Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
finansovoe_pravo.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
657.41 Кб
Скачать

1. Фінанси – сукупність суспільно-економічних відносин, які направлені на формування, розподіл і використання публічних, централізованих та децентралізованих коштів, необхідних для безперебійного функціонування держави та місцевого самоврядування.

фінанси – грошові відносини, як правило без еквівалентного характеру

Фонди :1)Бюджет 2)Місцевий бюджет 3)Фонди соціального прямування 4)Пенсійний фонд

Об’єкти фінансів – грошові фонди, тобто відокремленні грошові кошти з цільовим призначенням

Публічні фонди: а)Централізовані - створюються при безпосередній участі держави, яка використовує ці фонди в якості матеріально – фінансові бази для виконання своїх завдань та функцій.

б)Децентралізовані – створюються в окремих галузях господарства, на підприємствах, установах незалежно від форми власності.

Фінансова діяльність держави – урегульована нормами права діяльність держави та її органів щодо формування, розподілу, використання публічних фондів, коштів необхідних для покриття витрат, по виконанню основних завдань та функцій, що стоять перед державою та місцевим самоврядуванням.

Завдання суб’єктів фінансової діяльності : формування публічних фондів, розподіл коштів публічних фондів, використання коштів публічних фондів, державний і місцевий контроль за фінансовою діяльність суб’єктів грошово-кредитних відносин, емісія грошових знаків

Зміст фінансової діяльності є, в остаточному підсумку, проявом усіх функцій держави, оскільки реалізація будь-якої державної функції потребує адекватного фінансового забезпечення.  Залежно від змісту і характеру функцій фінансова діяльність держави здійснюється:

- як реалізація державної влади;

- як виконавчо-розпорядницька діяльність, що реалізує державне управління.

Принципи за якими здійснюється фінансова діяльність держави : основні, галузеві

Методи фінансової діяльності - способи та засоби реалізації фін діяльності, закріплені на законодавчому рівні. Вибір того чи іншого методу залежить від того про який етап фінансової діяльності йдеться.:

  • Основний метод – держава в односторонньому порядку визначає види податків, зборів, визначає їх розмір, строки сплати, чітко окреслює коло платників, визначає заходи впливу на неплатників.

  • Добровільний метод

  • Фінансування передбачає безповоротне безоплатне передання грошей однією особою іншій

  • Кредитування – використання коштів фонду на умовах повернення на умовах платності та строковості.

2. Держава керує фінансовою діяльністю через державні органи, наділені для цього спеціальною компетенцією. За характером діяльності, повноваженнями в галузі фінансової діяльності всі органи, що беруть участь у ній, поділяють на дві групи:

1) органи загальної компетенції, які, здійснюючи свою діяльність у багатьох напрямах, водночас реалізують і фінансову (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, ПУ, місцеві державні адміністрації), що не є для них основною чи єдиною;

2) органи спеціальної компетенції, створені державою і наділені повноваженнями винятково для здійснення фінансової діяльності (міністерство фінансів, державна податкова служба Національний банк України, державна казначейська служба, державна фінансова інспекція).

Повноваження Верховної Ради України:

1) Затвердження державного бюджету, бюджетну систему, систему оподаткування, статус національної валюти, порядок утворення, погашення державного внутрішнього та зовнішнього боргу, порядок додаткового випуск державних цінних паперів (виключно законом)

  1. Надання згоди на одержання державних кредитів від інших держав.

Кабінет Міністрів України:

1)Виконує держаний бюджет

2)Подає до ВРУ звіт про виконання держбюджету.

3)Приймає рішення про використання резервного фонду держаного бюджету.

4)Обслуговує державний борг 5)Приймає рішення про випуск облігацій

Місцеві органи виконавчої влади:

1)Затверджують місцеві бюджети

2)Заслуховують звіти про виконання бюджету

Національний банк України очолює банківську систему України з 29 травня 1999. Є Центральним банком України:

  1. Забезпечення стабільності грошової одиниці України

  2. Визначення та проведення грошової політики

  3. Монопольне здійснення емісії національної валюти.

  4. Ведення держаного реєстрування

  5. Встановлення правил проведення банківської діяльності

  6. Здійснення ліцензування банківської діяльності

Міністерство фінансів України – центральний орган виконавчої влади, підпорядковується Кабінету Міністрів.:

  1. Розроблення проведення єдиної державної фінансової політики України

  2. Розроблення стратегії щодо внутрішніх та зовнішніх запозичень держави

  3. Погашення та обслуговування державного боргу

  4. Розроблення проекту державного бюджету, прогноз зведеного бюджету.

  5. Контроль за виконанням бюджету, підготовка звіту виконання бюджету.

  6. Здійснення ефективного виконання бюджету, здійснення санкцій.

Державна казначейська служба (13 квітня 2011 – Положення про казначейську службу)

  1. Здійснює розрахунково-касове обслуговування розпорядників та одержувачів державного кошту

  2. Здійснює повернення надмірно або помилково направлені в бюджет.

  3. Штрафи за фінансові порушення

  4. Здійснює розподіл між державним та місцевим бюджетами.

Органи держаної податкової служби забезпечують здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, за правильністю та своєчасністю виплати податків, зборів, контролює застосування санкцій до неплатників податків.

Державна фінансова інспекція здійснює фінансовий контроль згідно з положенням «Про контрольну ревізійну службу»

Центральний орган виконавчої влади, підпорядковується Міністерству фінансів і забезпечує реалізацію державної політики у сфері фінансового контролю.

3.Відповідно до КУ, а саме Статті 98. Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Рахункова палата, що здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких державних органів. Вона забезпечує єдину систему контролю за виконанням Державного бюджету України і використанням позабюджетних фондів.

Що ж до ЗУ « Про Рахункову палату» то Стаття 1 закріплює статус Рахункової палати : Рахункова палата є постійно діючим органом контролю, який утворюється Верховною Радою України, підпорядкований і підзвітний їй. Рахункова палата здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від будь-яких інших органів держави.

Рахункова палата є юридичною особою, має свою печатку із своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. Місцезнаходженням Рахункової палати є місто Київ.

Рахункова палата має такі повноваження: 1) здійснювати експертно-аналітичні, інформаційні та інші види діяльності, що забезпечують контроль за використанням коштів загальнодержавних цільових фондів, коштів позабюджетних фондів, за цільовим використанням фінансово-кредитних і валютних ресурсів під час здійснення загальнодержавних програм;

2) проводити фінансові перевірки, ревізії в апараті Верховної Ради України, органах виконавчої влади, Національному банку України, Фонді державного майна України, інших підзвітних Верховній Раді України органах, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм

3) перевіряти в органах і на об'єктах, зазначених у пункті 2 цієї статті, грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси витрат та іншу документацію щодо фінансово-господарської діяльності, а також здійснювати перевірку касових операцій з готівкою та цінними паперами, матеріальних цінностей, їх обліку, зберігання і витрачання;

4) отримувати від керівників установ та організацій, що перевіряються, всю необхідну документацію та іншу інформацію про фінансово-господарську діяльність;

5) отримувати від Національного банку України, уповноважених банків та інших кредитних установ необхідні відомості про здійснювані ними операції та стан рахунків установ та організацій, що перевіряються, від інших підприємств і організацій - довідки, копії документів по операціях і рахунках цих підприємств та організацій;

6) організовувати і проводити оперативний контроль за використанням коштів Державного бюджету України за звітний період;

7) проводити комплексні ревізії і тематичні перевірки по окремих розділах і статтях Державного бюджету України, у тому числі бюджетів загальнодержавних цільових фондів;

8) проводити експертизу проектів Державного бюджету України, а також проектів законів та інших нормативних актів, міжнародних договорів України, загальнодержавних програм та інших документів, що стосуються питань державного бюджету і фінансів України;

9) здійснювати аналіз і дослідження порушень і відхилень бюджетного процесу, підготовку і внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо їх усунення, а також удосконалення бюджетного законодавства в цілому;

10) готувати і подавати висновки до Верховної Ради України та її комітетів щодо виконання Державного бюджету України, у тому числі доходів і видатків загальнодержавних цільових фондів, фінансування загальнодержавних програм за звітний рік;

11) направляти матеріали перевірок, ревізій та обслідувань Кабінету Міністрів України, відповідним центральним органам виконавчої влади, Національному банку України, Фонду державного майна України, підприємствам, установам і організаціям для розгляду і вжиття необхідних заходів;

12) порушувати перед Верховною Радою України, Президентом України, а також органами виконавчої влади клопотання про притягнення до відповідальності посадових осіб, винних у порушенні вимог чинного законодавства України, внаслідок чого завдано матеріальної шкоди державі;

13) залучати до проведення перевірок, ревізій та обслідувань на договірних засадах кваліфікованих спеціалістів і фахівців-експертів з інших установ і організацій, а також працівників інших державних контрольних, податкових і правоохоронних органів з оплатою їх праці в необхідних випадках за рахунок власних коштів;

14) у разі виявлення під час перевірок, ревізій та обслідувань фактів привласнення грошей і матеріальних цінностей, інших зловживань передавати матеріали перевірок, ревізій та обслідувань до правоохоронних органів з інформуванням про це Верховної Ради України.

4. Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінфін України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної фінансової, бюджетної, а також податкової і митної політики ,політики у сфері державного фінансового контролю, казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку, випуску і проведення лотерей, організації та контролю за виготовленням цінних паперів, документів суворої звітності, видобутку, виробництва, використання та зберігання дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, їх обігу та обліку, у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму.

МінФін-центральний орган виконавчої влади з управління фінансами: прогнозує розвиток економіки, розробляє проект Державної програми економічного і соціального розвитку, проект Державного бюджету України. Для управління фінансами Мінфін України наділений такими повноваженнями:

1) що випливають із функцій щодо складання і виконання Державного бюджету України, контролю за його виконанням;

2) щодо вжиття заходів у разі порушень установленого порядку виконання Державного бюджету України, призупинення фінансування;

3) регулювання співвідношення коштів Державного бюджету України і місцевих бюджетів у процесі їх формування.

Органами Мінфіну України на місцях є фінансові органи місцевих державних адміністрацій, що розробляють проекти відповідних бюджетів, організують виконання бюджетів, забезпечують надходження коштів, встановлюють на основі рішення ради розмір місцевих зборів і організовують місцеві добровільні позики.

5. Фінансова система – сукупність та взаємозв’язок різних фінансових інститутів(ланок) об’єднаних рисами спільності форм та методів, формування, розподілу та використання грошових фондів, а також їх правового регулювання.

Фінансова система – сукупність державних органів, наділених певними повноваженнями в сфері фін регулювання.

Фінансова система України:

  1. Бюджетні фонди: державні та місцеві.

  2. Публічні позабюджетні цільові фонди: пенсійний фонд України, фонди соцстраху, фонд гарантування вкладів фізичних осіб(«Про систему гарантування вкладів фіз. осіб»)

  3. Децентралізовані фонди

  4. Держане обов’язкове страхування

  5. Недержавні пенсійні фонди.

  6. Фонди державних кредитних установ: Ощадбанк

6. Ефективність фінансової діяльності значною мірою визначається конкретними діями та процедурами, що застосовуються при її здійсненні.

Фінансова діяльність держави й місцевого самоврядування проявляється у відповідних формах як зовнішньому вираженні такої діяльності, що зумовлено змістом останньої. Такі форми можна розмежувати на правові та неправові.

Правові форми фінансової діяльності здійснюються шляхом прийняття й реалізації фінансово-правових актів, які є рішеннями органів державної влади й місцевого самоврядування, прийняті в межах їхньої компетенції згідно з чинним законодавством у процесі формування, розподілу й використання централізованих і децентралізованих фондів коштів держави й місцевого самоврядування.

Фінансово-правові акти можна класифікувати за різними критеріями:

1) за юридичною природою:

- нормативні— правові акти, які містять загальні правила регулювання однотипних фінансових відносин, розраховані на тривале застосування й відповідно не вичерпують свою регулятивну силу їх одноразовим застосуванням;

- індивідуальні—акти застосування норм права, які стосуються конкретного життєвого випадку, звернені до конкретно визначених учасників фінансових відносин і призводять до виникнення, зміни або припинення конкретних фінансових правовідносин;

- змішані— акти, які містять разом з нормами права також Індивідуальні приписи стосовно конкретних життєвих випадків щодо сфери фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

2) за юридичної силою:

- законодавчі, до яких відносяться закони, що приймаються Верховною Радою України з питань фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування;

- підзаконні — акти всіх інших органів влади (як органів державної влади, так і органів місцевого самоврядування), які не повинні суперечити законам і мають прийматися для їх виконання;

3) за суб'єктами, які їх приймають:

- фінансово-правові акти Верховної Ради України;

- фінансово-правові акти Президента України:

- фінансово-правові акти Кабінету Міністрів України:

- фінансово-правові акти центральних органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти Верховної Ради і Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;

- фінансово-правові акти місцевих органів виконавчої влади;

- фінансово-правові акти органів місцевого самоврядування

- фінансово-правові акти адміністрацій підприємств, установ, організацій.

4) за сферою дії:

- фінансово-правові акти, що діють на всій території держави;

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого регіону,

- фінансово-правові акти, що діють у межах окремого підприємства, установи, організації;

5) за порядком прийняття:

- фінансово-правові акти, які приймаються єдиноначально;

- фінансово-правові акти, які приймаються колегіально;

- фінансово-правові акти, які приймаються за узгодженням.

Неправові форми фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування слугують інструментом втілення неправових форм і забезпечують насамперед відповідні передумови для їх реалізації. До таких форм фінансово! діяльності належить проведення різноманітних дій організаційного характеру (засідань і нарад органів влади, конференцій, круглих столів тощо), роз'яснення фінансового законодавства, підготовка матеріалів для фінансового планування, прогнозування, звітності і т.п.

  1. Фінансове право як галузь права є сукупністю норм, що регулюють суспільні відносини з приводу формування, розподілу та використання грошових публічних фондів, необхідних державі, місцевому самоврядуванню для виконання завдань та функцій.

Фінансове право — це самостійна галузь публічного права, яка складається  з  сукупності правових норм, що  регулюють  відносини  в  сфері фінансової діяльності.

Фінансове право - самостійна галузь єдиної правової системи держави. Його самостійність обумовлена предметом правового регулювання, змістом, якісною єдністю суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом, превалюванням однотипних фінансово-правових методів. З іншого боку, характеризуючи окрему галузь права, слід брати до уваги зв'язок з іншими елементами системи права. Фінансове право, як публічна галузь права, тісно пов'язане з конституційним та адміністративним правом, не менш важливим є його зв'язок з цивільним правом.

Так, безпосередній зв'язок фінансового права і конституційного проявляється в тому, що фінансове право ґрунтується на конституційних засадах, розвивається відповідно до вироблених конституційним правом положень щодо принципів державної політики у сфері фінансів, компетенції державних органів, прав та обов’язків учасників суспільних відносин у сфері фінансової діяльності, а конституційне право в свою чергу закріплює права, свободи та обов’язки людини і громадянина, основи державної політики, розподіл влади на судову, виконавчу, законодавчу, принципи діяльності держави у всіх сферах державного життя, в тому числі і у сфері фінансів, компетенцію органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері фінансів.

Що ж до співвідношення фінансового права і адміністративного то фінансове право регулює відносини, які безпосередньо пов’язані з виконанням цими органами функцій щодо збирання , розподілу і використання фінансових ресурсів держави, контролю та їх цільовим витрачанням , а адміністративне в свою чергу визначає основні принципи державного управління, повноваження органів виконавчої влади на видання управлінських актів, у тому числі і органів спеціального управління фінансами держави, закріплює структуру цих органів, організовує форми їх діяльності, порядок призначення і звільнення посадових осіб, закріплює їх права та обов’язки.

Фінансове право тісно пов’язане з цивільним правом і цій у сфері регулює суспільні відносини у сфері мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів з метою забезпечення виконання державою своїх завдань і функцій, а цивільне регулює на засадах юридичної рівності майнові та особисті немайнові відносини з метою задоволення матеріальних і духовних потреб та інтересів учасників суспільних відносин.

8. Предмет фінансового права – сукупність суспільних відносин, які виникають в процесі здійснення фінансової діяльності держави, органів місцевого самоврядування

Риси відносин які підпадають під предмет фін права:

  • Вони складаються в сфері діяльності держави чи органів місцевого самоврядування

  • Безпосереднім приводом для виникнення таких відносин є діяльність держави(місцевого самоврядування) щодо створення та використання публічних фондів.

  • Об’єкт цих відносин завжди гроші або грошовий обов’язок, пов'язаний зі створенням або використання грошових фондів.

  • Відносини, які виникають між ВРУ та центральними органами виконавчої влади з приводу затвердження та реалізації бюджетів, НБУ та комерційними банками щодо здійснення банківської політики, між органами контролю податків та платниками.

Метод правового регулювання – сукупність характерних для фін права способів впливу на суб’єктів фін права

Основною ознакою методу регулювання фінансових відносин є державно-владні вказівки одними учасниками фінансових відносин іншим, що діють від імені держави.

Особливістю методу фінансового права є те, що владні приписи стосуються платників, порядку, умов і розміру платежів у бюджети, мети використання коштів 

Основним методом фінансово-правового регулювання є імперативний. Він припускає нерівність суб’єктів відносин для забезпечення особливого стану і ролі держави і виявляється у владних приписах, наказах одних суб’єктів іншим, що представляють державу, органи самоврядування. 

9. Фінансово - правова норма – встановлена державою правило поведінки сторін з приводу формування, розподілу та використання державою, органами місцевого самоврядування публічних фондів. Норми за ступенем категоричності є імперативними.

Особливість Ф-П норми полягає в тому, що імперативність виражена в категоричній формі.

Категоричність Ф-П норми визначається наступними рисами:

  1. Ф-П норма містить категоричний припис здійснити якусь дію або утриматися від певних дій.

  2. Учасники Ф-П відносин не можуть самі змінити припис та умови його застосування.

  3. Категоричність Ф-П норми може виявлятися в наступних формах:

  • У формах владного припису, що виключає можливість змінювати умови та характер застосування припису самими учасниками відносин(ст. 12.3.7 Податкового Кодексу)

  • Імперативність поєднується з повноваженнями, наданих в чітко встановлених межах одній чи обом сторонам, що приймають участь у відносинах (12.2.3 ПКУ)

Залежно від диспозиції Ф-П норми поділяються на

  • Зобов’язуючі – встановлюють і категоричній формі обов’язок суб’єктів фінансових відносин здійснювати певні дії, направлені а формування, розподіл чи використання коштів публічних фондів(49.8 ПКУ)

  • Забороняючі – в категоричній формі встановлюють обов’язок суб’єкта фінансових відносин утриматися від здійснення якихось дій в сфері фінансової діяльності(24.3 БКУ)

  • Уповноважуючі – містять дозвіл певним органам чи посадовим особам конкретизувати припис, що містяться в Ф-П нормі. В уповноважуючих нормах категоричний характер поєднується з певними повноваженнями учасників фін відносин, але у чітко встановлених межах

За змістом фінансово-правові норми поділяють на:

1) матеріальні, що закріплюють види та обсяг доходів і видатків відповідних фондів. Вони визначають матеріальний зміст юридичних прав та обов’язків учасників фінансових правовідносин;

2) процесуальні, що закріплюють порядок (процедуру) дій у напрямках мобілізації, розподілу та витрачання фондів. Фінансове право, на відміну від інших галузей права, поєднує в собі матеріальні й процесуальні норми

.Структура Ф-П норми:

  1. Гіпотеза – встановлює умови, за якими пов’язане здійснення прав та обов’язків учасниками фінансових відносин

  2. Диспозиція – встановлює правило поведінки, визначає права та обов’язки учасників фінансових відносин.

  3. Санкція – вказівка на негативні наслідки, що чекають на порушників приписів.

Риси санкцій фінансового права:

  • Мають грошовий характер

  • Мають правопоновлюючий або караючий характер.

  • Кошти, отримані від застосування санкцій, зараховуються до бюджету

Види санкцій:

  • Пеня(за порушення норм податкового або валютного законодавства, в разі несвоєчасного виконання фінансового обов’язку). Встановлюється в розмірі 120% річних облікової ставки НБУ, діючої на час погашення або на час встановлення боргу. Зараз ставка НБУ – 7.5%. Пеня на пеню не нараховується. Сплачується за кожний день прострочення сплати боргу Також регулюється ЗК «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» - ст. 4 – пеня застосовується в розмірі 0.3 % від суми неповернутої виручки. Виручку треба повернути в межах 180 днів з дня митного оформлення

  • Штраф – накладається у випадках порушення податкового законодавства, порушення норм щодо регулювання обігу готівки. Ст.. 115 ПКУ

Указ ПУ від 12.06.99 «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки»

Санкції за порушення бюджетного законодавства:

  • Попередження про неналежне виконання, вимога виправити порушення протягом 30 днів

  • Зупинення операцій з бюджетними коштами до 30 днів

  • Призупинення бюджетного асигнування(полягає у припинення повноважень та взяття бюджетного зобов’язання на відповідну суму)

  • Зупинення дії рішення про місцевий бюджет

  • Безспірне вилучення коштів з місцевого бюджету.

10 Фінансово-правові відносини

Фінансові правовідносини – урегульовані НП суспільні відносини, які виникають в процесі формування, розподілу та використання публічних фондів. Розрізняють:

  1. Матеріальний – фактична поведінка, самі дії учасників, в яких реалізуються права та обовязки

  2. Юридичний зміст – права та обов’язки.

Особливості:

  1. Один із обов’язкових учасників є держава або уповноважений орган держави та орган місцевого самоврядування, наділений владними повноваженнями.

  2. Права та обов’язки суб’єктів фінансових правовідносин визначаються не договором, а безпосередньо в НПА(як правило – в ЗУ)

  3. Відносини мають грошовий характер, але виникають вони тільки в результаті діяльності держави або органу місцевого самоврядування.

Класифікації фінансових правовідносин

  • За матеріальним змістом:

  • Бюджетні правовідносини

  • Податкові правовідносини

  • В галузі страхування

  • З приводу регулювання грошового обігу

  • В галузі кредиту

  • В галузі розрахунку

  • В галузі банківської діяльності

  • За часом дії:

  • Постійні

  • Періодичні(наприклад, бюджетні)

  • Разові(разові подати)

  • За функціями:

  • Регулятивні

  • Охоронні

Юридичні факти – дії та події, які фінансово-правові норми визначають як підстави виникнення,зміни та припинення фін прав та обов’язків.

Дії: юридичні вчинки(подання скарги, виконання обов’язку, смерть платника, ) та індивідуальні акти

11 Система і джерела ФП

Джерела фінансового права

Джерела фінансового права – різноманітні форми встановлення та вираження норм щодо мобілізації, розподілу та використання коштів публічних фондів, що видаються компетентними органами державної влади та місцевого самоврядування та складають певну систему, мають загальнообов’язковий нормативний загальновідомий ієрархічний характер. Види:

  1. НПА:

  • Конституція України

  • Закони: загальні(ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні») та спеціальні (ЗУ «Про бюджет»)

  • Декрети.

  • Постанови Національного банку.

  • Акти органів АРК

  1. Судовий прецедент відображений у рішеннях КСУ, Європейського суду з питань прав людини.

  2. Нормативно-правовий договір (тільки в теорії).

  3. Правова доктрина

  4. Принципи права

2 групи джерел:

  1. Конституція України

  2. Юридична база для фінансового законодавства.(2 кодекс: БК, ПК.)

  • Закони, як джерело фін права: загальні, нормат-правові акти місцевого самоврядування,спец фін закони, закони щорічні про бюджет.

  • Декрети 2011р «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» 1993р.

  • Постанови КМУ

  • Накази Міністерства дох і зборів

  • Постанови НБУ

  • Акти органів АРК

  • Рішення КСУ від 16.01.2003 – податки встановл виключно законом(ст. 14 ПК).

Система фін права – це внутрішній розподіл норм по окремим фін правовим інститутам (підгалузям) відповідно до особливостей фін правовідносин, які регулюються цими нормами.

Для фінансового права характерний набір інститутів, що забезпечують усі сторони й елементи юридичного режиму руху державних коштів. Слід ураховувати, що інститути фінансового права здійснюють єдине регулювання тільки в межах галузі і є спеціалізованими щодо визначеної групи правових норм.

Отже, галузь фінансового права містить весь комплекс норм, що регулюють відносини, що становлять предмет фінансового права і забезпечують правове регулювання руху державних коштів. Кожний з інститутів реалізує більш вузькі цілі.

Нині в системі правового регулювання фінансових відносин склалася специфічна ситуація, зумовлена швидким розвитком практично всіх складових фінансової системи держави. Йдеться про міру інституціональності фінансового права як галузі. Справа в тому, що галузевий режим регулювання визначається: методом регулювання, юридичним інструментарієм, принципами, наявністю галузі законодавства і кодифікованого акта. Водночас ці елементи для фінансового права характерні не в повному обсязі. І хоча фінансове право є галуззю права, воно формується через становлення й розвиток таких інститутів, як бюджетне право, податкове право та ін. Ця тенденція і її подальший розвиток можуть негативно позначитися на нормотворчих і правозастосовних процесах у фінансовій сфері, оскільки недооцінювання загальногалузевих засад у правовому регулюванні тих чи інших суспільних відносин може призвести до неузгодженості, розбіжностей і конфліктності всієї системи загалом.

За визначенням галузь права є передусім відносно замкнутою частиною системи права, що охоплює сукупність норм, які регулюють суспільні відносини у певній сфері діяльності людей і мають принципову своєрідність. Саме замкнутою частиною системи права виступає фінансове право. Його норми зумовлені публічною, тобто загально-визначальною для країни діяльністю, а саме — діяльністю з формування грошових фондів для загальнодержавних потреб, для утримання державних органів і їх матеріально-фінансового забезпечення. У процесі цієї діяльності формується система бюджетів, що зосереджує кошти для загальних потреб. Такий самий публічний характер має і діяльність органів місцевого самоврядування з формування місцевих бюджетів. Вона спрямована на задоволення місцевих інтересів, які мають загальне значення для певної території, забезпечує формування для цього муніципальних коштів. Тому публічний характер мають і норми права, якими регулюються відносини установлення податків органами місцевого самоврядування та їх справляння в місцеві бюджети. Відповідно всі ці відносини є владно-майновими.

Фінансове право охоплює досить велику сукупність фінансово-правових норм, що становлять певну систему і зумовлюють внутрішню будову цієї галузі, суть та ієрархію її інститутів.

Для фінансового права характерні:

1) однорідність фактичного змісту, що зумовлює регулювання певних відносин, пов’язаних із рухом централізованих і децентралізованих фондів;

2) єдність норм, яка забезпечує регулювання певних фінансових відносин, що не виключає спеціалізації юридичних норм усередині інституту;

3) законодавча відособленість, що означає зовні відособлене закріплення основних положень галузі в її нормах.

В основі класифікації як безпосередньо галузі права, так і інших підрозділів, традиційно лежить предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, регульованих нормами того чи іншого правового утворення як первинного, так і вторинного рівня. На первинному рівні виділяються галузі права, правові інститути (субінститути) і їх об’єднання — певні підгалузі. На іншому рівні виділяються вторинні утворення: комплексні галузі права, комплексні і змішані правові інститути, що використовують кілька юридичних режимів регулювання в їх об’єднанні. Якщо безпосередньо галузь права - це сукупність норм, що регулюють особливі види суспільних відносин, які за своїм економіко-правовим і соціальним змістом вимагають відособленого, самостійного регулювання, то правовий інститут - це підрозділ (група) юридичних норм усередині галузі.

Юридичні норми утворюють галузь права не безпосередньо, а через інститути: формування галузі може охоплювати кілька ступенів (інститут - складний інститут - підгалузь - галузь). Наприклад, податкове право займає чітко виражене положення. З одного боку, до нього входять інститути більш вузької групи відносин (інститут місцевих податків і зборів, оподаткування юридичних ооіб тощо), з другого - складний інститут податкового права є одним з елементів, що утворюють цільну галузь фінансового права.

Отже, фінансове право становить велику сукупність фінансово-правових норм, об’єднаних у певну систему. Остання поділяється на групи зі специфічними особливостями, логічною структурою, об’єктивним складом. Система фінансового права — об’єктивна сукупність суспільних фінансових відносин, що визначає внутрішню структуру фінансового права, зміст і особливість розміщення фінансово-правових норм.

У системі фінансового права виокремлюють частини, підгалузі, інститути. Норми фінансового права залежно від особливостей регульованих ними відносин утворюють окремі структурні підрозділи. У системі галузі фінансового права існує кілька підсистем, інститутів, які можна виокремити в розділи.

Загальна частина фінансового права акумулює інститути, що закріплюють загальні підходи до регулювання фінансової системи, які стосуються всіх норм Особливої частини. Загальна частина охоплює норми, які ніби винесено за дужки. У дужках - інститути Особливої частини, і саме щодо них застосовуються положення Загальної частини, але вже в конкретному випадку, зумовленому характером інституту. До Загальної частини належать фінансово-правові норми, що закріплюють: основні принципи, форми і методи фінансової діяльності; поняття і функції фінансів; система фінансових органів, їх повноваження; правове положення інших суб’єктів фінансового права; загальні положення організації фінансового контролю.

Норми Загальної частини конкретизуються в Особливій частині, що складається з кількох розділів, підгалузей, які охоплюють відповідні інститути. Регулюючи більш вузькі й однорідні за змістом фінансово-правові інститути, вони утворюють певні підгалузі й розділи. Особливу частину становлять фінансово-правові норми» що регулюють відносини у сфері: бюджетної системи; державних доходів і видатків; обов’язкового державного страхування; кредитування; публічного регулювання банківської діяльності; валютного регулювання.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]