- •15 Век Литература зрелого Возрождения (Кватроченто)
- •3Й этап – 16 век Литература позднего Возрождения (Чинквеченто).
- •29. Філософські та естетичні детермінанти розвитку літератури межі століть (кін. 19 – поч.. 20 ст.)
- •30. Звичайне існування, звичайної першої, що зустрілася, людини у романі ж-п. Сартра «Нудота»
- •31. Походження давньогрецької комедії: значення елементів фольклорної обрядовості
- •33. Філософська концепція образу Мерсо у романі а. Камю «Сторонній»
29. Філософські та естетичні детермінанти розвитку літератури межі століть (кін. 19 – поч.. 20 ст.)
Хронологічні межі літератури межі століть – з 1860 – по 1910 рр.
Соціальні детермінанти:
1). В цей час відбувається падіння величних західно-європейських імперій і боротьба за владу на політичній арені. Тому відбуваються колоніальні війни.
2). Бурхливий розвиток економіки, промисловості, наково-технічного процесу.
3). Національно-визвольний рух.
Філософські детермінанти:
1). Західно-європейський антропоцентризм досягає свого апогею в філософії Ніцше.
2). Як наслідок відбувається цілковитий занепад релігії і моралі, що викликає в свою чергу поширення у суспільстві песимістичних настроїв і невпевненості у завтрашньому дні.
!Це доба занепаду!
Думка про те, наскільки жахливе життя людини позбавленої віри в Бога.
На межі століть великої популярності набувають філософські ідеї Артура Шопенгауера, Фрідріха Ніцше, Анрі Берксона.
Артур Шопенгауер – представник філософського ірраціоналізму.
1819 – «Світ як воля та уявлення». Популярності набула у 50-60 рр.
«Батько світового песимізму» - так його називали.
Основні ідеї:
світом керує вище абсолютно ірраціональне, абсурдне і жорстоке начало – Світова воля.
Світ є об’єктивацією і результатом діяльності світової волі – він такий же жорстокий і абсурдний як вона.
Людина в такому світі приречена на страждання, а її буття немає сенсу.
Єдиний шлях позбавлення від страждань – це зречення своїх бажань, активної діяльності, смерть.
Мистецтво оцінюється позитивно, оскільки може тимчасово позбавити страждань через забуття у ньому.
Фрідріх Ніцше – учень Шопенгауера.
«Так казав Заратустра», «Людське занадто людське», «Антихристиянин», «Вранішня зоря».
Основні ідеї:
Бог помер. Бога немає.
Місце Бога має зайняти надлюдина (тварина-людина-надлюдина)
Надлюдина не визнає загально-прийнятої моралі. Вона стоїть по той бік добра і зла.
Філософія Ніцше – культ індивідуалізму.
Основною силою, яка керує усіма людьми є воля до влади.
Повне заперечення християнства як релігії слабких і немічних.
Анрі Берксон – засновник філософії інтуїтивізму – заперечується розум як єдине джерело пізнання.
Основні ідеї:
Заперечується розум як єдине джерело пізнання.
Справжній шлях до істини лежить через інтуїцію.
Інтуїтивне осягнення світу найбільш можливе для творчої особистості у стані натхнення.
Естетичні детермінанти:
1. Едгар Алан По
Ідеї:
краса і мораль – це абсолютно різні речі – отже, мета мистецтва не повчати, а давати естетичну насолоду.
Насолоду часто дає споглядання аморального, злочинного і, нарешті, смерть.
2. Шарль Бодлер («Квіти зла»).
Бодлер перекладав і вивчав твори Е.А. По.
Ідеї:
Справжня краса не у добрі, а у злі, і митець має вміти її відобразити.
3. Теофіль Готьє і Шарль Леконт де Ліль (літературна група Парнас) .
Парнас є засновниками теорії чистого мистецтва.
Вважають, що мистецтво не повинне бути пов’язане із актуально-соціальною проблематикою. Істинна тема мистецтва – це краса, природа, кохання.
