16. Образ героїні к-о «Козир-дівка»

повість «Козир-дівка» (1836) — новий для української літератури реалістичний образ вольової, завзятої, сповненої почуття людської гідності селянської дівчини Ївги, яка перемагає в боротьбі з сільською та повітовою владою і навіть губернським судом, добивається до губернатора й визволяє з в'язниці свого нареченого — бідняка-сироту Левка, несправедливо засудженого до заслання в Сибір. У «козирному» характері ївги, в її рішучих діях, ставленні до «п'явки людської» — писаря з усім його «родом поганим писарським», до здирців панів-«судящих» показується питома риса української жінки з її жагою до справедливості, зображено пробудження громадянської активності в простої людини. Вагоме місце в повісті відведене викривальному, в'їдливо-сатиричному зображенню судді та інших «судящих», справника, голови, писаря, зрештою — дії цілої адміністративно-судової машини повіту, а почасти й губернії проти бідняка. Проводиться думка, що простий трудівник може домогтися своїх прав лише наполегливою боротьбою за них. Водночас реалістичне відтворення логіки розвитку подій порушується штучною щасливою розв'язкою в дусі просвітительсько-сентиментального «торжества доброчесності» — появою «доброго» губернатора, який стає на захист селянина й карає кривдників.

17. Тема вищого суду в повісті «Перекотиполе»

В останні роки творчої діяльності Квітки-Основ'яненка виявляється його тяжіння до новелістичних принципів жанротворення. Зокрема, в оповіданні реалістично-романтичного характеру «Перекотиполе» (1840), написаного на основі народної притчі-новели про вбивство одного заробітчанина іншим і про невідворотність покарання за злочин, маємо характерні для новели розповідь про незвичайну життєву подію, напруженість, драматизм дії і раптовий, різко характеризуючий героїв і їх долю поворот у її розвитку, складність обставин, у які потрапляють герої, обмежену кількість дійових осіб, психологізм у їх характеристиці, підтекст. Однак «Перекотиполе» Квітки принципово відрізняється від новели композиційною розлогістю й розгалуженістю, морально-побутовою деталізацією характеристик героїв. Узявши коротку фольклорну фабулу та абстрактну суть персонажів (убивця і потерпілий) за основну схему свого оповідання, Квітка розширює твір за рахунок побутових реалій, детальної характеристики персонажів, морально-психологічної й соціальної мотивації поведінки чесного трударя, бідного заробітчанина-невдахи Трохима й шукача нетрудової наживи, злодія та вбивці Дениса.

В оповіданні «Перекотиполе» Квітка зосереджує свою увагу на складній психології злочину. Користуючись романтичними прийомами, письменник створює «демонічний» образ злочинця Дениса, «вводить у своє оповідання наелектризований страхом забобонних персонажів опис бурі. На той час це був шедевр психологізованого пейзажу»24. Причина вбивства психологічно мотивується не просто бажанням Дениса загарбати гроші (як у фольклорній притчі-новелі), а цілим комплексом чинників, головне — страхом розкриття скоєних ним жахливих злочинів, які відомі Трохимові. Страх бути викритим видає вбивцю при слідстві, коли в руці вбитого виявили перекотиполе — німого свідка вбивства. Письменник закінчує своє оповідання застережно-повчальною сентенцією про обов'язкову розправу вищої сили за злочин: «Так-то суд Божий не потерпів неправди, і хоч як кінці були заховані, так Бог об'явив; і через яку безділицю? Через бур'ян, через перекотиполе». Оповіданням «Перекотиполе» Квітка започаткував психологічний аналіз в українській романтичній прозі.