18.Сюжетно-композиційні особливості «Конотопська відьма»

Сюжет повесті представляє складне об’єднання побутових епізодів з вимислом. Конотопский сотник Забреха сватається до Олени, але діло «гарбуза». Писар Пестряк намагається хитруваннями перемінити Забреху й зайняти його місце: він підмовляє сотника водою перевірити відьом. І отут у повість вплітається фантастика: відьма Євдокія викликає чаклунством переклад сотника на Безверхий хутір, потім женить його на гугнявій Солосі, писаря Пестряка – з наймичкою Пазкою. Закінчення знову реалістичне. Забреху виганяють із сотничества, а Пестряка – з писарства, і вони знову стають приятелями

«Конотопская відьма» багатозначна по своєму ідейному змісті. Насамперед, гостра сатира на пануючу верхівку українського суспільства XVIII сторіччя, характерні негативні риси якої втілені в образах невігласа й ледаря – сотника Забрехи, підлого шахрая й безпросвітного п’яниці Пестряка, свавільного Халявского.

19. Народна демонологія. В основу «Конотопської відьми» покладено фрагмент з народної демонології. Згідно з простонародними уявленнями, відьма наділяється здатністю насилати грозові хмари, викрадати дощі, небесні світила, шкодити худобі й людям. Зовні це немолода жінка, яка мешкає за межами села. її вірним помічником неодмінно має бути чорний кіт. Відьму бояться, але й нерідко звертаються до неї по допомогу. Вважається, що вона здатна допомогти в сердечних справах за допомогою любовної магії.

У Квітчиній повісті образ відьми змальований етнографічно достовірно. Автор досить докладно, ніби милуючись, передає народні уявлення про нечисту силу. Звичайно, його приваблює лише естетично-ігровий, формальний бік цих уявлень. Самаж демонологія, її змістова сторона, зазнає в «Конотопській відьмі» гострої моралістичної критики. Народні вірування трактуються як забобони — прояви недостатньої освіти та моральної недосконалості. З погляду письменника, жодні зовнішні злі сили нездатні вплинути на людину поза її волею. Лише особиста моральність чи неморальність визначають життя кожного індивіда.

Таким чином, народна демонологія в «Конотопській відьмі» зазнає просвітницької критики й переосмислюється в морально-раціоналістичному дусі.

20. Образи персонажів «Конотопська відьма». Найяскравіший образ повісті – Микита Забреха. Він – у спадщину став сотником. Він володіє великої влада, керує цілою сотнею коней, але сам він дурний, неосвічений, ледачий. Прийоми викривального зображення образів різноманітні. Тут і пряма авторська характеристика (сотник «не має нічого в голові», «зовсім не розумів справи») і самовикриття («я й грамоти не розжую, хоча й у школі вчився», «ліків не більше тридцяти знаю).

Не дивно, що без писаря він зовсім безпомічний. А коли писар розсердився й пішов, Забреха не може відповісти козакам на питання, що їм робити й для чого їх зібрали, а тільки кричить і лається. У керуванні сотнею Забреха у всьому звіряється із пройдисвітом – писарем, не розуміючи найпростіших справ. Проте, у звертанні з козаками він чванливий і пихатий. Коли козак звертається до нього, він зневажливо відповідає й зараз же відступає, «щоб не дуже налазив на нього, і щоб часом не було панібратства з ним». Неуцтво й надмірну обмеженість демонструє він і в інших відносинах з людьми. Коло інтересів сотника обмежується задоволенням шлункових потреб, пияцтвом, сном

Не менш колоритно, і, звичайно, у сатиричному жанрі зображує Квітка й писарі. Як і сотник, Пестряк – безпросипний п’яниця. Цей хитрий шахрай, проте, дурний у простих практичних речах. Так, вирізавши «лепорт» на лозині й зламавши потім на ній зубець, він не може зрозуміти, що на одну зарубку стало менше, і ніяк не може дорахуватися одного козака; оскільки він не може ввійти з довгою лозиною в будинок, то пропонує «або стіну простягнути, або потовк підняти». Пестряк пишається своєю вченістю. Але «ученість» писаря обмежена: він і читати в церкві може тільки тоді, коли «небагато закладок». Писар зображений як найбільш активний, але тим самим і найбільш негативний образ серед козацьких старшин

Неуцтвом, користолюбством і самодурством відзначаються й представники козацьких старшин, попутно описані в повісті, – Дем’ян Халявский, його дружина Олена, брат її.

Представники народних мас показані в добутку попутно й виступають як другорядні герої. Небагато докладніше автор говорить про відьом, особливо про Євдокію Зубреху, але, описуючи її образ і вчинки, просто використає народні повір’я про відьом і чаклунство