці.

Ринок праці — сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок впливає на всі сфери економіки. Він дає відповіді на питання ЩО, ДЛЯ КОГО, ЯК виробляти. Ринок праці, зокрема, регулює рух трудових ресурсів у народному господарстві.

Вивчення сегментації ринку праці, тобто розподілу працівників і робочих місць на сталі і відокремлені сектори, виявило теорію двоїстості ринку праці. Вона передбачає розподіл його на два ринки: первинний і вторинний. Первинний ринок праці — це ринок, на якому присутні так звані «хороші» роботи. Їх характеризують п’ять ознак: стабільна зайнятість;високий рівень заробітної плати;наявність службової кар’єри;використання прогресивних технологій, які потребують високої кваліфікації працівників;наявність сильних профспілок. До цього ринку праці належать спеціалісти і висококваліфіковані робітники, зайняті на високотехнологічних і складних процесах виробництва. Вторинний ринок праці, на відміну від первинного, має зворотні характеристики. На ньому присутні «погані» роботи, і він має такі ознаки: велика плинність кадрів;низький рівень заробітної плати;відсутність просування по службі;використання примітивної технології;відсутність або слабкість профспілкок. До вторинного ринку праці належать низькокваліфіковані робітники нескладних допоміжних виробництв і допоміжні робітники основних виробництв.

25. Регулювання зайнятості. Статус безробітного. Система органів зайнятості.

Державна політика зайнятості населення в Україні базується на таких принципах: 1) забезпечення рівних можливостей усім громадянам в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки, 2) сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобігання безробіття, створення робочих місць, 3) забезпечення контролю профспілок, спілок підприємців, 4) міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення. Основи соціального захисту населення в сфері трудових відносин закладені в Конституції України і в законі України „Про зайнятість населення”.

Державні гарантії зайнятості населення в Україні: а) добровільність праці і вибору виду діяльності, б) захист від необґрунтованої відмови в прийомі на роботу і незаконного звільнення з роботи, в)  безкоштовне сприяння в підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до професійної підготовки, освіти, особистих і суспільних потреб, г)  виплати вихідної допомоги і збереження середнього заробітку на період працевлаштування працівників,які втратили постійне місце роботи, д) безкоштовне навчання безробітних новим професіям, перепідготовка в навчальних закладах, е)  виплати безробітним допомоги по безробіттю у встановленому порядку.

Статусу безробітного може набути особа працездатного віку до призначення пенсії (зокрема на пільгових умовах або за вислугу років), яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів, готова та здатна приступити до роботи. Статус безробітного надається цим особам за їх особистою заявою у разі відсутності підходящої роботи з першого дня реєстрації у територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції (центр зайнятості), незалежно від зареєстрованого місця проживання чи місця перебування.

Головними функціями служби зайнятості є: 1)аналіз ринку праці та інформування про його стан; 2) трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадянам — в одержанні роботи; 3) регулювання ринку праці, яке здійснюється як через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості; 4)допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття; 5) безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо.